Статті
5379
26 липня 16:10

Кількість переможців предметних олімпіад не є показником якості шкільної освіти

У чому секрет успіху багатьох учителів, які з року в рік «дають» переможців олімпіад зі свого предмету?

Останні тижні освітні сайти та фейсбук-групи рясніють повідомленнями із заголовками на кшталт: «Збірна України здобула одну золоту медаль та дві срібні на Міжнародній олімпіаді з інформатики 2021» чи «Команда України посіла шосте місце на Міжнародній математичній олімпіаді серед школярів старших класів з-поміж 107 країн світу».

Оприлюднюють підсумкові таблиці в яких наша країна у десятці перших. Наприклад, результати «62 Міжнародної Математичної Олімпіади(IMO-2021)» на якій наші учасники вибороли 3 золоті, 2 срібні та 1 бронзову нагороду.

Справді, цьогоріч досягнення команд українських школярів на міжнародних #олімпіадах є досить вагомими, і це свідчить про те, що елітарна природнича освіта в Україні все ще знаходиться на досить високому рівні.

Звісно, з цим можна тільки вітати як самих переможців, так і ті заклади освіти (вчителів-предметників та тренерів-науковців), які(их) вони прославили. Однак, поряд із вітаннями мають бути й застереження.

Перше на що хочу звернути увагу, перемог не можна досягати за будь-яку ціну. Щоб згодом не вийшло так з Антоном Чеховим, який писав: «У дитинстві в мене не було дитинства».

Якось класик ще радянської педагогіки Марк Поташник (він проводив майстер-клас для директорів шкіл м.Києва) розповів про своє враження від церемонії вручення нагород переможцям таких олімпіад:

Зоряна мить, підліткові вручають золоту медаль переможця, він чемпіон світу з математики. Які емоції мають бути написані на обличчі цієї дитини? Мабуть, перш за все радість… А я дивлюсь на цю дитину і бачу замордоване, знесилене, скоріш за все ще й хронічно хворе, створіння у якої вигоріли всі емоції. Якщо такою ціною здобувати перемогу, то, може, краще не треба?! А що трапляється з цими переможцями далі?! Чому вони не стають лауреатами Нобелівської премії чи Біллами Гейсами?...

Проблема, про яку говорив Марк Поташник справді є. Не дарма у багатьох школах місце, де вивішуються грамоти та дипломи, називають «Стіною плачу». Я ж розглядаю позитивний емоційний баланс як показник якості шкільної освіти №1.

Другий момент, на якому хочу акцентувати увагу: інтерпретація факту наявності великої кількості переможців міжнародних олімпіад у нас не завжди коректна. На жаль, зустрічаються і намагання видати кількість переможців міжнародних олімпіад за показник якості освіти у тій чи іншій країні.

Цей закид щодо фінської освіти є вкрай некоректним, адже там панує зовсім інша філософія освіти. Професійність вчителя там визначають за здобутками не перших, а останніх учнів. Тобто йдеться про оцінювання загального рівня класу, а не про успіхи окремих дітей. У цьому є логіка, адже швидкість руху будь-якої колони визначається не за тим, хто прийшов першим, а за тим, хто прийшов останнім. Фіни почали звертати особливу увагу саме на «останніх учнів» і дало змогу підняти загальний рівень шкільної освіти. Звідси й високі результати фінських учнів у таких міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти як PISA (Programme for International Student Assessment) та TIMSS(Trends in International Mathematics and Science Study).

Третє, що хочу особливо підкреслити: вимога «дати» переможців олімпіад будь-якого рівня від масових шкіл та звичайних вчителів-предметників відіграє винятково деструктивну роль.

Якось одна наша знаменита і «заслужена-перезаслужена» вчителька відверто сказала мені «тет-а-тет» як голові депутатської комісії обласної ради:

— Ну, Вікторе Володимировичу, що ви там на сесії всяку дурню розказуєте про академічну чесність? Я два вихідних просиділа в журі міської олімпіади з ..., то хіба я не зроблю хоч одного переможця для своєї школи?! Так мене ж з'їдять без солі директор і завучі, якщо я рейтинг школи не забезпечу!
Кажу їй:
— Ви розумієте, що зараз зізнались у скоєні службового злочину?!
Відмахується:
— Усі так роблять! Це Ви безнадійний ідеаліст, а я реалістка. І діти це мають розуміти, інакше заклюють їх у нашій країні.

