Безсполучникове складне речення

Ой застогнав пугач в степу на могилі зажурились чумаченьки тяжко зажурились.

Край вікна любисток пророста весною тягнеться до сонця голубе стебло.

Мовчать облавники всіх подив охопив.

Забудеш рідний край тобі твій корінь всохне.

Земля схотіла жити знов шумлять потужно ріки.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Упали роси на зелені руна з діброви обізвався соловей.

Грати словом долею грати.

Блискавка розпорола темне небо над землею прокотився грім.

Птахи з-за моря вертають плуги з полем розмовляють.

Сухі безсонні очі дивилися кожному в рот вухо уважно ловило кинуте слово.

Глуха про тебе вість котилась поміж людом передчуття будив ти радісні й сумні!

Зеленіли клени та й пожовкли гомоніли люди та й помовкли.

Здавна існував звичай від'їжджаючи в далекі краї брати з собою грудочку рідної землі.

Грім все гуркоче руда хмара лівим крилом обійма небо.

Здобудеш освіту побачиш більше світу.

Замовкніть всі великий час прийшов.

Шумить Дніпро лунає луск сокир над вежею хмара повисла.

Приїхали до лісу зійшло сонце.

Прокотився грім з розгоном грають блискавок шаблі пахне морем і озоном від притихлої землі.

Тільки скарби розуму дійсні ними можна ділитися нічого не втрачаючи.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка.

Попрощалось ясне сонце з чорною землею виступає круглий місяць з сестрою зорею...

Грати словом долею грати.

Ми відступали довго з Чорнолісся від Батьківщини ми не відступали.

Блакить мою душу обвіяла душа моя сонце намріяла...

Уранці всі поспішають часу обмаль.

Вечорами вже не співали під вербами дівчата не витинали гопака гармоністи.

Усміхаюсь до тебе мріями ми з тобою не маєм слів.

Промчався вершник по німій Полтаві у серці міста громом віддалось.

Ніколи не чув я од неї недоброго слова ніколи вона навіть не сердилась.

Ущухло серце джерела криниця тьмяна обміліла й висохла.

Не посилай прокляття на вітер вони повернуться до тебе.

Цвіла липа на нашому подвір'ї її запах м'яко плив на нас.

Люди косять жито смерть стина людей.

Квіти боялися холоду й відмовляли снігові лише підсніжник вкрив його своїм хітоном.