1 семестр 6 клас Герой твору

1. Пожалів людей своїм великим серцем . . . і сміливо порушив заборону. Завдяки йому люди навчилися думати й тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.

2. Та як же здивувалися люди, коли врешті побачили, що . . . жене до берега звіра, але приборканого, смирного.

3. – Я збагнув: ти – це я! Горе мені, я полюбив самого себе й тепер від кохання вмираю. . . .

4. . . . так тяжко страждала, що худла й худла, аж поки в неї зосталися самі кістки та голос.

5. Чи йде куди – щойно ступне за поріг, як уже рветься душею назад. А повертаючись завжди приносить . . . своїй красуні дарунки, що їх люблять молоді дівчата.

6. Проте ніщо не могло її зворушити, вона стояла мовчазна й нерухома, байдужа, до прикрас і дарунків. . . .

7. Нам, доки ми маленькі на зріст, звідусіль загрожує смерть. Згодом . . . виросла і швидко потягла корабель уперед бурхливими водами океану.

8. . . . нудьгувала. Так далеко від дому, від близьких і звичних богів, з якими інколи можна було добре повеселитися.

9. … А, так ти … Проспівала? Добре дбала – та вже й потанцюй піди! . . . .

10. . . . ! Але він – молодий матрос, п’ятнадцятирічний юнак! Однак тепер він – капітан, боцман, матрос, одне слово, уособлює собою всю команду.

11. - Добрий Духу! – продовжував благати . . . , крижем упавши перед Привидом на землю. – Запевни мене, що я зможу змінити лиху долю, яка мені судилася, - що я зміню її, змінивши моє життя.

12. – Чудна дівка! – прошепотів . . . , тихо зайшовши. – І ніби хвастощів у неї небагато! З годину стоїть, милуючись у дзеркалі, і не надивиться, та й ще вихваляє себе вголос!