У Герці (текст для аудіювання)
Степ мовчав. Іван, щоб розім’яти ноги після недавнього сну, пішов протоптаною у траві стежкою до «господарки» могили. Там, неподалік, за придолинком, на невеликому горбочку стояла кам’яна баба. Пашко присів біля неї, як біля ікони. Молодий козак читав молитви на новий день, намагався поговорити, даючи простір своїм думкам. Вона ж примруженим поглядом оглядала його. Між ними була вічність…
Скільки ти бачила-перебачила на своєму віку? – думав запорожець.
Пашкові уявлялося, як з року в рік з нею розмовляли ті ж самі вітри, вмивали ті ж дощі, і той же місяць посміхався їй ночами, і те ж сонце освідчувало дні. Все лишилося однаковим, от тільки люди зустрічалися різні. Яких тільки не траплялося…
- Кого ж було більше – добрих чи злих? – обмірковував Іван.
- Мабуть, таки злих, - відповів на своє запитання козак.
В остаточних своїх роздумах Пашко зійшовся на тому, що добра і зла на світі порівно – і вони не можуть здолати одне одного. Так ось чому запорожці змушені стояти на чатах і тримати шаблю напоготові. Йому іноді ввижалося, що ця кам’яна баба колись була живою і від пережитого закам’яніла, бо таки не шанують люди Божі заповіді.
- А, може, вона посланець Бога на цій землі і пильно стежить за кожним з нас, щоб потім, як добро переможе, судити всіх по їх ділах, - думав запорожець.
Дозорець пильно вдивлявся в морок темряви, щоб не спалахнув там несподівано караульний маяк. І нараз обімлів. Там, у нічному мороці, блимав хижуватим оком на Івана малесенький світлячок, який ставав все більшим.
Він швидко видерся на могилу і шарпонув за рукав товариша, що солодко хропів, підклавши руку під голову.
Орда! – майже шепотом повідомив Коцюбі, ніби його міг хтось тут
почути, де довкола нікого, окрім кам’яної баби, не було.
Коцюба був на диво меткий і вправний. Швидко кинувся до фігури і почав готувати кресало.
Фігурами називали маяки, влаштовані на могилі чи пагорбі кожного бекету. Це були піраміди складені з трьох бочок або стовпів, обкручених соломою і облитих смолою. Ці маяки в ночі подавали сигнали вогнями запаленої фігури, а вдень стовпами чорного диму. Козакам швидко вдалося запалити трута, що складався з сухих грибів і вивареної в селітрі мотузки…
Тепер на Січі знали, що з Перекопу виповзла орда. Вона минула Чорний шлях, що вів на правий берег Дніпра, і погнала коней Муравським шляхом. За Іваном Чайкою
