Іван Сенченко — український прозаїк доби Розстріляного відродження, який зосередив свою творчість на зображенні життя провінції — як сільської, так і міської. Його персонажі часто належать до «маленьких людей» — пересічних жителів, службовців, людей праці, котрі намагаються вижити в епоху соціальних змін. Письменник іронічно, подекуди сатирично висвітлює їхнє побутове та моральне існування.
Особливо значущим у доробку Сенченка є образ Холуя, створений у сатиричній повісті «Із записок Холуя». Це узагальнений тип людини, яка добровільно приймає роль покірного слуги будь-якої диктатури чи деспотії. У творі викладено цілу «філософію холуйства»: принципи бездумної покори, тотального підкорення, страху перед силою і жорстокості щодо слабших. Ці настанови подано у формі ніби «порад», що викривають природу тоталітарних режимів та психологію їхніх прибічників.
Письменник активно працював у провідних часописах української літератури 1920-х років, зокрема: «Вапліте», «Літературний ярмарок», «Пролітфронт». Він був учасником основних літературних угруповань своєї доби: «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, «МАРС», що свідчить про його глибоке залучення в літературний процес.
Свою літературну діяльність Сенченко розпочав з оповідання «Чорноземні сили» (1922), де вперше проявився його інтерес до життя українського народу, його психології та соціальних проблем.
Загалом творчість Івана Сенченка поєднує сатиричність, соціальну уважність, тонку психологічність та критику антигуманних суспільних явищ, що робить його одним із важливих представників українського модернізму міжвоєнного періоду.
