Аудіювання й читання текстів

До нас у дитячий санаторій приблудилось котеня, і ми взялися його вчити. Хто його зна, як треба вчити котів, то ми й стали вчити його по-собачому. «Ляж!» — і котик лягав і дивився на нас, що ми йому дамо за це. «Вперед!» — і котик біг уперед, що мав сили. «Назад!» — і котик вертався до нас — тоді ми давали йому трошки сиру або риб’ячу голову. Так ми й вивчили його по-собачому. Зробили йому й нашийничок із старого ремінця і став він зватися: Чудило. Так і бігав за нами кіт Чудило, немов собачка. Тільки не скрізь. У річку не ходив. Ми купаємося, а він сидить на березі, чекає. Ми — до човна, а він не хоче, нявчить, бігає берегом, а до нас не пливе. Не люблять коти мокрого. Одного разу поїхали ми човном вудити рибу. Дійшов з нами до берега кіт Чудило, а в човен не поліз, не схотів. Вибравсь на дошку, що коло неї перуть білизну, й сидить на тій дошці, над водою. А під дошкою гуляють маленькі рибки-верховодки. Дивиться на них згори кіт Чудило,— мабуть, смачні рибки, та в мокрому місці плавають. Дививсь, дививсь та й заснув на сонечку. Наловили ми багато верховодок. Був у нас здоровенний синій глек, той, що в ньому воду ставлять коло вмивальника. Зачерпнули ми тим глеком води і напустили туди верховодок повно. І попливли човном додому. Прокинувся кіт Чудило, протер лапками очі й дивиться, чи не привезли ми йому чогось смачненького. Полазив у нас по плечах, по кишенях — немає нічого. Тоді як глянув у наш глек, і закам’янів. Рибок у глеку так рясно, що води між ними не видко. Плавають, плутаються, одна на одну налазять — аж чорно в глекові. Ми поставили глек на землю і трошки, одсунулись, дивимось, що робитиме кіт Чудило. Він вибравсь на верхній край глека, умостився й сидить. Сидить, дивиться вниз на рибку. Дивиться, дивиться, й нахиляється нижче та нижче, уже й передні лапи в глекові — тоді шубовсть — і вскочив у воду. Заметушивсь, заборсавсь, забивсь у воді — аж глек ходором ходить. І не вистрибує. Ну, думаємо, пропав кіт Чудило — утоп, напився води, упавши догори ногами в глек. Уже хотіли його рятувати; коли — вилазить. Мокрий, сердега, плохий, нечепурний, ніби цілу ніч під дощем був, але рибка в зубах. Виліз, рибку поклав долі, обтерся, облизався й почав їсти. Рибку з’їв, помурчав, витягнув ноги, ще раз облизався — і знову поліз на глек. Отак і привчився кіт Чудило до мокрого. Іде з нами до річки, сам стрибає в човен, як мисливський собака, і зараз же до глека. Ми вудимо рибу, а він на глеку сидить, чекає. Як накидаємо у глек верховодок, тоді й він починає ловити рибу. Такий у нас був кіт — кіт Чудило.

Чому кошеня стали вчити по-собачому?

Чому Чудило сидів на березі?