37. Односкладні речення

З гармат по горобцях не стріляють.

Кругом гомоніли, вешталися, лагодилися до чогось.

Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

Довго спали вітри у ярах на припоні.

Буду хлібом і цвітом ділитись, відчиняти ворота гінцям.

Танцюють, співають, веселяться на вулиці.

Лінивим не находишся – ледачим не наробишся.

Мило мені та спокійно серед тої лісової тиші.

Усоте прославляю буйноту життя.

З неба, як розтоплене золото, ллється світ сонця.

Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони.

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

Із можливого в чудесне перекинуто мости.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Яка орда нам гідність потоптала?

На жаль, забули свою історію.

Заморосило осінь у сльозу.

Смолою пахне дощок білий ряд.

Згаяного часу конем не доженеш.

Подбати мушу про тебе.

Лови летючу мить життя.

І жити спішити треба…

З усіх утрат найважча втрата часу.

Судженого конем не обʼїдеш.

Людське життя…

Яку ще хочем більшу славу укласти в блідість власних слів?

Криштальний промінь сміливого сонця.

Мовчанка мудрості довкола.

Заморосило осінь у сльозу.

Таких чекають все життя заради миті.

Шкода даремно згаяного часу.

Гостей зустрічали щиро, з хлібом-сіллю.

Кришталевий промінь сміливого сонця.

Допоки горіти буде долоні твоєї дотик.

Поверни золоті її очі, сині хвилі і вітер весни.

Крилата творчості хвилина…

Віддай людині крихітку себе.

І без ілюзій жить порадили мені…

Над долею моєю – тихе сяйво…

Митцю не треба нагород.

Пахне гіркотою осені.

Раніше в Україні на щодень пекли житній хліб.

Старезний, густий, передковічний ліс на Волині.

Чесне діло роби сміло.

Сади свій сад, плекай свої надії.

Марнували літечко, марнували…

А тепер осінні вже карнавали.

Чорна ніч, інкрустована ніжністю…

Хай буде все небачене побачено.

І над тобою сто разів дощем запла чу...

Поезія гончарства – під небом Опішні.

Надворі втихло й потеплішало.

Безмежний широкий степ.

Знали його й за межами України.

Розкажи мені, осене, чи щасливая ти?

А за вікном майже весна!

Так хочеться жити в тебе в полоні…

Обійми мене, обійми так лагідно і не пускай…

Без війни не плачуть, без біди не кличуть.

Яскраві зорі рідної землі!

Нам з підлістю довічно треба битись…

Надія на добро ніколи не зникає…

Від нас чекають відкриттів і звершень!

Ох, спалах почуттів, давно забутий…

Шукай в очах поета любові й доброти!

Решетом води не наносиш.

І все на світі треба пережити.

В Олешківських пісках тополя бовваніє.

Навесні на розпутті викопали криницю.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії.

У королівстві дзеркал – лабіринти аватарів.

І дороги вперед тут тобі не підкажуть.

Тут ні вітру, ні променів сонця нема.

Упізнаєш себе у віддзеркаленій парі.

Дивовижної казки мудрі слова…

Не тікай від мене у світ своїх ілюзій.

У житті таке буває тільки раз.

Гаслом завзято нас кличуть уперед.

Войовничих гетьманів стара булава…

Один лиш раз на все життя не вистачає каяття.

Час від часу варто щось змінювати у своєму житті.

Наприклад, прокинулися зранку й вийшли в прохолоду балкона…

Стоїте там і думаєте про важливість життєвого вибору…

Між іншим, осіннього ранку все якесь інше, особливе.

Рідне місто, загорнуте в білий густий туман…

Не докоряй ніко ли і ніко му.

Ніхто не винен у твоїх обра зах.

Лиш посміються із такої примхи.

Не варто звинувачувать когось.

Порада доброї і мудрої людини.