9 кл Складнопідрядне речення

Перед нами була глибока ущелина, захаращена камінням та вітроломом.

Блукаючи осінніми алеями Качанівки, відчуваєш довкола присутність великих людей.

Ви знаєте, як липа шелесть.

На траві блищала роса, ніби діаманти.

Стояла та досвітня пора, коли небо ховає в обіймах гори і ще спить на вершинах, мов у колисці.

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

Який наш край багатий, який наш люд завзятий, який прекрасний подвиг вершиться на землі!

Кожна людина гордиться тим, що вона робить для інших людей.

Тремтіла галузка вербова, що була вкрита краплистою росою.

На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться.

Вдихну я в груди пломінь блискавиць, щоб перед ворогом не впасти ниць.

І сад ридає під вітрами, що дням немає вороття.

Хлопці розміщувалися так, що кожний держав свого коня за поводи й куняв.

Хлопці позлазили з коней, стали гуртом і заколядували, так що луна балкою йшла.

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв.

Це та яблунька, що ми посадили удвох.

Джерела додають нам чистоти такої, що наміри одразу злі зникають.

Підлетить шуліка вгору настільки, щоб здобич на землі з очей не втратити.

У могутнім сні грядуть нові покоління, що розквітнуть буйним цвітом у добрі й розкоші.

Я довго тинявся по берегу, поки нарешті знайшов у стіні верболозу стежечку до води.

Розлука вдарила в моє серце, немов стріла.

З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари.

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці.

Цієї миті в очах зблиснуло так, наче полуденне сонце втопилося в зіниці.

Де кров текла козацька, трава зеленіє.

Я люблю село, де пройшло моє дитинство.

За городом тихою срібною гладінню розлився ставок, за яким до води похилилися верби.

Далеко на горизонті видніється Біла гора, на вершині якої стоїть височенний залізний хрест.

Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

Коли почалися жнива, він цілими днями бував на степу.

Полетіла б я до хмари, коли б крильця мала.

І сад ридає під вітрами, що дням немає вороття.

Тоді лиш пізнається цінність часу, коли він втрачений.

Мене там чекають гості, так що я таки поїду додому.

Аби підкреслити шанобливе ставлення до знайомого, можна зняти головний убір.

Нема тії драбини, щоб до неба дістала.

Я прагнув до того, щоб відносини дитини з іншими людьми будувалися на обов'язку й відповідальності.

А щоб не втрапила в хату біда, треба до всього докласти труда.

Я волів би, щоб се сказав хтось інший.

Якщо ви вдало оберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя саме вас знайде.

Щоб зірвати одну квітку, треба виростити десять.

Щоб бути щасливим, народ мусить мати власну державу.

У гості приходь у призначений час, аби тебе не чекали інші запрошені.

Заснув так міцно, що не чув грози.

Удома ми були засвітла, так що встигли на вечерю.

А дощ періщить так, що аж ліс гуде.

Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю.

Я для пісні вікно відчинив, щоб вона заливала мою душу весною.

Як вітер не дме, то й листя не шелестить.

Соловейко не співає, коли їсти має.

Додому не поспішав, хоч за день добре зголоднів.