До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
5
міс.
1
7
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

"Зміна ролі чоловіка і жінки в повсякденному житті в умовах війни"

Опис документу:
практичне заняття побудоване на захисті учнівських творчих проектів, з використанням матеріалів Сахновщинського історико-краєзнавчого та шкільного музеїв. В роботі представлені біографії жінок рідного селища, які пережили суворі роки військового лихоліття і зробили свій внесок у розгом фашизму.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Всесвітня історія 11 клас

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ «ЗМІНА РОЛІ ЧОЛОВІКА І ЖІНКИ В ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ В УМОВАХ ВІЙНИ»

Автор: Грицай Тетяна Анатоліївна учитель історії Сахновщинської ЗОШ І – ІІІ ст. № 2

Мета: проаналізувати зміни, яких зазнали ролі чоловіка і жінки в повсякденному житті в умовах війни; розширити знання учнів про героїв Другої світової війни, зокрема українських жінок; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, висловлювати власні думки та навички дослідницької роботи; виховувати почуття гордості за співвітчизниць, які в час тяжких випробувань для країни не залишилися осторонь, а на рівні з чоловіками захищали свій народ від ворога.

Тип уроку: практичне заняття.

Обладнання: фотоматеріали, творчі учнівські проекти.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та завдань уроку.

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Запитання: як ви вважаєте, чи могли жінки на рівних з чоловіками боротись з ворогом під час Другої світової війни?

Вступне слово вчителя.

Війна – одна з героїчних сторінок нашої історії, під час якої було здійснено багато героїчних подвигів. Але особливе місце серед них належить подвигу жінок.

Уже перші звістки про напад Німеччини на СРСР викликали у жінок безмежний гнів і пекучу ненависть до ворогів. Жінки і дівчата заявили про свою готовність стати на захист своєї Батьківщини. Серед добровольців, які подали заяви про відправку в діючу армію, до 50 % клопотань було від жінок.

Постать жінки в умовах війни була трагічною. Жертвами війни стали практично усі покоління жінок різних національностей. Під час воєнних дій, окупаційної політики жінки становили численні категорії, що підлягали насильству, знищенню, примусовій праці. Разом з тим вони внесли неоціненний вклад у Перемогу над фашизмом.

Війна офіційно не мала «жіночого обличчя». І не тому, що жінки не були в цій війні. А тому, що офіційна статистика надає лише приблизні й далеко не повні дані щодо участі в ній жінок.

Радянські жінки були на лінії фронту медиками, льотчицями, зв’язківцями, розвідницями, навіть танкістами, артилеристами, служили у піхоті. Жінки активно брали участь у підпіллі, у партизанському русі. Вони взяли на себе безліч «чоловічих» спеціальностей в тилу. Майже весь тягар щодо забезпечення харчуванням армії і країни ліг на їхні плечі. А ще вони відправляли рідних на фронт, виступали з концертами на передовій і навіть в такі важкі часи народжували, виховували та навчали дітей. Своїми листами на фронт надихали чоловіків на подвиги й підтримували в них віру у Перемогу.

У війни не «жіноче обличчя». Саме такою залишилася війна у свідомості людей. Ми звикли, що ветерани – це в основному чоловіки. Та обличчя в неї можуть бути різними.

IІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Заслуховуються повідомлення учнів.

1.ЖІНКИ В РУСІ ОПОРУ

З перших днів окупації на території Сахновщинського району діяли партизанські загони. Жінки та дівчата нашого району активно брали участь у русі Опору. 18 жінок діяло в підпіллі, 14 перебували в партизанських загонах.

Серед них була і учениця нашої школи – Жорняк Ольга Пантеліївна. Вона була розвідницею. Неодноразово переходила лінію фронту і приносила цінну інформацію про розташування ворога. У травні 1942 року Ольга була схоплена ворогом і відправлена до Німеччини у м. Галле, де знаходилася у концтаборі. 14 квітня 1945 року Ольга була визволена американськими військами і повернулася на Батьківщину у1946 року.

