34. Тире між підметом і присудком. Узгодження підмета й присудка. Означення. Прикладка

Ми діти сонця і добра.

Кров людська не водиця.

Тиха вода завжди глибока.

Читати нові світи відкривати.

Самотність як обірвана струна.

Твої очі як зорі.

Мова не полова.

Липневі дні неповторні.

Лиш боротись значить жить!

Я полководець миру і добра.

«Віють вітри…» за жанром пісня.

Життя прожити не поле перейти.

Сміле слово то наші гармати.

Шість і чотири десять.

Поле як море.

Пам’ятайте: відвідувати стоматолога слід не рідше ніж двічі на рік.

Звертаюся до всіх, хто виявили бажання піти в похід на Говерлу.

Поступ від недосконалих до довершених технологій забирає не одне десятиріччя.

Видавці звернули увагу на те, що історії про Гаррі Поттера цікавлять не лише дітей.

Школа-інтернат мав усі зручності.

Пройшло з тих пір років чимало.

Кожен із нас мріє про щасливе майбуття.

То з моїх грудей пекучим льодом вирвалось «я».

Двадцять юних музикантів самовіддано дули у труби.

А зосталося оце чимало там і трав сухих, і пелюстків рожевих.

І ввижається мені три тополі в орнім полі.

Більшість абітурієнтів буде зарахована на платну форму навчання.

І знову «ура!» покотилося літом.

Переважна більшість овець прокидалися разом із пастухом.

Катерина з братом аж злякалися.

Усі 20 студентів узяли участь у фольклорній експедиції.

Час не помічають не тільки щасливі, а й безсмертні.

Література справді спроможна сприяти розвиткові людини.

Істинно вільна людина ні над ким не прагнутиме панувати.

Тільки зі страждання виникає здатність перейнятися болем ближнього.

Художник по суті дуже беззахисний перед свинцевим лицем обставин.

Творчість завжди мрійна й тривожна.

Якою красивою є людина в праці.

Усі ми дужі дружбою своєю.

Спадають млосно вечори липневі.

Тиха вода завжди глибока.

То не хмара – біла пташка хмарою спустилася над царем тим.

Розкіш царів меркне перед мистецькими шедеврами геніїв.

Не мати царя в голові – означає діяти нерозсудливо.

За царя не бачили часом сухаря.

Крути не верти – царем не будеш.

Наше життя – бурхливий океан.

Роки життя не владні над тобою.

Стрижку наголо в нас називають солдатською.

Світло сонця розлилося по всьому степу.

Клен напроти кидав тінь на грядки.

Ой не сам запорожець іде: дев’ятеро коней веде.

Для доброго друга випряжу коня з плуга.

Під поромом вирувала чорна вода.

Зійшов над хатою місяць уповні.

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

Семен лежав горілиць, звертаючись із своїми питаннями до неба.

Тече вода з-під явора яром на долину.

Пів хлібини, п’ять цибулин та картоплин з десяток поклала мати в торбу подорожню.

Як хороше жити, мій друже, мій брате, коли тобі йде дев’ятнадцятий рік!

Освітлений вогнями, підходить пароплав «Тарас Шевченко».

Лебединий ключ понадо мною, як парусами, крилами дзвенить.

Річка Дніпро – одна з найбільших судноплавних річок світу.

Посередині ярмарку народ тече, як в берегах річка.

Я в людей попрошу тільки віри в кожне слово, почуте від мене, в кожний погляд очей моїх сірих, в кожну ласку рук нестудених.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий.

Хто їсть виноград, той їсть згущене сонце.

Не святі горшки ліплять, а прості люди.

Розумний мовчить, коли дурень бурчить.

Розпочалися жнива – будь скупішим на слова.

Старість не радість.

Земля мов казка.

Відчувати в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.

Ти між зірками одна.

День довгий, безконечний, тривожний.

Ці квіти спогади про світлі дні.

Життя не дим і не омана.

Ґава не пава, а Хима не козак.

Ти наше диво калинове…

Я він і є, бо кажу правду.

Слово не стріла, а глибше ранить.

Почуття міри це якість митця.

Ні, він не боягуз, за чужою спиною не ховатиметься.

Зимове сонце як вдовине серце.

Я Мавка лісова.