Статті
10441
20 липня 16:28

Ласкаво просимо на роботу до школи! Частина 1: зі знаком «мінус»

Опора на страх і сором руйнує емоційну енергію вчителів; замість позитивної енергії творення вивільняється негативна енергія апатії та (само)руйнування.

Зробіть вашу роботу наповненою життям,
а не життя наповнене роботою. 
Курт Кобейн

Вчительська праця – це щоденні титанічні зусилля, які, на жаль, не завжди належно оцінюються. Реалії життя педагога знайшли своє відображення у різноманітних мемах. Я виокремив та розробив два типи таких мемів – зі знаком «плюс» та зі знаком «мінус». Чому я вирішив порушити цю тему?

Зайве переконувати, що без вивільнення дрімаючої енергії вчительства і спрямування її у конструктивне річище жодного прориву до якісної освіти у нас не відбудеться. З одного боку, це був жарт з елементами самоіронії, а з іншого – своєрідна провокація, яка оголила надзвичайно гостру проблему стимулювання праці вчителя.

Це мої стартові 5 мемів на тему «Ласкаво просимо на роботу до школи» зі знаком «мінус»: 

Колеги запропонували доповнити меми такими висловлюваннями:

  • Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, зате є стабільність! Вічна...

  • Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, зате робота вчителя є довічною гарантією від викрадення з метою викупу.

  • Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, зате вчитель, як і сапер, в житті помиляється лише один раз, коли обирає професію.

  • Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, зате зарплату постійно підвищують, але вона чомусь залишається нижчою за середню.

  • Ласкаво просимо на роботу до школи! Тут платять мало, але тут за браком часу ви забудете про свої особисті проблеми та хвороби тощо.

Дуже невтішні висновки випливають із контент-аналізу коментарів до цього посту. Ось типові коментарі:

Галина Непийвода: «Зарплата низька, вимоги захмарні, а старість жебрацька. Гарна перспектива працювати в школі».

Olya Kramarenko: «Ласкаво просимо до школи! Тут платять мало, працювати треба багато, вкладати у школу півзарплати, а за свої гроші ви будете робити роздатковий матеріал, діставати матеріали, ремонтувати ваш допотопний ноут (бо ж Zoom, Classroom, блоги, курси), закуповувати канцелярію тощо».

Тарас Коверда: «Ще можна дописати про те, що вчитель має бути зразком для учня (чомусь саме вчитель, а не батьки). А також: виховуй особистість, але сам приховуй риси, притаманні особистості, бо вчителів з власною позицією не любить ніхто.

Забув ще про вічне полювання батьків на вчителя у громадському транспорті, у магазині, кіно, у кафе. Дзвінки до 12-ї ночі. Повідомлення у Viber о 5 годині ранку. І вічні обурення: «А чому вона не хотіла розмовляти в автобусі? Ну і що, що стояла, а в руках було тільки 16 пакетів?»».

! З такого зворотного зв’язку, на жаль, можна констатувати: якби якийсь злий геній захотів придумати роботу, позбавлену будь-яких стимулів, йому б не довелось перенапружуватись і щось вигадувати. Він би просто скопіював чинну модель «стимулювання праці», а точніше – демотивації вчителів.

Два невтішних висновки з першої частини мого експерименту:

1. Соціальне самопочуття українського учительства досі має типові характеристики, які є похідними від їхнього становища як пригнобленої верстви населення у нашій (і не тільки в нашій, а на всьому пострадянському просторі) країні. 

Американський учений Майкл Еппл у книзі «Культурна політика і освіта» наголошує на необхідності вживати «правильні» слова, точні формулювання для позначення певних соціальних явищ. Зокрема, він підкреслює, що коли ми використовуємо слово «бідний», це зводить все до рівня індивідуальних проблем конкретних осіб.

Якщо ж казати «пригноблений», це означає вдатися до сильнішого вислову, який вказує, що є структури гноблення, — зазначає Майкл Еппл.

Якщо ж у нас сотні тисяч успішних людей з вищою освітою, які виконують надзвичайно важливу для суспільства роботу, опинилися на межі бідності, в цьому немає їхньої провини (в усьому цивілізованому світі учительство належить до середнього класу).