Особливо активно допомагали партизанам Олена Леонова та Ганна Доценко. Вони добували цінну інформацію про ворога, його наміри, озброєння і передавали її партизанам, військовим частинам. Дівчата-розвідниці були найбільш вразливі і незахищені, бо не мали зброї, і весь час перебували серед народу і в оточенні ворога. У лютому 1942 році дівчата отримали важливе завдання: дізнатиися про розміщення фашистських сил, їх бойову техніку у сусідньому селі. Та коли повертались додому, їх затримав місцевий поліцай і здав гітлерівцям. На третій день – 19 лютого 1942 року дівчат вивезли за село і розстріляли. А було їм тоді лише по 19 років. Страта відважних дівчат не зломила духу лебедівців. Навпаки, незважаючи на погрози фашистів про розправу, справу юних розвідниць Олени та Ганни продовжили їх односельці.

«Німці замордували, а потім розстріляли в березні 1942 р. вчительку Турченко Парасковію Онисимівну за те, що вона допомагала частинам Червоної Армії, ходила в розвідку» – такі факти відповідно додовідки Державного архів у Харківської області.

Рух Опору в Сахновщинському районі в роки війни був різноманітним. Він увібрав в себе і діяльність підпілля, партизанських загонів, і допомогу місцевого населення партизанам. Особливо він відзначився щирою допомогою простих людей радянським бійцям і офіцерам, що потрапили у скрутне становище. Анастасія Савеліївна Бабешко, Меланія Дем’янівна Бойко, ризикуючи власним життям, переховували, лікували, виводили з окупованого селища радянських солдат та офіцерів, видавали їх за своїх рідних, рятуючи їх від полону, розстрілу, примусової праці в Німеччині. Ці відважні жінки не завдавали ворогові відчутної шкоди, але вони повертали до життя людей, які зі зброєю в руках нищили ворога і було їх скромним внеском у Перемогу над ворогом.

2.ЖІНКИ НА ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНІЙ СЛУЖБІ

Самовіддано несли благородну місію милосердя медики-жінки. Серед медичних працівників були і жінки нашого району. Це відважні Манілова Зінаїда Ларіонівна, Левченко Галина Михайлівна, Воронько Зоя Володимирівна, Сидоренко Раїса Никодимівна. Під обстрілом противника, на полі бою надавали вони медичну допомогу пораненим, виносили їх з поля бою на своїх тендітних плечах, а в госпіталях терпляче боролися за життя поранених. Жінки-медики під час Великої Вітчизняної війни виявили героїзм, самопожертву, вірність своєму обов’язку. Не повернулася з війни, загинула у 1943 році Галина Михайлівна Левченко–учениця Сахновщинської середньої школи №2. А Раїса Никодимівна Сидоренко після війни присвятила своє життя дітям і 36 років працювала в Сахновщинській середній школі№2 бібліотекарем.

3.«ЖІНКИ НА ФРОНТАХ ВІЙНИ»

Під час ІІ світової війни жінки ставали учасницями різних форм збройної боротьби. Вони не підлягали обов’язковій мобілізації, тому їх вибір був добровільним, свідомим. На рівні з чоловіками на фронтах мужньо і відважно воювали наші славні воїни-жінки, вони стійко переносили усі труднощі важкого фронтового життя.

Свій внесок у Перемогу внесли і жінки Сахновщинського району. Фронтовими дорогами пройшло 52 жінки району. Неможливо розповісти про всіх жінок, які воювали, але хочеться пригадати імена хоча б деяких наших співвітчизниць, які своєю мужністю і безкорисливою любов’ю до Батьківщини наближали День Перемоги .

1. Сулима Олена Семенівна

«У 1941 р. я закінчила 9 класів Сахновщинської середньої школи №2. Коли розпочалася війна, разом з батьками була евакуйована і працювала на будівництві оборонних рубежів під Сталінградом. З грудня 1942 року перебувала в діючій армії. Спочатку телефоністом польового кабельного зв’язку, а після тяжкої контузії була переведена на службу в склад 15 –ї Військової Автомобільної Дороги, яка отримала назву Берлінської. Солдатом пройшла бойовий шлях від Сталінграда до Берліна. Була учасником багатьох бойових операцій, брала участь у визволенні Варшави, взятті Берліна. Брала участь в обслуговуванні Потсдамської конференції. Демобілізована із армії у вересні 1945 р. старшим сержантом дорожніх військ» – пригадувала Олена Семенівна. Олена Семенівна ветеран Великої Вітчизняної війни, а з 1979 р. – ветеран праці.

