Географічний простір України Історія розгортається у просторi, який визначав для неї рамкові умови. Географiчнi реалії та mепtаl maps (ментальнi мапи - англ.) не є незмiнними, вони мають власну iсторiю. Реальнi та уявнi простори входять до історичної спадщини України i впливають на її сучаснiсть. Простiр, у якому живуть українцi, розташований на Східно-європейськiй низовинi та, за винятком Карпат на крайньому заходi, відзначається вiдсутнiстю високих гip та вiдкритiстю території. Усе це сприяло мiграцiям та вторгненням i спричинялося до того, що Україна постiйно ставала ареною війн. Подiбно до Pociї, Україна тривалий час не мала безпосереднього виходу до свiтових морів, а це стримувало торгiвлю з iншими країнами. а отже, i економiчний розвиток. Якщо не брати до уваги походiв часiв Київської Русі та Козаччини, якi сягали Константинополя, то Україна, завдяки побудовi торговельного порту в Одесі, лише у другiй половинi XVIII ст. отримала вихiд до Чорного моря. Найважливiшою транспортною артерією України є Днiпро, який переправами пов'язаний з Балтiйським морем. Днiпро – це нацiональна ріка України; на його берегах стоїть Київ, який протягом столiть був найважливiшим містом України. Днiпро – це первiсний життєвий простiр українських або днiпровських козаків – найбiльшого нацiонального мiфу України. Порiвняно з пiвнiчнiшими сусiдами – Росiєю, Бiлоруссю чи Польщею – клiмат, рельеф i рослиннiсть України сприятливiшi для рiльництва i скотарства. Аж до ХХ ст. країна мала аграрний, сiльський характер i вважалася "житницею" Європи. Розробка корисних копапин, передусім кам'яного вуплля i залізної руди, почалася лише в другiй половинi XIX ст., що суттєво змiнило пiвденний схід та пiвдень України. Ці peгіони стали найважливiшим центром важкої промисловостi Росiйської імперії та раннього Радянського Союзу. Родовища нафти у Галичинi виснажилися ще на початку хх ст., а в 1970-х рр. значною мiрою вичерпалися i родовища газу на сході України. Сьогодні у країні видобувається недостатньо нафти i газу, що призвело до залежностi від Росії. Назва "Україна" вперше з'явилася у XII ст. i первiсно позначала територiю на межi зi степом, предковiчною лiнiєю розпо-, дiлу мiж осiлими землеробами та кiнними кочiвниками. Відносини зi світом степових кочiвникiв – чи у формi набiгiв на землеробiв, чи у формi економiчного обмiну – були постiйним чинником української iсторії аж до того моменту, поки російська держава наприкінці XVIII ст. не завоювала останнього спадкоємця Золотої Орди – Кримське ханство, відкривши цим дорогу землеробам у родючі південні степи. Лише відтоді почалося заселення нинішньої Південно-Східної і Південної України українцями, росіянами, євреями та греками, що посилило полі етнічний характер країни. Таким чином, межа зі степом втратила свою історичну функцію. В історичній пам’яті українців вона живе у розповідях про подвиги українських козаків, ареною яких було степове порубіжжя.
Бажаю успiху!