9_Українська мова (річне оцінювання екстернат)

непряма мова

пряма мова

цитата

діалог

Максим, минувши густі зарості ожини, переплетені хмелем, опинився на галявині.

Земля за морем, у синім тумані, манила свободою.

Тимко сидів ображений і розумів, що, крім матері і Гаврила, всі його ненавидять.

Височенна ялинка, прикрашена іграшками й ліхтариками, стояла серед площі.

Щаслива усміхнена зворушена виступом улюбленого гурту я поверталася додому .

У порожній двокімнатній квартирі пахло вапном і фарбою.

На раменах лежить велика пухнаста хустка.

Жовтий кленовий листок здригався на губах коли дівчинка говорила.

А що, хлопці, будемо рушати, каже дід.

«Що там, — дума Чіпка, — там, мабуть, гарно так».

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії чесно виконувати свої обов’язки, вчитися і йти вперед.

Синоптики попереджали ,що можливі ускладнення погодних умов.

Прожити вік – не поле перейти.

Умовились ми з Василем на річку піти на цілий день.

Намалювати нас просили мрію.

А звичка уникати відвертих розмов нікуди не зникла.

Синя хмара загубила свій колір і сірим шматтям зависла над землею.

Трава була свіжа, тому що пройшов дощ.

Ми в світ прийшли успадкувати славу, діла, і думи, й чесні мозолі.

Хвались собою, а не батьковим надбанням.

Треба слову ніжності додати, щоб уміло друзів пригортати.

І небо похмуре, і заспані хвилі бентежать уяву мою.

Моя душа чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

Уночі була гроза, хоча ранок видався ясним.

мети

наслідкове

умови

причини

На сходах час думки порозкидав де я мала напоєна вітрами лечу й хапаю зблиски у рукав.

Ще буде у дерев нове вбрання бо ця плаксива осінь — не остання.

Якщо ви любите ясні веселі кольори ніжні прозорі акварелі ваша пора — квітневий ранок.

Люблю гортати слайдами пейзажі будівель древніх стіни кам’яні де леви у дозорі ніби стражі суворо в очі дивляться мені.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в життя матері.

Там, де Ятрань круто в'ється, з-під берега б'є вода.

Він не зміг сказати, що його турбує ,через вроджену сором'язливість.

У житах заблудилась дорога, нагорбатились верби над нею, за ними прокльовуються зорі.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі.

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.