8 клас. Всесвітня історія. Практичне заняття 3

"Я волів би краще зовсім не мати підданих, ніж мати підданих-ретеків

"Прав у підлеглих немає - є лише обов'язки.

"Своїх холопів ми вільні жалувати і страчувати".

"Париж вартий меси".

"Я маю намір узгоджувати всі свої дії з доброю радою та обговоренням".

Він спровокував у Франції громадянську війну, організував змови проти острівной королеви, керував золотом і сріблом усього світу, але йому завжди не вистачало грошей

Рано став сиротою. З дитинства відчував себе самотнім і покинутим. Боязкість переросла згодом у схильність перебільшувати небезпеку для власної особи. Зневага з боку інших у дитинстві проявилася у жорстокості, що доходила до садизму.

У дитинстві зіткнувся з непокорою знаті. Опираючись на відданих лдей, зосередив у своїх руках державну владу. Від усіх підданих, навіть найвельможніших, вимагав беззастережного виконання своїх примх і забаганок. Багато воював і зумів приєднати кілька прикордонних областей. Збудував розкішний палац неподалік столиці.

Правитель отримав чудову освіту. Вивчив французьку, італійську, латинську та давньогрецьку мови. Розумівся на класичній літературі та богослов'ї. Природний розум поєднався з обережністю та обачливістю. Постійні небезпеки розвинули хитрість. За час правління цього правителя країна процвітала. Народ любив свого правителя, а він - фаворитів.

Він готувався стати священником, та доля вирішила інакше - його брат помер і йому довелося стати королем. Після коронації отримав від Папи Римського почесий титул "захисника віри" за книжку проти Лютера. Той у відповідь накинувся на молодого короля з лайкою. (У ті часи лайка часто використовувалася як аргумент у дискусії). Був шість разів одружений. Дві дружини загинули на пласі. Від дочки, що пізніше стала гідною продовжувачкою його справи, відмовився. Розлучення з першою дружиною послужило приводом для створення протестанської церкви.

"Саме на Великій каруселі 1662 року певною мірою й народився Король-Сонце. Йому дали ім'я не політика й не перемоги його армій, а кінний балет".

"Він буув приємної зовнішності, мав хороші риси обличчя, високе чоло, різкий голос - справжній скіф, хитрий, жорстокий, кровожерливий, безжальний, сам по своїй волі й розумінню керував як внутрішніми, так і зовнішніми справами держави. Він був пишно похований у церкві Архангела Михаїла; охороняється там вдень і вночі, він весь час залишався настільки жахливим спогадом, що, проходячи повз або згадавши його ім'я, люди хрестилися й молилися, щоб він знову не воскрес..."

Якби покійнй монарх довіряв своїм воєначальникам так, як він довіряв своїм писарям, ми перемогли б ту велику імперію та її королів. Але він робив усе наполовину та незначними походами показав іспанцю, як себе захищати".

"Анітрохи не був значною людиною. Малоосвічений, обмежений, дріб'язковий і жадібний. украй наполегливий у переслідуванні своєї мети, новий король був глибоко переконаний у непохитності своєї влади й тих принципів, на яких ця влада базувалася, - католицизму та абсолютизму. Похмурий і мовчазний, цей канцелярист на троні все своє життя провів зачиненим у своїх покоях. Йому здавалося, що паперів і розпоряджень достатньо для того. щоб знати все й розпоряджатися усім. Як павук у темному кутку, він плів незримі нитки своєї політики. Але ці нитки рвалися від дотику свіжого вітру бурхливого й неспокійного часу: його армії часто зазнавали поразок, його флоти йшли на дно, і він із сумом визнавав, що "єретичний дух сприяє торгівлі та процвітанню".