2.Зв’язківецьНечитайло Марія Семенівна

Марію Семенівну Нечитайло у серпень 1941 р. разом з іншими 12 дівчатами викликали до Сахновщинського райвійськкомату і запропонували навчатися на курсах військових радистів. Марія дала згоду одягти військову форму. День у день, майже без перепочинку, наполегливо оволодівала вона радіосправою, щоб стати фронтовою радисткою. І досягла добрих результатів. Уже в 1942 році Марія Семенівна була призначена старшою радисткою армійської радіостанції, яка забезпечувала зв’язок військових частин, що громили гітлерівців під Сталінградом, а потім у самому Сталінграді. Після перемоги під Сталінградом Марія Семенівна стала радисткою військової частини, що вела запеклі бої з ворогами на Кавказі. Їх радіостанція забезпечувала надійний зв’язок і цим самим сприяла успіхам фронтових підрозділів радянських військ. Ворожі пеленгатори уже давно прагнули відшукати місце дислокації нашої радіостанції. Нарешті це їм удалося. На групу радянських бійців було спрямовано шалений вогонь артилерії. Багато радисток загинуло тоді. Старшу радистку Марію Семенівну Нечитайло, яка була без свідомості, з ледве помітними ознаками життя, всю зрешечену осколками снарядів, підібрали на полі бою. І доставили в медсанбат, а потім у військовий госпіталь. 15 довгих місяців велася боротьба за життя молодої військової радистки. Лікарі провели кілька операцій, щоб вилучити з організму шматки ворожого металу. Деякі осколки навічно засіли в тілі Марії Семенівни. Багато страждань, нестерпного болю перенесла вона. Молодий організм переміг. Поступово, з допомогою милиць, почала вона виходити на свіже повітря. Життя продовжувалося. Після остаточного видужання госпітальна комісія визначила Марію Семенівну непридатною до військової служби. Після здобуття професії бухгалтера вона повернулася до рідної Сахновщини і самовіддано працювала до пенсійного віку, хоч доводилося користуватися милицями.

3.Господарка Потсдамського перехрестя

Тетяна Данилівна Пилипенко ввійшла до відомої кіноепопеї Юрія Озерова «Велика Вітчизняна», фільму дев’ятнадцятого «Остання битва», де була показана робота військових регулювальниць. На розвилці доріг Берлін–Аеропорт–Потсдам з червоним і білим прапорцями в руках з «вадівською» пов’язкою на лівому рукаві гімнастерки «господарювала» наша землячка – героїня молодший сержант Тетяна Пилипенко.

Коли розпочалася війна, дівчині йшов 21 рік. Тетяну направляють на навчання до роти зв’язку. Зв’язківцем Тетяна Пилипенко не стала. Вийшло зовсім не так, як собі планувала українська дівчина. В Сталінграді через пересильний пункт та запасний полк «вийшла» вона на ВАД–15. ВАД розшифровується як військова автоінспекція. В роки Великої Вітчизняної війни «вадівські» частини не лише регулювали рух на фронтових дорогах, але й виконували ще багато інших функцій, які забезпечували роботу транспортних потоків: наведення переправ, організація пунктів технічної допомоги, пересувних нафтобазі, безумовно, регулювання.

Дівоча рота була зорієнтована на проведення та регулювання рухом транспорту на прифронтових і фронтових шляхах. «Вадівці» були справжніми охоронцями військових таємниць. Командування довіряло їм розташування і скупчення родів військ на певних фронтових напрямках. Вони піддавалися не меншій небезпеці за солдат на передовій. За ними «полювали» фашистські розвідники, снайпери. Бомбардування перехресть, розгалужень доріг проводилося майже регулярно.

Під градом куль, снарядних осколків, під бомбардуваннями доводилося виконувати накази командування: коли навіть над тобою буде злива смертей, ти не маєш права покинути пост. Невиконання наказу – неможливе. Порушити присягу – також не було навіть у думках. А ось як найкраще його виконати – це було постійним, головним. Про погодні умови мова не заходила. Майже щоденно три довгих роки під дощами, снігами, холоднечею стояла на своєму посту регулювальниця Тетяна Пилипенко.

Вона пригадує багато випадків, коли ходили на межі життя і смерті. Це було в Батайську і під Сімферополем, під Брестом і в Лодзі. Вона була свідком смертей командування взводу Шумилова, своїх подруг Ніни Ногіної, Люби Жилінської, не говорячи про десятки, сотні смертей, що пройшли повз молоді дівочі очі.

