Статті
24008
20 серпня 19:27

Головні помилки Нової української школи

Зараз ми вдруге вбили гімназійну освіту в Україні, яка так важко відновлювалась у 90-ті.

Немає більшої несправедливості, як зробити рівними нерівних.
Аристотель

Однією із фатальних помилок, зробленої у процесі реалізації політичної пропозиції «Нова українська школа», є перетворення гімназії на «проміжну ланку» між початковою і старшою школоюНагадаю, що цю політичну пропозицію затвердив уряд Володимира Гройсмана 14 грудня 2016 року. 

Іншими словами, у нас стає все більше гімназій, а скоро всі середні школи називатимуться гімназіями – та чи змінить це суть? У чому плюси й мінуси?

Ексочільник УЦОЯО Ігор Лікарчук запитав: «Скільки разів за роки Незалежності змінювали назви й тасували типи шкіл? Підрахувати складно, бо дуже багато разів. А сенс з того перейменовування чи зміни назв є? Немає. Зате є видимість реформ...».

Я вирішив переглянути нові назви шкіл у рідному місті:

  • Комунальний заклад «Балашівська гімназія Міської ради міста Кропивницького»(ЗОШ №23).

  • Комунальний заклад «Козацька гімназія Міської ради міста Кропивницького»(ЗОШ №21).

  • Комунальний заклад «Завадівська гімназія Міської ради міста Кропивницького»(ЗОШ №12).

  • Комунальний заклад «Гімназія імені Олени Журливої Міської ради міста Кропивницького»(ЗОШ №3).

А дуже класна гімназія мистецтв (Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю) тепер змушена перейменуватись у Центральноукраїнський науковий ліцей.

На початку 90-х я робив усе, щоб не відбулась профанація самої ідеї гімназійної освіти та дискредитація назви «гімназія». Створити гімназію тоді означало вийти на якісно вищий рівень освіти. Директори інших шкіл із заздрісно-іронічною ноткою казали мені: «Ну ви ж гімназія, куди нам до вас!».

Ще у 90-ті покійний Василь Каюков, заслужений учитель України, був ентузіастом «козацької педагогіки». Казав мені: «Це ви у центрі можете гімназійну освіту розвивати, а я на околиці можу зробити це хіба що нашою фішкою». Зараз, мабуть, перевертається в труні, дізнавшись про нову назву його школи – Комунальний заклад «Козацька гімназія Міської ради міста Кропивницького»(ЗОШ №21).

Те, що відбулось зараз, нагадує невдалий ребрендинг ПТУ. Що змінилось від того, що їх перейменували у професійні ліцеї? Нічого! Зараз ми просто вдруге вбили гімназійну освіту в Україні, яка так важко відновлювалась у 90-ті. Вбили шляхом тотальної «гімнаїзації» усіх шкіл.

Навіщо це зроблено? Є ж чудовий принцип: працює – не чіпай. Чому нашим начальникам спала на думку «нестандартна» ідея про те, що гімназія – це «проміжна ланка» між початковою і старшою школою?

По-перше, ми просто змавпували польські «реформи». Є лише одне але: у Польщі це не виправдало себе, і там вже відмовились від міксу двох моделей загальної середньої освіти – французької (ліцейної) і німецької (гімназійної). Перейшли на французьку модель, тож гімназія там зникла взагалі. Початкова школа перетворилась у восьмирічну, а після її закінчення діти йдуть у ліцеї або технікуми.

По-друге, далась взнаки стара пристрасть до імітації бурхливої діяльності. Зміна вивіски без зміни змісту – це один із типових різновидів такої псевдодіяльності. Ми ж чудово розуміємо, що чи не єдиною справжньою метою цієї метушні є виправдання сенсу існування різноманітних освітянських «контор».

Цитую рекомендації круглого столу на порталі «Освітня політика» за 2018 рік:

«Більшість учасників круглого столу констатували, що гімназійний рух упродовж більше чверті століття був і лишається потужною реальною силою змін вітчизняній освіті. На початку 90-х років минулого століття саме рух за відродження гімназійної освіти руйнував уніфіковану радянську модель «єдиної трудової політехнічної» школи. Тоді поява закладів освіти нового (добре забутого) старого типу створювала передумову для розвитку вітчизняного шкільництва: необхідну різноманітність, яка є фундаментальним принципом розвитку будь-якої системи.

