Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Навчаємось за новим правописом: особливості розвитку мовної компетентності учнів і учениць
»
Взяти участь Всі події
Статті
1492
28 січня 17:12

Чому вся енергія українського освітянського поїзда спрямовується у свисток та до чого це призводить?

Проблема системного перенаправлення енергії поїзда у свисток є не тільки питанням освіти – це питання цінностей та пріоритетів усього суспільства.

У цьому світі не важливо, скільки ви зробили.
Найголовніше – зуміти переконати людей, що ви зробили багато.
 Артур Конан Дойль

У вітчизняній освіті енергія поїзда традиційно спрямовується у свисток. От ніхто не переймається організацією свята у перший день навчання десь там у США чи Німеччині. Прийшли собі й вчаться. Навіть фіксованого дня початку навчального року у більшості країн немає... Однією з причин цього є небажання створювати напругу у транспорті. Щоправда, у Німеччині першокласники традиційно отримують Schultüte (кульок з солодощами, який купують батьки учнів).

А у нас за два тижні до Першого дзвоника – «пробні збори» дітей, репетиції, «пекельна кухня» у батьківському вайбер-чаті. Купа грошей викидається на декор, вбрання, квіти... Як наслідок, усі заведені й зморені ще до початку роботи школи.

Не забувайте, що перед цією першовересневою запарою заклад освіти готувався до нового навчального року і проходив процедуру перевірки та «прийняття». Зрештою, ця процедура ніде у світі не практикується, бо будівля школи завжди готова. Якісь роботи, звісно, проводяться й під час літніх канікул, але це все робиться непомітно для колективу. Навіть велике прибирання, як правило, роблять професіонали з клінінгової компанії, які мають відповідну техніку для миття вікон, килимових покриттів чи м'яких меблів.

Тож директор школи й увесь педагогічний персонал без будь-якої напруги спокійнісінько виходять з відпусток. І працюють, зверніть увагу, навіть не прочитавши методичних рекомендацій їхніх МОН і не відсидівши не серпневих педконференціях. Не тому, що ліниві, а тому, що їхні МОН не пишуть жодних методичних рекомендацій до нового навчального року. Там міністерство не виконує функцій медоткабінету.

Проблема системного перенаправлення енергії потягу у свисток є не тільки й не стільки  питанням власне освіти – це питання цінностей та пріоритетів усього суспільства. Особливо проблема відчутна саме у пострадянському просторі.

Гарна картинка понад усе

Щойно витратив 45 хвилин на перегляд звіту перед громадськістю за перше півріччя однієї директорки школи. Єдиний висновок, який можна зробити з цього пафосно-нудного видовища. вкрай невтішний. Школа вже не є закладом освіти, це скоріше конкурсно-розважально-харчувальний заклад з догляду за дітьми. Йшлося про те, у яких модних проєктах взяли участь, у яких конкурсах перемогли, які відзнаки отримали (частина з них просто куплені за гроші), що відсвяткували, як відфлешмобились і які місця у рейтингах посіли…

У мене як у фахівця закрадається сумнів, що там ще лишалися хоч якийсь час і сили на проведення власне освітнього процесу. Мимоволі напрошується сумна констатація: уся енергія шкільного поїзда була спрямована у свисток. Залишається лише без надії сподіватись, що у закладі ще лишились вчителі, які тихо і непомітно виконували свої прямі професійні обов'язки. Ну не можна ж допускати, щоб танці з бубнами й продукування паперів (фотозвітів, відеороликів тощо) були де-факто головним змістом роботи сучасної школи.

Нагадаю, що метою є особистісний розвиток дитини. Про те, наскільки успішно це відбувається і якою є «додана вартість» саме школи, у звіті не було сказано жодного слова.

Тема шкільного харчування чи туалетна тематика як дзеркало масштабу проблем вітчизняної школи

Дається взнаки й ставлення до школи як до комфортної камери зберігання, місця перетримки дітей у час, поки батьки на роботі.

Коли читаю про проблеми, які в центрі уваги нашої громадськості й політичного бомонду, складається враження, що діти ходять до школи (звісно, краще їх туди привезти шкільним автобусом!) винятково заради того, щоб поїсти, сходити у туалет, побавитись на перерві і якось відсидіти на уроках.

Часто кажу батькам: ви все ж таки відправляєте дитину до школи не для того, щоб вона там поїла. Ви відправляєте насамперед заради того, щоб вона здобувала там освіту.

На жаль, у нас допоміжні процеси затьмарюють основний – освітній, а треба, щоб освітній процес був пріоритетним. Організація ж допоміжних процесів (серед них і харчування) не повинна відбирати у директора школи 90% часу.

Акцент на шоу-реформах

Замість того, щоб взятись за важку і невдячну працю з очищення авгієвих стаєнь української освіти, ми почали робити лише те, що «приречене на популярність». А популярних реформ в освіті в принципі не буває, адже ті кроки, які є прийнятними для більшості, можуть лише погіршити ситуацію.

На жаль, у нас переважає «шорт-термізм» (short-termism) – короткострокове мислення з огляду не вузькість горизонту бачення. Нам бракує прозорих намірів, чіткого бачення перспективи й зрозумілих стратегій її досягнення. Також відбулась інфляція понять (реформи, агенти змін тощо). Як наслідок, маємо, що маємо: звітно-вигадано-уявно-паперовий варіант реформування, де 90% роботи школи – це видимість діяльності.

Перенаправлення енергії поїзда у свисток –  це і дорогі пластикові атестати замість звичайних паперових, це і зведення усієї роботи з профілактики травмувань учнів до заповнення журналів з техніки безпеки, це і витрачання всієї енергії на оперативне врегулювання проблем, пов’язаних з тими чи тими нісенітницями, – замість ліквідації цих нісенітниць раз і назавжди.

Кому вигідне перенаправлення енергії поїзда у свисток?

Справді, очевидно, що купа енергії іде в нікуди, марнується час. Є, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці» між колосальною енерговитратністю роботи у школі та вкрай невтішними результати. Та шкільна реальність є такою, що левову долю енергії витрачають не на те, щоб створити всі умови для розвитку людини як найвищої цінності, а щоб цю людину тримати у потрібних рамках (залізобетонних рамках шкільної програми, у межах пристойності щодо одягу, манери поведінки тощо).

Засобами ж утримання є не ціннісне орієнтування, а намагання пригнітити, настрахати, закомплексувати дитину, зробивши її зручним об'єктом для маніпулювання.

Задекларована дитиноцентрованість школи є лише риторикою для маскування того невтішного факту, що школа лишається начальникоцентрованою, папероцетрованою… хтозна-як центрованою, але тільки не дитиноцентрованою. Як наслідок, маємо, що маємо: головні зусилля школа спрямовує на культивування рабської ментальності, звички мовчати й підкорятися. А може це і є головним завданням школи? Якщо так, то треба визнати, що українське шкільництво непогано реалізує це завдання на практиці.

У цій ситуації треба лише чесно визнати, що ніхто нікуди не їде шкільним поїздом, адже ми зробили головним його агрегатом свиток. Єдина надія буде на те, що таки знайдуться педагогічні колективи, які діятимуть за принципом: усі свистять, ми не свистимо.

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: «Їж те, що дають» vs свобода вибору страв: чому реформа шкільного харчування може провалитися                                                 

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.