Текст адаптований для аудіювання (330 слів).
Одного разу Джонатан згадав своє колишнє життя. Він саме спочивав на березі зі своїм вчителем Салліваном. Джонатана цікавило, де ж інші тисячі чайок. Салліван пояснив, що таких чайок, як Джордж, буває один із мільйона. І перш ніж чайка починає здогадуватися, що життя – це не тільки пожива, боротьба та влада у Зграї, вона проживає десятки тисяч життів, поки не зрозуміє, що таке вершина знання. Тому чайки вибирають для себе наступний світ завдяки тому, чого навчились у попереднім. І якщо в одному світі нічого не навчишся, то в наступний світ не буде нічим різнитися від попереднього. Але Джон зміг вивчити багато за короткий час, тому йому не довелося прожити тисячу життів на дорозі до цього світу.
Якось увечері чайки стояли всі разом на піску і думали. Джонатан, набравшись духу, підійшов до Старійшини – який, подейкували, скоро мав покинути цей світ. Замість того щоб з роками підупадати на силі, Старійшина Чіанг лише зміцнів. Джонатан спитав, чи цей світ – не небеса. Чіанг сказав, що Джон знову вчиться. Джонатан цікавило, чи будуть власне небеса. Тоді Старійшина сказав: "Ти зможеш торкнутися небес, Джонатане, в ту мить, коли пізнаєш досконалу швидкість. Це не значить, що ти пролетиш тисячу миль за годину, чи мільйон, чи мусиш летіти зі швидкістю світла. Адже будь-яка цифра – це межа, а досконалість не має меж. Досконала швидкість, сину мій, – це значить, що ти опинився там". "Перелетіти можна куди завгодно і за будь-який час, коли захочеш, – сказав Старійшина. – Я побував скрізь і всюди, куди міг полинути думкою". "Небеса – це не час і не місце, бо місце і час не мають значення", — казав Чіанг. Джонатан попросив навчити і його так літати. Чіанг сказав: "Аби літати зі швидкістю думки, тобто літати куди завгодно, ти насамперед мусиш збагнути, що вже прилетів...".
Уся хитрість була в тому, щоб Джонатан перестав бачити себе ув'язненим у тілесній оболонці. Він тренувався з шаленим завзяттям, тренувався день у день, з ранку до пізньої ночі.
І настав день, коли Джонатан, стоячи на березі з заплющеними очима і намагаючись зосередитися, раптом осягнув усе, про що говорив Чіанг. "Це правда! Я можу досягти досконалості, для мене немає межі!" Його охопила радість. Він стояв разом із учителем на дивному морському березі – дерева схилялися до води, у небі повільно оберталися двоє жовтих сонць.