Аудіювання. Казка

Прочитай текст

Один селянин надумав одружити свого сина з доброю, роботящою дівчиною. От він насипав повний віз слив і поїхав у село їх продавати.

– Гей, сливи за сміття! Сливи за сміття! – гукав селянин, їдучи селом. Дівки, жінки, баби, почувши таке, притьмом кинулися мести хати. Одна поперед одної спішили нагребти більше сміття, щоб виміняти більше слив. Та тягне цілий мішок, та волочить корець, а та несе повний фартух. Несуть і хваляться:

– А подивіться, скільки сміття я вимела з хати! От добре, що приїхав такий дурний міняйло, тепер усе сміття піде за сливи!

Селянин брав сміття, давав сливи. Згодом підійшла якась гарна, але бідно вдягнена дівчина. Все на ній було чистеньке й охайне, хоч і старе. Вона стала збоку і дивилась, як жінки штовхаються коло воза, поспішаючи продати своє сміття за сливи. Дівчина стискала в руках маленький вузлик.

– Гей, дівчино, іди до мене, не стій збоку, а йди та купуй сливи, он бачиш, уже кінчаються!

Дівчина засоромилась, опустила голову і ледь чутно промовила:

– Та я не буду купувати сливи!

– А то чого не будеш? – здивувався селянин. – Ану давай гляну, скільки ти принесла сміття.

Дівчина тремтячими руками розв’язала вузлик, і селянин побачив, що сміття там жменька – не більше.

– Е-е, красуне, щось дуже мало зібрала! – сказав селянин.– Ну, що я тобі дам за те сміттячко? Там же нема на що глянути! Біжи, принеси ще!

– Більше нема, дядечку, не маємо більше сміття,– схлипнула дівчина.– І те, що я принесла, не з нашої хати. Це я ходила помагати сусідам замітати в хатах, і вони дали мені трошки сміття за поміч.

Почувши таке, селянин дуже зрадів.

– Он воно як, дівчино! А щоб ти була мені жива й здорова! Така чепурушка і трудівниця, як ти, мусить їсти сливи, скільки схоче. З тебе вийде гарна господиня,– сказав селянин і взяв її за невістку.