Був випадок, коли розташування «вадівців» підпалили диверсанти. Польське місто Лодзь. Знаходячись у другому ешелоні, взвод «вадівців» розташувався на околиці міста. Полягали спати. Крізь сон почула крик: «Горимо!». Тетяна Пилипенко автоматом вибила вікно з рамою. Вибралася з вогню. Поряд – автомашини з боєприпасами. Вона виявилася без пального. Шофер впав у розпач. Кмітливість проявила Тетяна. Вона вибігла на шосе, зупинила вантажівку. Майже з-під вогню було «вихоплено» автомашину з смертоносним вантажем і відбуксовано далі від цього зловісного місця. Лихо було усунено завдяки героїчному вчинку і розважливим діям начальника поста Тетяни Пилипенко.

Фронтовичка Тетяна Пилипенко нагороджена за війну десятьма нагородами. З них найпам'ятніша і найдорожча – медаль «За бойові заслуги». Ця бойова нагорода солдатської слави рідко коли вручалася учасникам війни, які не брали безпосередньо участі в боях. Дійсно, бойових операцій на рахунку тоді вже молодшого сержанта Тетяни Пилипенко не було. Представлено до цієї нагороди її було за операцію з виведення з-під вогню вантажної машини з боєприпасами.

Серед інших нагород – медалі «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною», почесні знаки «Ветеран дорожніх військ» та «Відмінний дорожник». Нагороди у Тетяни Данилівни були і у мирний час. Вона нагороджена ювілейною медаллю до 100–річчя від дня народження В.І.Леніна. За кожною із них стоять події, які назавжди закарбувалися в пам’яті, залишили помітний слід у її житті.

9 травня 1945 року перебування в армії для молодшого сержанта Тетяни Пилипенко не закінчилося. Вона у складі спецпідрозділу забезпечувала регулювання руху радянської, американської та англійської державних делегацій під час Потсдамської конференції. Вона дійсно була «господаркою» історичного перехрестя з аеропорту на Берлін і невеличке містечко під столицею Німеччини Потсдам.

Оператор військової кінохроніки зняв регулювальницю за роботою. Ці кадри ввійшли до фільму кіноепопеї «Велика Вітчизняна». Між іншим, цей фільм у США вийшов на екрани під назвою «Невідома війна». Вона дійсно була невідомою для багатьох американців. Але на все життя вкарбувалася в пам'ять радянському народові і особливо її учасникам, серед яких була і наша Тетяна Данилівна.

Лімузин з керівниками делегацій Й.В.Сталіним, Г.Труменом, У.Черчілем мали перевагу. Цим автомобілям Тетяна «надавала» зелений: настанова була безумовною і твердою. З 17 липня і по 2 серпня, поки не закінчилася Потсдамська конференція, керувала рухом на «своєму» перехресті молодший сержант Пилипенко.

З цим відповідальним завданням вона справилася якнайкраще. Жодного зауваження не отримала вона від командування. А Маршал Г.К.Жуков особисто дав дозвіл на зустріч дівчат-«вадівців» з представниками союзних військ.

Жінки на рівні з чоловіками мужньо воювали з жорстоким ворогом, стійко долали усі труднощі важкого фронтового життя. Жінки оволоділи майже всіма військовими спеціальностями. Смерть очікувала їх на кожному кроці, потрібна була велика сила духу для виконання таких обов’язків. Гинуло багато дівчат, а ще більше було покалічено. Жінки в роки війни проявили відвагу, витривалість, мужність, щоб захистити рідну землю, заради щастя на землі.

ІV. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Кожна біографія – це життя різних, несхожих одна на одну жінок, які пережили суворі роки військового лихоліття і зробили свій вирішальний внесок у розгром фашизму. В роки війни вони показали приклади жертовності, стійкості і героїзму. Важко знайти слова, гідні того подвигу, який вони здійснили. Їх внесок у Перемогу є вічним прикладом, який викликає гордість і захоплення сучасних поколінь.

V. ВИСТАВЛЕННЯ ОЦІНОК

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати есе за темами : «Зміна ролі чоловіка і жінки в повсякденному житті в умовах війни», «Моя родина в роки ІІ світової війни».

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Основи комунікативної компетентності молодшого школяра. Практичні матеріали»
Мельничук Вікторія Олексіївна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.