Текст для аудіювання ( гр. 1) « Подорож Скруджа»
Вони рушили до дверей у глибині передпокою. Привид попере ду, Скрудж — за ним. За дверима була кімната з понурими стінами, яка здавалася ще більш сумовитою через те, що в ній рядами стояли прості нефарбовані парти. За однією з цих парт вони побачили самотню фігурку хлопчика, який читав книжку при тьмяному світлі; і Скрудж теж сів за парту й заплакав, упізнавши в цій бідолашній, усіма забутій дитині самого себе, яким був колись Усе тут : пищання мишей за дерев’яними панелями; луна, що доносилася із глибини будинку; зітхання вітру в безлистій кроні самотньої тополі; скрипіння дверей порожньої комори, які розгойдувалися на іржавих петлях; потріскування дров у пічці, — все відлунюва ло в розм’яклому Скруджевому серці й накликало сльози. (...)
Потім Скрудж знову побачив самого себе. Але тепер він був уже знач-но старший — у розквіті літ. Турботи й скна рість уже наклали відбиток на його обличчя. Неспокійний, жа дібний блиск з’явився в очах, і було зрозуміло, яка хвороблива пристрасть пустила корені в його душі . Він був не сам. Поруч із ним сиділа чарівна дівчина в жалобі. Сльози на її віях блищали
— Усе це так мало означає тепер для тебе, — говорила вона
тихо. —
Що ж, якщо воно зможе підтримати й утіши-
ти тебе, як хотіла б підтримати й утішити я, тоді, звісно, мені не
варто засмучуватися.
— І що це за божество, яке прогнало тебе? — запитав Скрудж.
— Гроші.
— Немає справедливості на землі! — мовив Скрудж. — Світ
дуже суворий до бідності, але не менш суворо — принаймні на
словах — засуджує погоню за багатством.
— Ти занадто переймаєшся думкою світу, — лагідно докорила
вона йому. У тебе пристрасть до наживи — помалу заволоділа тобою!
— То й що ж? — заперечив він. — Хіба погано, що я нарешті
порозумнішав? Моє ставлення до тебе не змінилося.
Вона похитала головою.
— Хіба не так?
— Наші заручини — справа минулого. Обоє ми були бідні тоді
Але відтоді ти змінився. Тоді ти був зовсім іншим.
— Я був хлопчиськом, — нетерпляче відповів він.
— Ти сам знаєш, що ти був не той, що тепер, — заперечила
вона. — Тепер у тебе інша душа, інший спосіб життя, інша мета.
І вона для тебе найважливіша. Це зробило мою любов непотріб-
ною тобі. Вона не має ціни у твоїх очах. (...)
Потім перед Скруджем з’являється другий Привид — Дух Нинішнього Різдва (тобто Дух Теперішнього). Він показує Скруджеві помешкання бідних людей, які, попри злидні, люблять одне одного, в їхніх домівках панує розуміння й затишок. І Скрудж усвідомлює, що за всього свого багатства він
не має головного...
А коли побачив родину Кретчитів і маленького Тіма, у його душі щось змінилося.
На порозі дому Боба Кретчита Привид зупинився і з посмішкою
покропив його житло зі своєї лампи. Подумайте лишень! Житло
Боба, який заробляв жалюгідні п’ятнадцять «бобів» на тиждень!
Проте Дух Нинішнього Різдва удостоїв свого благословення всі
його чотири комірки. Тим часом Бобова дружина місіс Кретчит
у дешевому, двічі перелицьованому, однак щедро оздобленому стріч ками платті — всього за шість пенсів стрічки, а який вигляд! —
розстелила на столі скатертину. Їй допомагала Белінда Кретчит,
її друга дочка, так само щедро обвішана стрічками, а юний Пітер
Кретчит поліз тим часом виделкою у каструлю з картоплею. (...)-
— Де ж забарився ваш дорогий татусь? — мовила місіс Крет-
чит. — І ваш братик, Крихітка Тім! Та й Марта вже півгодини як
мала би прийти. Минулого Різдва вона так не запізнювалася.
— Марта тут, мамусю, — мовила дівчина, з’являючись у две-
рях. — Учора допізна сиділи, треба було закінчити всю роботу...
А сьогодні весь ранок прибирали.
— Гаразд! Хвалити Бога, прийшла нарешті! — сказала місіс
Кретчит. — Сідай ближче до вогню, зігрійся.
— Ні, ні! Тато йде! — заволали молодші Кретчити, які примуд-
рувалися завважувати геть усе. — Сховайся, Марто, сховайся!
Марта, звісно, сховалась, а на порозі з’явився худенький
Боб — батько родини — в поношеному костюмі, підлатаному й
вичищеному до свята, , і з Крихіткою Тімом на плечах
— А де ж наша Марта? — закричав Боб Кретчит, озираючись
довкола.
— Вона не прийде, — сповістила місіс Кретчит.
— Не прийде до нас на перший день Різдва?
Звісно, це був тільки жарт, але засмучений вигляд батька так
зворушив Марту, що вона, не витримавши, вискочила з комори
й кинулася йому на шию, а молодші Кретчити забрали Крихітку
Тіма на кухню — послухати, як булькає вода в казані, у якому
вариться загорнений у серветку пудинг.
— А як поводився Крихітка Тім? — допитувалася місіс Кретчит.
— Це не дитина, а чисте золото, — відповідав Боб. — Чисте золо-
то. (...) Повертаємося ми з ним додому, а він раптом каже мені: доб ре, мовляв, що його бачили в церкві. Адже він каліка — і, певно,
людям приємно, дивлячись на нього, згадати в перший день Різд-
ва, Хто дав змогу кульгавим ходити і сліпих зробив видючими. (...)
Поява гусака зчинила неймовірну метушню. Можна було по
думати, що цей домашній птах такий феномен, порівняно з яким
чорний лебідь — щось геть буденне. А втім, у цьому бідному домі
гусак справді був дивиною. Місіс Кретчит підігріла підливу, при-
готовлену заздалегідь у маленькій каструльці, а юний Пітер з не-
абиякою енергією взявся розминати картоплю. Марта обтерла
тарілки. Боб посадив Крихітку Тіма в куточку поруч із собою, а
молодші Кретчити розставили для всіх стільці... І ось стіл вже
накритий. Прочитали молитву. (...)
Ні, не бувало ще на світі такого гусака! Боб рішуче заявив, що
ніколи не повірить, що де-небудь може бути інший такий же чу-
довий фарширований гусак! Усі навперебій захоплювалися його
соковитістю й ароматом, а також тим, який він великий і деше-
вий. Із яблучним соусом і картопляним пюре... та ось місіс Крет-
чит вийшла з кімнати, щоб вийняти пудинг із казана (..) Кожен розхвалював пудинг, але нікому й на думку не спало сказати чи бодай подумати, що це був дуже маленький пудинг для такого великого сімейства. (...)
Відтак Боб проголосив:
— Веселого Різдва, мої любі! І хай благословить вас усіх Господь!