Лікарчук пояснив, чому підвищення кваліфікації вчителів стало бізнесом

«Прокачування» українських педагогів постійними курсами підвищення кваліфікації перетворилося на вигідний бізнес: гроші будуть гарантовано, а результати й якість перевірити фактично неможливо. Такого висновку дійшов освітній експерт Ігор Лікарчук.

Освітянин наголосив, що ніколи питання навчання вчителів не були настільки глибоко інтегровані в діяльність МОН, як за останні кілька років. На його думку, секрет криється в чималих грошах, які на цьому можна отримати.

Наприклад, нещодавно МОН заявило про плани навчити 100 тисяч учителів користуватися платформою ВШО. За словами Лікарчука, очікувана вартість закупівлі становить 11 499 600 гривень, а договір укладено на 10 999 000 гривень. Крім того, Міністерство освіти оголосило про плани навчити понад п’ять тисяч учителів упроваджувати старшу профільну школу. Вартість — майже 530 тисяч доларів, пише Лікарчук. І все це, як наголошує експерт, лише невелика частина масштабної діяльності з навчання, перенавчання й оцінювання українських педагогів, яку ініціює або проводить під своєю егідою МОН.

Особливістю всіх цих перенавчань є те, що їхні результати об’єктивно виміряти неможливо. А тому на різноманітні курси вчителів можна заганяти «як коней на водопій», отримувати за це гроші й у разі відсутності реального результату спихувати все на вчителя.

А от відповідальність за результат легко перекласти на самого вчителя, сказавши: «Ми його навчили. Сертифікат видали. А якщо нічого не змінилося — то, мабуть, він погано вчився або не захотів застосовувати набуті знання». А іще легше прозвітуватися перед донорами за витрачені кошти. Кількість є. Сертифікати видані. Платіть — написав Лікарчук.

Якщо є укладені договори на надання послуг із навчання, то є і виконавці. Але, аналізуючи виконавців проєктів, які отримують за це кошти, Лікарчук побачив зовсім не державні організації.

Цим займаються переважно EdEra, GoGlobal, Fama, GOVISUAL, «Навчай для України», «Академія навичок», EdCamp Ukraine. За 2025 рік сукупний дохід лише названих організацій становив майже 257 мільйонів гривень, наголошує експерт. За його словами, одна тільки EdCamp отримала понад 139 мільйонів гривень річного доходу — майже в дванадцять разів більше, ніж п’ять років тому.

Водночас Лікарчук зазначив, що дохід — це не прибуток, та й навряд всі ці кошти були отримані за навчання вчителів. До того ж не завжди йдеться про тих самих юридичних осіб, які виступають виконавцями конкретних контрактів. Проте освітянин назвав цифри «промовистими».

Виходить, що наші педагогічні університети, інститути післядипломної освіти, наукові установи вже розучилися навчати вчителів? Якщо це так — то чому власники їх продовжують утримувати? Чому для навчання українських учителів дедалі частіше знаходяться інші виконавці? З окремими контрактами, окремими бюджетами й чималими сумами? — написав Лікарчук. 

У нього також виникло припущення: чи не спеціально подібним організаціям надають можливість навчати й перенавчати вчителів? За словами освітянина, така думка з'явилася, коли він натрапив на інформацію про те, що одна з керівниць Офісу впровадження НУШ одночасно входить до органу управління громадської організації, яка отримала фінансування на підвищення кваліфікації вчителів.

Лікарчук порушив ще одне питання: чому для впровадження освітніх реформ неодмінно потрібно створювати якісь офіси, яких уже розвелося стільки, що їх неможливо перерахувати? Водночас нікуди не зникли МОН зі своїм апаратом, Український інститут розвитку освіти, педагогічні університети тощо. Причому всім офісам, які створюють для впровадження нових і нових реформ, потрібні працівники й керівники. А їм, своєю чергою — зарплата.

Звичайно, якщо наймані особи роблять велику і якісну роботу, то вона має належним чином і оплачуватися. І тут немає нічого дивного. Крім одного: НУШ впроваджують не у Офісах чи на платформах, а у закладі освіти учитель. То чому він за свою роботу не отримує належної зарплати? — написав Лікарчук.

Фото: Osvita.ua