! У нас учительська «бідність» є не індивідуальною, а є соціальною проблемою.

Приказка «Чого бідний? Бо дурний» — не про вчителів, тому що в нашому випадку вони здебільшого мають «горе з розуму», їхня бідність не є наслідком власної неспроможності здобути освіту, знайти постійну роботу тощо. Проблема у тому, що в ролі «структури гноблення» виступає наша держава, яка, з одного боку, законодавчо декларує право вчителя на достойну зарплату, а з іншого — фактично встановлює платню для випускника педуніверситету, яка навіть не забезпечує реального прожиткового мінімуму.

До того ж держава є не просто «структурою гноблення» у матеріальному плані, донедавна вона тиснула – та й зараз іноді продовжує тиснути, – на вчителя й в інших сферах життя.  Тому ми не просто «бідні», ми ще й навіки перелякані!

Зрештою виходить демотиваційне замкнуте коло:

  • Чому бідні? Бо пригноблені!

  • Чому пригноблені? Бо перелякані!

  • Чому перелякані?

  • Бо «вони удають, що нам платять, а ми лише удаємо, що працюємо».

  • Чому «ми лише удаємо, що працюємо» ? Бо у нас вся енергія поїзда йде у свисток.

2. Другий невтішний висновок: освіта все ще тримається на негативних емоціях.

Насамперед йдеться про дві негативні емоції: страх («Як би чогось не вийшло!») і сором («Ви ж вчителі, вам держава довірила дітей! Як ти можеш таке одягнути, ти ж вчителька!»). Наслідком дбайливої підтримки цих емоцій є вкрай непродуктивний стан «навіки переляканих» і так званий «токсичний сором» (стан гострої втрати самоповаги).

! Феномен нагнітання страху культивувався у школі ще з часів Яна Амоса Коменського, але тільки в (пост)тоталітарному суспільстві він став основним засобом маніпулювання й просто в'ївся у вчительські гени.

Механізм культивування страху в освітянському середовищі тримається на «трьох китах»:

  • Емоційна напруга. Вчительство навмисно постійно тримають в цьому стані, адже в саме в такій атмосфері психіка індивіда не може адекватно реагувати – емоції домінують над розумом.

  • Тотальний і очевидно надлишковий контроль, який є одним з найефективніших шляхів активації емоції страху.

  • Періодична зачистка нечисленних справжніх «білих ворон», яких демонстративно «видавлює» система щоб переконати широкий загал: боротьба безглузда.

Що робити, щоб «перелякані навіки» припинили боятися?

Якщо ми зможемо напрацьовувати механізми солідарності та усіляко заохочувати наших колег не боятись і почати використовувати найпростіші й відносно безпечні форми відстоювання своїх прав (критичні пости у ФБ, листи, петиції тощо), поступово страху ставатиме менше, а солідарності – більше.

Від авторитарної педагогіки нам дістався ще один з найефективніших механізмів управління людьми – сором. Нас виховували у такий спосіб, що невиконане домашнє завдання – це катастрофа, а кожна помилка у вправі – це щось фатальне, ганебне і неприпустиме. І зараз вчитель дуже часто відчуває сором: перед дітьми, коли доводиться виконувати дивні «вказівки», перед батьками, коли змушений жебрати у них гроші, перед самим собою, коли скупляється у секонд-хенді...

Звісно, людина, яка опинилась у полоні «токсичного сорому» і у якої хронічно зіпсований настрій, не може бути задоволена своїм життям – рано чи пізно вона починає шукати винних та проявляти агресію, як правило, стосовно слабшого.

! Опора на страх і сором руйнує емоційну енергію вчителів; замість позитивної енергії творення вивільняється негативна енергія апатії та (само)руйнування.

Як показав мій невеликий експеримент з демотиваторами, українське вчительство переживає кризу впевненості у собі, тож нам усім треба допомогти цю кризу здолати. А для цього необхідно зрозуміти, що головний ресурс розвитку освіти – це ресурс свободи. Ще німецький філософ і психоаналітик Еріх Фромм підкреслював: свобода – основна умова будь-якого зростання. 

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: «Наші гравці повинні використовувати силу свого голосу, щоб підвищувати рівень освіти та обізнаності у суспільстві»: звернення футбольного тренера Англії

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.