Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників ЗДО і ЗЗСО за новим профстандартом
»
Взяти участь Всі події

Збірка матеріалів для самоосвіти вчителя музичного мистецтва

Музика

Для кого: Дорослі

11.06.2020

961

15

0

Опис документу:
Музи́чна осві́та — процес засвоєння знань, вмінь й навичок, необхідних для музичної діяльності, а також сукупність знань і пов'язаних з ними вмінні й навичок, отриманих у результаті навчання. Під музичною освітою нерідко розуміють і саму систему організації музичного навчання. Основний шлях одержання Музичної освіти — підготовка під керівництвом педагога, найчастіше в навчальному закладі.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Музи́чна осві́та 

Музи́чна осві́та — процес засвоєння знань, вмінь й навичок, необхідних для музичної діяльності, а також сукупність знань і пов'язаних з ними вмінні й навичок, отриманих у результаті навчання. Під музичною освітою нерідко розуміють і саму систему організації музичного навчання. Основний шлях одержання Музичної освіти — підготовка під керівництвом педагога, найчастіше в навчальному закладі.

Важливу роль може грати й самоосвіта, а також засвоєння знань й умінь у процесі професійної музичної практики або участі в самодіяльному музикуванні. Розрізняють загальну музичної освіту, яка дає знання, уміння й навички в обсязі, потрібному для аматорської діяльності або тільки для сприйняття музики, і фахову музичну освіту, яка готує до професійної роботи (композиторської, виконавської, наукової, педагогічної).

Загальнодидактичний принцип виховного навчання має пряме відношення й до музичної освіти і знаходить висвітлення в його змісті, методах й організаційних формах. Загальна й фахова М. о. припускає органічну єдність музичного виховання й музичного навчання: педагог професійної музичної школи будь-якого рівня, прилучаючи майбутнього музичного діяча до фахових знань й умінь, у той же час формує його особистість — світогляд, естетичні й етичні ідеали, волю й характер.

Музична освіта є історичною категорією — цілі, зміст, рівень, методи й організація освітнього процесу визначається соціальними відносинами, національною специфікою, роллю музичного мистецтва в житті даного суспільства, музично-естетичними поглядами, які змінюються протягом історії музичної культури, а також існуючими формами музичної діяльності, функціями, виконуваними музикантами, рівнем розвитку музичної педагогіки тощо.

Характер музичної освіти обумовлений також віком учня, його здатностями, тим видом музичної діяльності, до якої його готовлять, та іншими чинниками. Музичне навчання дитини будується інакше, чим дорослого, а грі, скажемо, на скрипці по іншому, ніж на фортепіано. Разом з тим вважається, що загальна музична освіта є обов'язковою основою, на якій варто будувати фахову музичну освіту й загальна не може бути підмінена фаховою.

Види сучасної хореографії сьогодення

Вихід України на світовий культурний простір після проголошення Незалежності сприяв активному проникненню до країни великої кількості нових художніх форм, опанування якими за радянських часів було неможливо в зв'язку з їх невідповідністю принципам соцреалізму. Тому нинішній розвиток сучасних форм хореографії, розширення сфери інтересів вітчизняних фахівців завдяки вивченню більшого різноманіття їх стилів і видів відбувається під знаком інтеграції в галузі культури та мистецтв. Активне співробітництво та обмін досвідом між українськими та зарубіжними фахівцями відкрили необмежені можливості для творчого пошуку, проте недостатня теоретична база, нечітке усвідомлення характерних ознак різних напрямків сучасної хореографії призвели до змішування різних за сутністю стилів та видів. В результаті утворилися нерегламентовані художні форми, які не можна було однозначно класифікувати.

Наукові роботи стосовно даної проблематики проводились у дисертаційних дослідженнях із мистецтвознавства: Пастух В.В, Кохана Т.Г., Васильєвої Л.Л., Романенко В.І., Білаша П.М., Бернадської Д.П.. У данних дослідженнях аналізувались і розглядались окремі танцювальні форми модерністичного, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, імпресіонізму на вітчизняному тлі, а також балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХст..

