Чітких вимог та фінансування немає, але відповідальність - на директорах шкіл: освітяни про навчання в умовах COVID-19

Без чіткого механізму дій неможливо зберегти здоров'я учасників освітнього процесу, вважає Володимир Онацький.

Епідеміологічна ситуація в Україні залишається досить напруженою і дуже мало шансів на те, що до вересня ситуація з COVID-19 стабілізується. Міністерство освіти і науки підготувало рекомендації для початку нового навчального року, згідно з якими під час освітнього процесу в закладах необхідно дотримуватись принципів соціального дистанціювання і правил гігієни, використовувати засоби індивідуального захисту та уникати масових скупчень.

Але чи будуть усі школи гарантовано забезпечені масками та антисептиками? Хто нестиме відповідальність за здоров’я дітей та працівників? І чи реально втілити рекомендації МОН у життя? Над цими питаннями на своїй сторінці у фейсбуці розмірковує Володимир Онацький, заступник директора з навчально-виховної роботи.


Хто відповідає за короновірус в школах?

Спекотний серпень 2020. Різноманітні комісії їздять з перевірками закладами освіти, фотографуються на тлі новеньких парт, пофарбованих стін і звітують, що заклади освіти готові до нового навчального року. Так було завжди, так і цього року. Нічого не змінюється: одні – готують, інші – приймають, одні – дякують (майже щиро) за щасливе життя, за турботу, ще за щось, інші – зверхньо посміхаються.

Утім, є одна відмінність: стало менше обговорень у батьківських групах, чи дарувати букет вчительці на Перше вересня, чи так обійдеться. Не обговорюють і лінійки з нагоди початку навчання. Бо їх просто не буде. У нашій школі їх давно немає. Звісно, ми підготуємо свято для першачків, яскраве, цікаве, бо так було завжди, так буде і цього року. Бо ті турботи, які непокоять педагогів, не мають стати на заваді дітям, у яких видалась така велика перерва.

Що ж турбує освітян? Насамперед, безпека. Важко збагнути, зрозуміти, що відбувається. Закінчилась основна сесія ЗНО, закінчилась і додаткова. Ми знаємо, які заходи безпеки були під час проведення тестувань: у школах до 300 учасників, по 15 осіб в аудиторіях, усі в масках перебувають весь час, допускаються лише після термоскринінгу. Відомий випадок, коли пункт тестування було перенесено з однієї школи до іншої, бо виявилось, що у працівниці закладу виявлено коронавірус.

І от ми починаємо працювати. Термоскринінг учням не проводиться, у класах по 30 учнів і більше. На уроках усі без масок: і діти, і педагоги. Ну, зрозуміло, що дітям важко на уроках у масках, педагогам теж важко, адже весь час потрібно не лише дихати у масці, а й голосно, дуже голосно говорити, пояснювати. Крім того, вчитель має бути без маски, бо діти не сприймуть вчителя в масці і не впізнають його, коли закінчиться карантин.

У коридорах усі в масках: заходиш в школу в масці, потім йдеш на урок, маску в кабінеті знімаєш і відправляєш у смітник. Після уроку надягаєш нову, щоб перейти з одного кабінету до іншого, знову знімаєш, відправляєш туди, куди й попередню, проводиш урок. І так 5-6 разів на день. Звісно, ніхто масками вчителів не забезпечує. Уряд перекинув це питання на місцеві громади, а керівники місцевих громад лише запитують у керівників шкіл, скільки масок закупили.

Усе це нагадує мені спеку літа 1943 року, коли уряд країни прийняв рішення про форсування Дніпра. Тоді боролися з коричневою чумою і теж нехтувати засобами безпеки… Історики стверджують, що Дніпро був червоним від крові, що тисячі людей загинуло саме тому, що були не підготовлені, що не мали належного озброєння, плавзасобів, тощо. Тодішній уряд не рахувався з життям людей.

