2.1 ОСНОВИ ТЕОРІЇ СПЛАВІВ.

      – це речовина, яку одержують поєднанням (сплавленням, спіканням, електролізом) двох або більше елементів.

Сплав, виготовлений переважно з металів, який має металеві властивості, називають            [металевим, кольоровим] сплавом.

Залежно від кількості елементів (компонентів), що входять до складу розплаву, розрізняють сплави (системи):

Під час тверднення (кристалізації) атоми компонентів розташовуються у певному порядку, утворюючи кристалічну речовину – сплав. При цьому існують типи взаємодії компонентів сплаву:

Як називають механічну суміш, яку утворюють два компоненти, що нездатні взаєморозчинюватись або утворювати хімічну сполуку при кристалізації з рідкого стану.

Якщо при переході сплаву з рідкого стану в твердий зберігається однорідність і розчинність елементів, що його утворюють, такий сплав називають

Утворення хімічної сполуки при кристалізації зумовлено здатністю різнорідних атомів (які значною мірою відрізняються за будовою та властивостями) об`єднуватись у певній пропорції, утворюючи новий тип кристалічної гратки, що відрізняється від граток компонентів сплаву. При цьому утворюється речовина з новими властивостями, для якій характерно:

У металознавстві чисті компоненти позначають латинськими літерами         [А,В,С, α, β, γ] а тверді розчини – грецькими літерами         [А,В, С, α, β, γ] тощо.