8 клас. Контрольна робота. Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

Парк прикрашають статуї, фонтани, альтанки.

На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорості.

Почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос.

День був ясний, сонячний і теплий.

І сонце світить, і сніг куриться.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям горе.

І Дністра плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста.

А на землі синьоокі проліски, перші фіалки сором'язливо піднімають голівки.

Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою.

Люблю твій малиновий усміх і святкову розкрилєність барв.

Раділи і садок, і поле, і долина.

Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.

Вітер в гаї нагинає лозу і тополю.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск.

І в промисловості І на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Багатство й слава не приносять радості, а призводять до ворогувань І клопотів.

Пахло і весною І листям і квітами.

Все частіше то там то тут чувся веселий сміх.

Закони вод вітрів і хмар І світла відкрились нам у ті далекі дні.

То тут, то там на осонні прокльовуються пагінці картоплі, моркви, гарбузів, квасолі, динь.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі, заганяє їх під дерева, кущі й гущину.

Як мати любила робити і в городі, і в полі, і в лузі, і в лісі і тихо втішалася зробленим.

І коли доля раптом так жартує, що світло заступає чорна хмара, лише надія крила нам дарує і до життя у віру повертає.

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом.

Жінка стояла на сходах і не рухалась ні туди, ні сюди.

Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

І враз затремтіло молоде зілля, зашамотіло, струсило із себе дощ самоцвітів.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави.

Бери-но цвіту по власній змозі, І хліба, й солі, і втіхи в хату, Лиш не забудь заплатить в дорозі Людській любові звичайну плату.

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь.

На Дніпрі запахло чебрецем, і руто-м'ятою, і кропивою.

Я славословлю старих своїх коней та село, і стару свою хату.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Вдалині виднілись білі снігові шпилі.

За сірими вицвілими на сонці прилавками сиділи і стояли жінки.

Чималий мисник осміхався здоровими полив'яними мисками.

З-під чорної трохи збитої набакир шапки впав у парубка на вухо темно-русий чуб.

Як я вас люблю, лісові осінні гості.

Коло хат у садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші.

На пляжах купиннями зачорніли викинуті прибоєм морські водорості.

Дерева стоять блискучі мускулясті щасливо притихлі, мовби прислухаються до свого росту.

Глібове чисте і правдиве слово зі зрушення великого встає.

Усі йшли за Чубенком, завзятим невідступним і непосидючим.

Потягнуться довгі сірі пронизані гострими морськими вітрами будні.

Обережні приглушені кроки наполохали сарну.

Маленька червона стежка заблищала десь далеко на морі під самим місяцем.

Залитий сонцем рівний степ одразу принишк.

В густім зеленім березовім гаю над Дніпром весело щебетали пташки.

Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками.

Тужлива пісня зринає з сопілки, та не розважає сумного серця.

У всьому: і в шелесті листя, і у вітрах, і в стежках серце відчуває наближення зими.

"Кобзар" читали, заучували напам'ять і переписували в Києві, у Харкові, у Полтаві і в інших містах, і селах України.

У нього там: і зарості ожини, і таємнича ниточка стежини, і вулики, і в жолобі водичка, і вплетений у верби живопліт.

Усе одбивається в пісні як в морі рожева зоря й червоная кров і темна ненависть і ясна любов.

Він мав обрати величний спосіб життя і дотримуватися його в усьому в поведінці в мові в одязі в умінні прийняти простого втікача і великого князя суздальського.

Все буває у серці людському тихий смуток і гордий гнів п'яне щастя і просто втома чорний розпач і світлий порив.

Все і дзвінке повітря і дзвінкі гори і ліси починало від кожного слова бриніти, як грандіозна мембрана.

Усе навпіл любов і труд і дні гарячі з тобою розділю.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Річки трава дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної нестримної сили.

І це повітря і покручені лози і зів'яла трава усе це мимохіть нагадувало їй щасливі хвилини життя.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Згадка про рідну землю завжди і в щасті і в горі і в хвилини сумнівів супроводить нас.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

Синє все озера річка в синяві намоклий ліс.