Колективам більшості закладів освіти, які стали гімназіями, вдалось не просто змінити їхню назву, а й створити атмосферу (дух) гімназії та мотивувальне середовище, які є головними ознаками справжньої гімназійної освіти. Гімназії стали потужним сектором «Альтернатива» і «точками» зростання для всієї системи освіти.

Згідно з Законом України «Про освіту», який був ухвалений 5 вересня 2017 року, та проєктом Закону України «Про повну загальну середню освіту» тепер впроваджується нова структура загальної середньої освіти, у якій всі заклади ІІ ступеня отримують назву «гімназія». Ухвалюються й інші підзаконні акти, зокрема, наказ МОН № 367 від 16.04.2018 року «Про затвердження Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти», які зводять нанівець багаторічні напрацювання вітчизняних гімназій».

Зараз по суті здійснюються 5 кроків до знищення повноцінної гімназійної освіти в Україні, які схематично можна окреслити такими напрямками:

  1. Зробити всі школи ІІ ступеня «гімназіями».

  2. Перетворити «гімназію» на проміжну ланку між початковою і старшою школою.

  3. Навісити всім «гімназіям» територію обслуговування.

  4. Ліквідувати можливість відбору обдарованих та здібних дітей до гімназії.

  5. Провести кампанію із дискредитації самої ідеї гімназійної освіти.

На думку більшості учасників круглого столу, гімназія має залишатись повноцінною школою ІІ-ІІІ ступенів, а не «проміжною ланкою» між початковою школою і старшою школою (ліцеєм). Інакше буде спотворено сутність гімназійної освіти як передуніверситетського етапу навчання.

Ще раз до теми профанації гімназійної освіти...

Гімназійна освіта в нашій країні зникла не тому, що вичерпала себе як педагогічна система, і прийшов природний процес її заміни ефективнішою моделлю. Вона загинула насильницькою смертю у момент, коли ще й не йшлося про визнання її застарілою, саме тоді, коли тільки-но почав розкриватися величезний потенціал класичної гуманітарної освіти. Щойно тоталітарний режим закріпив свою владу, відбулася уніфікація системи освіти, і гімназію прикрили на основі постанови Народного Комісаріату освіти УРСР від 4 липня 1920 року.

Гімназія продовжувала своє існування і після 1920 року, але тепер уже тільки в пам'яті й творчості тих людей, яких вона зростила, яким дала старт у життя і які ніколи не забували про свою alma mater. Вона продовжила своє існування і як складова частина нашої педагогічної спадщини, яка виявилася надзвичайно потрібною й актуальною в наш час – час докорінних змін і в суспільстві, і в освіті. Час, який на порядок денний поставив питання: від якої спадщини ми відмовляємося, а яку можна використовувати, створюючи сучасну національну систему освіти.

Восени 1991 року група ентузіастів, педагогів і науковців обласного центру на чолі з народним депутатом України Володимиром Панченком створили оргкомітет з відродження гімназії. Заклик повернутися до гімназій  отримав, з одного боку, широку підтримку громадськості, з другого – жорсткий опір консервативної частини суспільства. З 1992 року за ініціативою знизу гімназія як найбільш класична інновація почала відроджуватись і у нас, чим підтвердила вислів Леонардо да Вінчі: нове – це добре забуте старе.

Звичайно, ней йшлося про копіювання освітніх моделей столітньої давності, створення гімназії у стилі ретро (це було б нераціонально, та й неможливо), але у процесі створення сучасної гімназії варто було підняти й осмислити великий пласт нашої педагогічної спадщини, який до останнього часу залишався незатребуваним.

Штучний розрив традицій гімназійної освіти призвів до виникнення міфу про золоте гімназійне минуле, який спочатку відігравав певну позитивну роль. Створюючи могутній пропагандистський ефект, цей міф підсилював боротьбу за гімназію.

На початковому етапі нашої діяльності надзвичайно важливим завданням було відродження ідеї гімназійної освіти. Необхідно було зробити це так, щоб вона не тільки стала поштовхом до деуніфікації шкільної освіти, об'єднала людей, дала їм сили та натхнення, а й звучала по-сучасному.

На наступних етапах актуальним стало завдання провести деміфологізацію гімназійної освіти, виробити адекватну оцінку старої гімназії. Слід було зробити символічний крок у минуле, переконатись у хибності ще одного міфу про найкращу у світі радянську школу з тим, щоб окреслити контури сучасної гімназії.

Сьогоднішні гімназисти живуть в іншому світі, який разюче відрізняється як від того, у якому жили їхні далекі попередники зі старої гімназії, так і від того, у якому виросла більшість нинішніх учителів гімназії — колишніх учнів радянської школи.