Які емоції все це викликає у дітей не варто і говорити. Чому ця вчителька, яка з року в рік «дає» переможців олімпіад, стала «заслуженою-перезаслуженою» теж пояснювати нікому не треба...

Про вплив такої корупційної «практики, яка працює» на наш соціум і на імідж вчительства теж багато говорено-переговорено, але «Fair Play» (приблизний переклад «чесна гра»)  і предметні олімпіади ще все в багатьох випадках залишаються «паралельними прямими».

Четверте зауваження: зациклювання на «переможцях» олімпіад не має відбуватись коштом інших учнів.

У чому секрет успіху багатьох учителів, які з року в рік «дають» переможців усіляких олімпіад зі свого предмету?

Вони не витрачають час на «слабаків», не дуже переймаються «середнячками», а зосереджують свої зусилля на «зірках». Якщо якась дитина, наприклад, якийсь час хворіла, у неї немає шансів наздогнати лідерів, бо учитель працює саме на них. «Останній учень», як правило, нікого не хвилює, головне мати черговий експонат (грамоту, диплом) на шкільній «стіні плачу».

Тож, на одному полюсі опиняються декілька учнів, які тріумфально «захищають честь школи», а на іншому – десятки та сотні демотивованих «збитих пілотів» з навченою безпорадністю.

Нам це треба? Чому ніхто не звертає увагу на те, що побічним «продуктом» шкільних предметних олімпіад є саме «збиті пілоти»?!

Ось, що пишуть про реалії предметних олімпіад колеги:

Віктор Мисан:  підготовка олімпіадників, манівців, учасників турнірів побудовано винятково на індивідуальній роботі. У нас саме так. І взагалі, як можна працювати з олімпіадником на уроці? Просто сильні учні йдуть за вчителем, бо вони розуміють, «переварюють» все зразу. Водночас всі інші – «скачуть» і тримаються за «сідло», щоб із нього не випасти. Але «випадають» на фініші. Звідси й масові провали в #ЗНО».

Наталія Осавчук: якість проведення олімпіад за останні роки відверто знизилася, починаючи з неякісно підготовлених завдань та їх оформлення і закінчуючи поголовними «договорняками» про переможців. Таке враження, що олімпіади проводять не для того, щоб виявити талановитих дітей, а для того, щоб вчителі позмагалися між собою в кого більше грамот, медальок та інших відзнак. Така собі «гонка» для рейтингу. І не варто думати, що рейтинги скасовували, можливо на папері так, але в деяких областях (районах) досі за низькі показники у кінці року директори отримують «по шапці».

Коли ми дійдемо до того, що участь в олімпіадах, МАН, турнірах, різноманітних конкурсах, стане не обов’язковим катуванням заради показників для вчителя і відвертим фарсом для дітей, які все бачать і розуміють як «кується перемога» насправді, а дійсно престижним змаганням, в якому справді хочеться брати участь і справедливо перемагати, або справедливо програвати, тоді «збитих пілотів» принаймні стане врази менше!

І, п’яте, останнє зауваження. «Ніколи вчитель не підготує переможця на звичайному уроці, адже олімпіадні завдання виходять за межі програмового матеріалу», – стверджують педагоги-практики. Тож, потрібна радикальна перебудова організації освітнього процесу у школі на засадах індивідуалізації. Замість типової для радянської школи посади класного керівника і класів (колективів учнів) має з’явитись принципово нова позиція в освітньому просторі – фахівця з індивідуального педагогічного супроводу учнів. Тьютори (консультанти, фасилітатори тощо) і будуть проводити індивідуальні та групові тьюторіали (консультації, тренінги тощо). Тобто застосовувати ті організаційні форми навчання, які замість «шліфування бруківки», даватимуть змогу зайнятися огранюванням алмазів з тим, щоб вони могли засяяти усіма гранями своїх талантів.

Якщо перефразувати відому думку М. Хаммера і Д. Чампі про те, що «не товари, а процеси їх створення приносять компаніям довготривалий успіх», щодо освіти вона могла б звучати так: «Не переможці предметних олімпіад (учні, які добре склали ЗНО, здобули високі місця у МАН тощо), а процеси їх підготовки приносять школам довготривалий успіх». Адже без якісних процесів неможливі якісні результати.

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: 
Ласкаво просимо на роботу до школи! Частина 1: зі знаком «мінус»
Ласкаво просимо на роботу до школи! Частина 2: зі знаком «плюс»

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.