Освітній експерт Ігор Лікарчук розкритикув чергування вчителів на перервах та відповідальність, яку легковажно покладають на плечі звичайних освітян, адже один педагог, замість відпочинку, вимушений відповідати за десятки дітей. Приводом до цього стало відео, яке зараз активно ширять у соцмережах: адвокат розповідає про виграну у Верховному Суді справу — учень травмувався на перерві і тепер школа має виплатити 200 тисяч грн батькові. Однією з причин травмування названо неналежне виконання обов’язків черговою вчителькою.
Лікарчук проаналізував чинні закони й помітив дивну річ: ні в законах про освіту, ні в професійному стандарті вчителя окремого обов’язку чергувати немає. Він з’являється лише в типових правилах внутрішнього розпорядку, які затвердили ще в 1993 році. І вони досі чинні, хоча відтоді такі документи давно мали оновити.
Чергувати зобов’язали. А що саме має робити людина, якими засобами і де закінчуються її можливості — нехай з’ясовують у школі, — зазначив Лікарчук.
Експерт звернув увагу: за ці роки змінилися діти, батьки й стосунки зі школою. Одного вчительського слова чи прохання сьогодні часто не вистачає.
Дітям пояснюють їхні права. І правильно роблять. Але вчителю також потрібна зрозуміла відповідь: що він може зробити, коли його вимогу ігнорують, а небезпечна поведінка триває? Хто і як підтримає його втручання? — наголосив освітній експерт.
Він вказав, що навіть тлумачення, що означає «чергувати», у відповідному пункті наказу 1993 року немає. У ньому передбачене залучення педагогів до чергування, погодження графіка та його тривалості. А що конкретно має робити черговий — не пояснено. Тому прогалину заповнюють на місцях. Директор затверджує інструкцію чергового, складає графік, учитель ставить підпис, що ознайомлений.
Саме це питання, за словами експерта, після травмування дитини ставлять черговому. Лікарчук теж задався питанням, а куди черговий мав дивитися — на учнів попереду чи тих, що за спиною? Що робити, коли на зауваження не реагують? Бігти по директора, залишивши дітей? Розбороняти самому? А якщо дитина впаде вже від його втручання — тоді запитають, хто дозволив хапати її за руку.
Підпис під інструкцією не додає вчителю очей на потилиці. Не дає здатності бачити крізь стіни. Не гарантує, що на його вимогу відреагують, — переконаний Лікарчук.
Освітній експерт наголосив, що не заперечує потреби наглядати за дітьми на перервах. Його обурює інше — легкість, з якою обов’язок стежити за порядком перетворюють на вимогу запобігти будь-якому нещастю.
Я думаю про це і як освітянин, і як чоловік учительки. Завтра її прізвище також може стояти у графіку чергування. І я хочу знати: що їй дали, крім обов’язку відповідати? Бо прізвище майбутнього винуватця знайти нескладно. Достатньо подивитися, хто того дня чергував. — наголосив експерт.
Як приклад країни, де правильно організовано чергування експерт навів Францію. У тамтешніх колежах і ліцеях нагляд за учнями поза уроками — окрема служба: є спеціальні працівники, а їхню роботу координує відповідальна особа. Тобто це чиясь конкретна робота, а не ще один обов’язок між двома уроками.
Якщо у нас знаходяться кошти на запровадження кар’єрних радників, нові посади чиновників і методистів, то невже не знайдеться коштів на людей, які допомагатимуть забезпечувати щоденну безпеку дітей у школі? — запитує Лікарчук.
Запровадження французького досвіду дало б учителю реальну підтримку, а дітям — дорослих, чия робота на перерві полягає саме в нагляді за ними. Адже на перерві вчитель і сам має підготуватися до наступного уроку, відповісти на запитання учнів і хоча б перевести подих. Випити кави, перекусити чи просто зайти до туалету.
Титульне фото: Новинарня, Magnifik