Історія завжди розвивається по спіралі, усе повертається: гімназія – єдина, трудова, політехнічна школа – знову гімназія. Усе відбулося відповідно до відомого закону діалектики заперечення та відповідно до зміни політичного й національно-державного устрою. Трьом різним державам (самодержавна Російська імперія – нова комуністична імперія Радянський Союз – незалежна Україна) відповідають три типи школи.

Єлисаветградська чоловіча гімназія була мікромоделлю суспільного устрою останньої чверті ХІХ – початку XX ст., основні засади якого – самодержавство, поліцейщина, єдність держави та церкви, національний гніт – неминуче позначилися на шкільній справі й вели до обмеженості демократичних основ управління гімназією, до імперської спрямованості навчально-виховного процесу, ігнорування української культури та дискримінації євреїв, обов'язковості закону Божого, системи жорстокого контролю за гімназистами тощо.

Створена комуністичним режимом єдина трудова політехнічна школа ідеально підходила для виконання мети й завдань такого суспільства. Працюючи в унісон із владою, вона досягла потрібної цій системі результативності роботи.

Радянська школа хоч і будувалася під лозунгом «отречемся от старого мира», усе ж успадкувала багато родимок старої системи освіти, серед них – русифікаторську спрямованість та імперський дух (правда, названий тепер новим словом – інтернаціоналізм), та додала свої – офіційну заборону елітарних навчальних закладів, обов'язковість марксизму-ленінізму, тотальний контроль за учнями та викладачами за допомогою партійних, комсомольських та піонерських організацій, ізоляцію від міжнародного досвіду організації освіти, гігантоманію у створенні шкіл тощо.

Тому зараз, у процесі відродження сучасної гімназії, ми повинні подолати минуле, адже це минуле збереглось і у відсталій матеріальній базі, і в радянських підходах до управління закладами освіти, і в мізерній зарплаті вчителя, і в байдужості влади до гімназійних справ. Хоча вже сама спроба відродити гімназію як заклад освіти елітарного типу є кроком на шляху до відмови від масової радянської школи, яка була покликана виконувати роль гігантського інкубатора по формуванню стандартної людини майбутнього.

Відомо: від того, що і як ми успадковуємо, значною мірою залежить те, ким ми стаємо. Не можна зрозуміти сучасність і побачити майбутнє, якщо не бачити й не розуміти минуле.

Сприйняття своєї місії як продовжувача традицій гімназійної освіти – це не тільки спосіб усвідомити себе в просторі й часі, знайти історико-педагогічне підґрунтя для нинішнього етапу становлення закладів освіти нового (старого) типу, це і здатність прийняти виклик тих завдань, які залишилися не розв’язаними нашими попередниками.

Тож відродження гімназії в нашому місті стали для її колективу спробою дати відповідь одночасно на два виклики — виклик сучасності та виклик незавершеної дії.

Цей процес є результатом і продовженням роботи, націленої насамперед на передачу новим поколінням педагогів та гімназистів естафети вироблених попередниками ідей і цінностей, на подолання незавершеності попереднього процесу будівництва гімназійної освіти в добільшовицькому Єлисаветграді. Будівництво, яке має багаті традиції й величезний енергетичний, ідейний потенціал.

Англійці кажуть: хороший той заклад освіти, у якого руді (тобто старі) стіни. І дійсно, усі солідні заклади освіти у будь-якій країні мають сторічну історію й традиції, тому люди, які розуміють, що таке справжня освіта, прагнуть віддавати своїх дітей не до дорогих супермодернових шкіл, розрахованих на зовнішній ефект, а до закладів, які мають визначальну рису – старомодність. Рису, за якою стоїть апробована роками ефективна педагогічна система й культурна традиція. Рису, яка забезпечує можливість кожному учневі здобути не тільки фундаментальні знання та практичні навички, а й стати культурно розвиненою особистістю, пройнятою цінностями гуманізму.

Матеріали: Єлисаветградська гімназія, видавництво «Українська гімназія, м. Кіровоград, 1997, - 191 с..

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.

Читайте також:

Вітаємо зі святом працівникі́в осві́ти

та даруємо 100 грн

кешбеку!

Кешбеком можна оплатити 50% вартості будь-яких цифрових товарів та послуг на порталі «Всеосвіта»

Отримати кешбек можна з 1 до 14 жовтня 24 жовтня та використати протягом всього місяця.