8 клас. Речення з відокремленими членами(тести)

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики (М. Стельмах).

Горять в росі ранкові доли багаті різнобарв'ям трав (Т. Масенко).

Щасливий і веселий він глянув на високе небо (О. Гончар).

У заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки (Н. Рибак).

Гордій Байда як колишній офіцер розумівся на військовій справі (Петро Панч).

У колективі Ярослава знали як доброзичливу людину (З газети).

Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна вже давно стала звичайною справою (О. Гончар).

Я виїхав в Одесу і влаштувався на кінофабрику як режисер (О. Довженко).

Годі вже панам сидіти згорнувши руки (І. Нечуй-Левицький).

Укрившись тьмою тротуари і асфальти сплять (О. Довгоп'ят).

Можна помилятися й маючи вчений ступінь (З газети).

Кілька годин вони працювали не відпочиваючи (В. Собко).

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Вустя нічого не бачила, крім отих невидних струмків.

Напевно, це був інший світ - чудовий невідомий храм.

Щасливий і веселий, я дивився на високе бездонне небо.

Тихі конвалії, білі і ніжні, скоро розплющать срібні повіки.

Там, замість житечка, у теплеє літечко враз терен зацвів.

Дядько скинув в’язку розмальованих у червоне й зелене кошиків.

Гурт берізок оточений молодими дубками сприймається як диво.

Козацьке військо розташоване чотирикутником стояло готове до бою.

Ось видніє стіжок сіна залишений лісником для диких тварин.

Навкруги чорне страшне море ─ безодня води і гніву.

Я не знав, до якого міста виїхали мої рідні.

А хіба не святий ставав той день, коли ти сам проводив свою першу борозну?

Голубіє земля, оповита прозорим серпанком.

Густі лози високі комиші укривши долину чорніють таємничо повиті сріблястим туманом.

Міст поєднав два протилежні береги творячи ще одну нерухомість поміж їхнім одвічним спокоєм.

При самій дорозі помітивши старезну грушу всю вкриту сметанкою весняного цвіту пан обозний наказав спинитись.

Можна бачити деякі зорі і не дочекавшись темряви.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Збуджені, натомлені після чесної праці, друзі вернулися в лісову хатину.