У лісі не було нічого ані грибів ані ягід ані черешень.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

Вода хмари ліс усе безупинно неслося вперед шуміло блищало на сонці.

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне.

Вода хмари ліс усе безупинно неслося вперед шуміло блищало на сонці.

Осінній смерк і хрест й зів'ялі квіти ось відповідь на всі твої питання.

Будинки садки сніги усе мліє в теплі сонця.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Усе і небо і тривожний крик птиці і невисока росиста отава сповіщало, що літо здає ключі сумовитій осені.

Усе навколо і трави і дерева і кущі неначе завмерло.

Білу хату червону калину луги береги усе мені заповідано з роду до роду.

Було всього трави зім'ятий запах і лісу глухуватий гук і небо в зоряних накрапах і дощ і серця перестук.

Усе і хата й тин і груша серед двору і кияшиння чорне де-не-де згадує себе в свою найкращу пору.

Нікому солодкі мої не дано пізнати до кінця Істину.

На жаль доню ти тут не можеш командувати.

Діду серце моє голубчику заграй яку-небудь.

Гетьмани гетьмани якби-то ви встали і подивились на Чигирин...

Іваночку чекає кіноплівка лишай косу в сусіда на тину іди у кадр, екран - твоя домівка.

Давай-но серце ми печаль облишимо усі негоди одцвітуть, як дим.

Ти принеси мені місяцю шматочок зірки з Чумацького Шляху.

Вечірнє сонце дякую за день! Вечірнє сонце дякую за втому!

Гей друже мій темний над силу ума вже дужчої сили й на світі нема.

Бідна волошко чому ти у житі а не на клумбі волієш рости?

Синиці голос-голосок один не збляк, один не змок, голками сиплеться сухими.

Чи чули ви, як в дзвоні молотка співає сталь, вітаючи людину?

Мій давній друже мушу я з тобою розстатися надовго.

Як хороше жити мій друже мій брате коли тобі йде дев'ятнадцятий рік!

Гаї, садки урочища хати дерева клуні усе нашіптувало йому казки дитинства, вливало молодість у вже підтоптане, на мощі схоже тіло.

Не винен я тому, що сумно співаю брати мої.

Зоре моя, вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою.

Не покидай мене, пекучий болю, не покидай, важкая думо мука.

Обнімає земля небо голубе, о моя Вітчизно, я люблю тебе!

Сійся-родийся, колосом розвийся, засівайся щастям, ниво, молода!

I того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

Та й, між нами кажучи, не дуже й заснеш, коли таке гарчання під боком.

І, повірте, щось зі мною скоїлось незбагненне.

Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп'яні.

Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе-само прийде, ніби тут і було.

Досі дні стояли теплі, сонячні, а сьогодні, мов на гріх, задощило рясно.

Там кажуть з гір усю країну видно.

Він казав, що не може мати ніякої насолоди від життя, коли знає, що поруч люди безправні, забиті.

Тобі, земле моя рідна і велика, матінко велична, мої всі поривання.

На жаль у мене нема знайомих в Кишиневі.

Вітер дужчав, принаймні очерет шумів так, що заглушив навіть думки.

Морозний сніг, блискучий та легкий, здається падає на серце прямо.

Мені осіння ніч короткою здається.

Щоправда хрумтів на зубах пісок, але на нього не зважали.

Біліло небо, білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Поки живий, я хочу справді жити.

З лікувальною метою до речі, можна використовувати малину садову і дику.

Либонь, колись тут була рівнина.

Море здавалося сердитим і неприступним.

Часом буває, на чужині мені присняться гори сині.

У чому, власне, чудо Паганіні?

Либонь, тринадцятая осінь в пустім саду оце шумить.

Купив білетик і виграв "Жигулі", а може, й "Волгу".

Не свідомість людей визначає буття, а навпаки, їх суспільне життя визначає свідомість.

По вулиці йду, і здається, вперше розплющив я очі на світ.

Чи нафта розпливлась, чи може, це казки.