Механічна робота визначається скалярним добутком вектора сили на вектор переміщення. A=F·S·cosα. Одиниця вимірювання роботи – Дж. Залежно від кута α між векторами сили та переміщення, робота може бути як додатною, так і від’ємною.
Робота сили тяжіння: A=m·g·(h1- h2), де h1, h2 – відповідно початкова і кінцева висота, на якій перебувало тіло. Робота сили тяжіння не залежить від форми траєкторії, а визначається лише початковим і кінцевим положенням тіла. Робота сили тяжіння додатна, якщо висота на якій перебуває тіло зменшується, робота сили тяжіння від’ємна, коли висота збільшується.
Під час деформації тіла сила пружності виконує роботу. Якщо деформація тіла (стиск, розтяг пружини) зростає – робота сили пружності від’ємна, і навпаки, якщо величина деформації зменшується, робота сили пружності додатна. Оскільки сила пружності залежить від величини деформації (закон Гука, 7 кл.), не є величиною сталою, то беруть середнє значення сили пружності. Тоді формула для обчислення роботи сили пружності має вигляд: 
, де k – жорсткість тіла (пружини, Н/м), 
– величина деформації (розтяг, стиск, м). Як і для сили тяжіння, робота сили пружності не залежить від форми траєкторії, а визначається лише початковим і кінцевим станом тіла.
Потужність характеризує швидкість виконання роботи, і рівна відношенню величини роботи до часу її виконання. Потужність – величина скалярна, вимірюється у ватах: Вт. Позначається літерою N, або Р. 
. Якщо врахувати, що A=F·S·cosα, то одержимо: N=F·v·cosα.
При роботі простих механізмів (похила площина, блок, важіль та ін.) унаслідок тертя опору, частина виконаної роботи ідде на збільшення внутрішньої енергії тіла (теплову енергію). Тому корисна робота завжди менша за затрачену. Коефіцієнт корисної дії ККД – це відношення корисної роботи (потужності) до затраченої роботи (потужності). 
. Часто ККД виражають у %.
