Безсполучникове складне речення

І досі сниться: вийшла з хати веселая, сміючись, мати («І досі сниться»).

І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом («Як умру, то поховайте...»).

На розпутті козак сидить та  на кобзі грає («Тарасова ніч»).

Де нема святої волі, не буде там добра ніколи («Царі»).

Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють, понад шляхом щирицею ховрашки гуляють («Катерина»).

Пішов козак сумуючи, нікого не кинув; шукав долі в чужім полі та там і загинув («Думка»).

Ледве встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати; осталися сиротами Старі батько й мати («Катерина»).

Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилі підійма («Причинна»).

Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла... («Гайдамаки»).

Поклала мати коло хати  маленьких діточок своїх; сама заснула коло їх («Садок вишневий коло хати»).

Нема на світі України немає другого Дніпра (І мертвим, і живим…).

І досі сниться під горою, меж вербами та над водою, біленька хаточка («І досі сниться»).

Не русалонька блукає  то дівчина ходить («Причинна»).

Ми просто йшли у нас нема зерна неправди за собою («Доля»).

Буде легше в чужім полі сироті лежати  буде над ним його мила квіткою стояти («Думка»).

Поплив би на той бік, човна не дають («Думка»).

Минув рік, минув другий – козака немає («Тополя»).

Зажурилась Україна – така її доля! («Тарасова ніч»).

Погуляли гайдамаки, добре погуляли: трохи не рік шляхетською кров’ю наповали Україну («Гайдамаки»).

Аж страх погано у тім хорошому селі: чорніше чорної землі блукають люди («І виріс я на чужині»).

Чорна хмара з-за Лиману небо, сонце криє синє море звірюкою то стогне, то виє …(«Іван Підкова»).

Сирота Ярема, сирота убогий ні сестри, ні брата, нікого нема! («Гайдамаки»).

Не завидуй багатому багатий не знає ні приязні, ні любові…(« Не завидуй багатому»).

Полюбилася я, одружилася я з безталанним сиротою така доля моя! («Полюбилася я...»).

Молися, сину за Вкраїну його замучили колись... («Мені однаково»).

З того часу в Україні жито зеленіє не чуть плачу, ні гармати тілько вітер віє, нагинає верби в гаї, а тирсу на полі («Гайдамаки»).

Попрощалось ясне сонце з чорною землею виступає круглий місяць з сестрою зорею («Гори мої високії…»).

Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх сама заснула коло їх («Садок вишневий коло хати»).

1, 2, 3, 4

2, 3, 4, 5

3, 4, 5, 6

2, 3, 5, 6

2

3

4

5

Світали ночі вечоріли дні (Ліна Костенко).

Я знаю мова мамина свята (М.Адаменко).

Весна іде красу несе... (Нар.творч.).

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон (Ліна Костенко).