5 клас Перевірочна робота Вставні слова. Звертання

як підмет

як присудок

ніяк не підкреслюється

як додаток

а) Мабуть, весна принесе з собою і радість.

б) Сподіваюся, сину мій, ти усе зробив правильно.

в) Поля, ліси, гори – усе сяяло після дощу.

а) Ти, напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

б) Ти напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

в) Ти, напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче

а) слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення;

б) слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням;

в) чуже мовлення, передане дослівно, без змін;

а) Ви, звичайно, знаєте мою сестру (Ю. Збанацький)

б) Отже, що тут багато говорити й сперечатися (М. Грушевський)

в) Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна (Л. Забашта

а) Плач же, серце, плачте, очі, поки не заснули (Т. Шевченко)

б) Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко)

в) Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим (А. Малишко 

а)  Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ (Я. Колас).

б)  О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

в)  Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив (П. Тичина).

а)  Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

б)  Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

в)  Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю (Т. Шевченко).

 вставними

однорідними

відокремленими

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога (О. Гончар).

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко).  

І ось, нарешті, вершина (О. Гончар).

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Кор­нійчук).

  Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя, звісно, і після Тараса. 

Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-

друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.

Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.