Перфоманс (від англ performance - виступ, гра, виконання) - вид та сукупність різних постмодерністичних авторських виконань в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні основою перфомансу є експеримент1. Перфоманс також включає в себе певні техніки сучаснгої танцю і мистецтва - contraction & release, contactly improvisation, body art, пантоміму, рок- і поп-стилі, відео, кіно, новітні технології (світло, музику, піротехніку). Серед сучасних представників перфомансів можна виділити роботи та танцювальну техніку Піни Бауш, Тріши Браун, Стіва Пекстона, студії-трупи Г.Абрамова, М.Огризкова, Н.Каспарової, Н.Агульник, Л.Венедіктової. Важливо додати, що усі представники виду перфоманс постійно експериментують, створюючи нові авторські техніки, котрі поєднують, як професійні засоби танцю, так і аматорські.

Модерн джаз (від фр. modern та англ. jazz) - вид і танцювальна система сучасної хореографії американо-європейського походження. На сьогодні модерн-джаз як танцювальна система поєднує в собі певні сучасні техніки танцю: техніку М.Грехем - стиснення та розширення (contraction & release), техніку Д.Хамфрі та Х.Лімона - підйоми та падіння (suspend - recovery), техніку М.Каннінгема - спіралі та штопорні оберти (spiral, corkscrew turn), техніку К.Данхем, Дж.Коула, Г.Джордано, М.Метокса, Р.Одумса, Б.Феліксдала - використання пози „колапсу”, ізоляція та поліцентрія, поліритмія. мультиплікація, координація, імпульс і управління, побудова уроку з модерн-джазу, який складається з розігріву (warm-up), ізоляції (isolation), партеру (par terre), адажіо (adagio), кросу (cross-moverments, jumps, turn), комбінацій та імпровізацій (combination & improvisation2). Термінологія англійська, французька. Отже, модерн-джаз активно застосовується як у сучасних балетних постановках (особливо у постнеокласиці, постмодерні, постмодернізмі та хіп-хопі), так і в системі професійної хореографічної освіти. Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра сучасної хореографії(Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). На сьогодні вид модерн джаз широко використовується у сучасних балетах М.Канінгема, М.Бєжара, Б.Ейфмана, У.Форсайта, І.Кіліана, М.Екка, П.Бауш, П.Тейлора, Р.Брюса, Р.Рехвіашвілі.

Імпровізація (від лат. improvisus ? раптовість; англ. improvisation -імпровізація) - вид і танцювальна система сучасної хореографії американського походження.. На сьогодні імпровізація у сучасній хореографії є творчим актом митця у момент виконання, без попередньої підготовки, танцювальна фантазія на тему. Це головний чинник для всієї сучасної хореографії (модерн джаз, перфоманс, хіп-хоп, контемпорарі, постмодернізм, постмодерн, джаз, теп). Містить певні сучасні танцювальні техніки - традиційну (tradition), дунканівську (Dunkan) ? імпровізація від внутрішнього настрою, постмодерністичну (postmodernistic) - імпровізація Форсайта з деконструктивними експериментами, контактну імпровізацію (contactly improvisation) - імпровізація з партнером Пекстона, імпровізацію звільнення (deliverence) - імпровізація, вільна від законів та обмежень, яка передбачає миттєве застосування будь-якої танцювальної техніки чи пластики (модерну, джазу, буто, йоги, акробатики тощо). Термінологія англійська. Імпровізація та контактна імпровізація активно застосовуються у сучасному балеті, а також у системі професійної хореографічної освіти. Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра класичної хореографії (Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). На сьогодні вид імпровізація широко використовується у сучасних балетах М.Канінгема, М.Бєжара, Б.Ейфмана, У.Форсайта, І.Кіліана, М.Екка, П.Бауш, П.Тейлора, Р.Брюса, Р.Рехвіашвілі.