Що змінилося? Гроші з короновірусного фонду пішли на дороги, на зарплати поліціянтам, які вдесятьох виловлювали пловця в Гідропарку. Проте не знайшлося коштів у цьому фонді на маски для дітей та працівників закладів освіти, не знайшлося коштів на те, щоб зробити класи не по 38-40 учнів у Києві, а по 15. Навпаки, вигребли з освіти все що могли.

Варто зазначити, що чиновники на місцях намагаються розв’язати питання безпеки в закладах освіти, надсилаючи різноманітні директиви. Зокрема, зустрічаються просто шедевральні приписи. Наприклад:

Технічним працівникам спільно з педагогами після кожної перерви та після закінчення освітнього процесу необхідно проводити провітрювання навчальних приміщень, дезінфікувати ручки дверей, поручні, підвіконня, предмети у туалетних кімнатах; перед початком кожного уроку в класних кімнатах протирати з використанням дезінфікуючих засобів робочі столи та парти; робити вологе прибирання у приміщеннях, що задіяні в освітньому процесі.

І якщо з організацією провітрювання я повністю можу погодитись, то все інше до обов'язків педагогічного працівника не має жодного відношення ні у звичайних умовах, ні в умовах карантину. Ну погодьтеся, що ще вчителів не відправляли мити за учнями вбиральні…

Не можна обійти увагою і заяву міністра охорони здоров’я пана Максима Степанова про те, що керівництво школи відповідальне за виявлення учнів з COVID-19:

У нас достатньо чітко визначені всі ці правила. Ці правила розробляло Міністерство охорони здоров’я разом з Міністерством освіти і науки. Ними визначено, що цей обов’язок покладається на керівництво школи.

Чудово, у всьому винна директорка. Нагадує відому українську приказку про ту невістку, яка в усьому винна...

На мій погляд, насамперед, відповідальність директора школи полягає у тому, що він має діяти відповідно до вимог чинного законодавства. На сьогодні немає конкретних вимог, визначених законом, стосовно того, як має діяти директор у зв'язку з короновірусом. Є певні рекомендації, яких потрібно дотримуватись (за можливості), бо це лише рекомендації. Немає сенсу їх усі повторювати, бо всі ми їх вже вивчили напам'ять.

Отже, на сьогодні у «листах щастя» від МОН та в приписах головного санлікаря сформульовані вимоги, яких має дотримуватися адміністрація школи у випадку підозри на погіршення стану здоров'я дитини: 1) опитування дитини; 2) термоскринінг; 3) ізоляція дитини; 4) виклик батьків.

Однак, немає на рівні МОН-МОЗ документів, які давали б відповіді на питання:

  • які механізми отримання інформації про хворих учасників освітнього процесу та допоміжного персоналу (хто, коли, як офіційно повідомляє про це заклад освіти),

  • який регламент дій керівника, якщо захворів учасник освітнього процесу або особа з допоміжного персоналу;

  • які дії керівника, якщо учасник освітнього процесу чи особи з допоміжного персоналу є контактною особою (у випадках, коли хворий безпосередньо не мав відношення до закладу освіти)?

Зауважу, що без відповідей на ці питання, без чіткого механізму дій неможливо зберегти здоров'я учасників освітнього процесу.

Отже, школи готуються до нового навчального року. У Мінфіні вже зазначили, що в нашій країні 36000 зайвих вчителів, може, саме тому в уряді й не можуть знайти кошти на тестування для педагогів, на страхування та просто на елементарні маски для учасників освітнього процесу.


Вас також можуть зацікавити такі матеріали:

Учні сядуть за парти вчасно, але не всі - рішення за Держкомісією

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.

Видавництво «Всеосвіта» є незалежним, офіційно зареєстрованим ЗМІ. Ми не підтримуємо жодну політичну партію. Головна мета – прозоре та різнобічне висвітлення усіх подій, що відбуваються у сфері освіти.

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!