Безсполучникове складне речення

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного єдиногодерева, по білих колонах, по одежі султана.

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного єдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше.

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори.

Зійдеш на пагорб — перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої.

Менше вкусиш — більше ковтнеш.

Дощ надворі — восени хліб у коморі.

Це ще не сльози — це квітуча вишенька.

Уже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами.

То не хмара — біла пташка хмарою спустилась.

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою — море закипить.

Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання.

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік.

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова.

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

Сій вчасно вродить рясно.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного єдиногодерева, по білих колонах, по одежі султана.

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного єдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше.

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори.

Зійдеш на пагорб — перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої.

Менше вкусиш — більше ковтнеш.

Дощ надворі — восени хліб у коморі.

Це ще не сльози — це квітуча вишенька.

Уже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами.

То не хмара — біла пташка хмарою спустилась.

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою — море закипить.

Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання.

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік.

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова.

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

Сій вчасно вродить рясно.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.