Безсполучникове речення

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну.

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді.

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет…

Така собі, всього у ній потроху.

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима.

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх.

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко.

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким.

даруючи красу.

несе тепло, радість, енергію

люди милуються красою.

і сонце дарує свої промінці.

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами падають тугі мов литі жолуді.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

безсполучникові складні речення з рівноправними частинами

безсполучникові складні речення з нерівноправними частинами

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б’є джерело.

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Десь за річкою гув болотяний бугай, в осоках покахкувала час від часу дика качка.

Рівнина мовчала; жодного згуку не було чути.

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря.

Відчинилися двері, до хати купою ринули засипані кам’яним порохом, у замерзлих костюмах та чоботях люди.

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх.

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко.

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима.

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким.

даруючи красу.

несе сяйво в кожну хату.

і освітлює все навкруги.

ним милується кожна родина.