Контемпорарі (від англ. contemporary та фр. contemporain) -вид сучасної хореографії неокласичного спрямування європейського походження. Саме причетність цього виду до неокласики і відповідає його другій назві - контампорен. На сьогодні контемпорарі (контампорен) є сукупністю синтезованих авторських технік неокласичного спрямування (танцювальні лабораторії, студії, авторські та академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Данії), які містять фундамент класичного танцю (системи), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джазу, імпровізацїі. Термінологія - головним чином, французька, другорядна - англійська. Урок складається з розігріву (warm-up), вправ біля станку (exercises sur la barre), вправ на середині (exercises dance le centre), швидкої частини та стрибків (allegro & sautes), комбінацій (combinations). Важливим чинником у цьому виді є часте поєднання вправ на дрібну техніку та велику амплітуду, поєднання рухів par terre зі стрибками (petit et grand saute). Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра класичної хореографії(Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). На сьогодні вид контемпорарі широко використовується у сучасних балетах М.Канінгема, М.Бєжара, Б.Ейфмана, У.Форсайта, І.Кіліана, М.Екка, П.Бауш, П.Тейлора, Р.Брюса, Р.Рехвіашвілі. Отже, контемпорарі (контампорен) є сучасним видом та сукупністю авторських технік європейського походження, орієнтованих на класичний танець при застосуванні новітніх технологій сучасної хореографії. Представниами даного виду є New-York City Ballet, English National Ballet, Grand D'Opera, І.Кіліан, Б.Ейфман, Д. Багуе та ін3.

Роль, місце і значення уроку музики в музичному розвитку учнів, вихованні музичної культури, як необхідної частини їх духовності

       Цілеспрямоване і систематичне музичне виховання здійснюється в школі на уроках музики. Музика є одним із видів мистецтв, який і складає основний зміст предмету. А разом з літературою і образотворчим мистецтвом складають естетичний цикл. Отже музика, література і образотворче мистецтво знаходяться в тісному зв’язку. Тому твори образотворчого мистецтва, художнє слово допомагають передати глибину почуттів, які втілені в музиці. А в свою чергу, музика здібна викликати настій, переживання, які співзвучні багатьом творам живопису і літератури. За словами В.Сухомлинського “Пізнання світу почутті неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду він неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основною емоційної, естетичної, моральної культури”.
       Музика, як шкільний предмет, тісно пов’язана з історією, бо твори які створюють композитори завжди відповідають історичним подіям, різним соціальним проблемам. Свої перші кроки до музики дитина робить ще до школи. Діти слухають її від своїх батьків, в дитячих садочках, дивляться дитячі передачі, мультфільми в вже музика стає для них одним зі засобів емоційного впливу, адже викликає у них почуття радості і ще часто, слухаючи її, діти роблять відповідні рухи, підскоки, підспівують мелодії. Найбільше пов’язані з музикою ті діти, котрі відвідують дитсадочок: там вони розвивають свій емоційний відгук на музику, музичний слух, музичну пам’ять, відчуття ритму, набувають навичок слухати музику, вчаться правильно співати, грати на ДМІ, виконують різні музично-ритмічні рухи.
       Починаючи з 1 класу діти ще більше проявляють інтерес до музики, особливо до рухливої, веселої, життєрадісної за характером, адже в міміці, жестах, рухах ах під музику вони відкрито виражають свої переживання і почуття задоволення. Метою уроків музики в ЗОШ є – виховання музичної культури учнів як необхідної частини їх духовної культури. Поняття “Музична культура” досить об’ємне. Воно включає:
а) морально-естетичні почуття і переконання, музичні смаки і запити;
б) знання, навички і вміння, без яких неможливо засвоїти музичне мистецтво (сприймання, виконання);
в) музичні, творчі здібності, які визначають успіх музичної діяльності.
 Нині діюча програма з музики має тематичну побудову: всі теми – це ніби східці, які ведуть учнів до оволодіння музичною культурою. В темах чверті послідовно розкривається особливості музичної мови, багатство і своєрідність її змісту, зв’язок з іншими видами мистецтва – живопис, література, особливості емоційного впливу музики. На уроках музики учні знайомляться з кращими зразками української народної музики, фольклору, творами композиторів-класиків, масовими піснями. Основою виховання музичної культури учнів є засвоєння саме класичної спадщини. Важливим завданням музичного виховання в школі є формування, як уже згадувалося, музичної культури учнів в процесі спілкування з музикою, внаслідок чого формуються їхні інтереси, погляди, смаки тощо. Доба технічного процесу розширила можливості слухання музики. Якщо декілька десятиріч тому уява про музику пов’язувалась лише з концертним залом, то в наш час – час новітніх технологій, це зовсім інакше. Учні розширюють свій музичний світогляд за допомогою телевізорів, магнітофонів, програвачів, комп’ютерів, аудіо і відеозаписів, касет і таке інше. В таких умовах музичне виховання набуває ще більшої значимості.
       Тут велика заслуга належить учителеві. Розвиваючи здібність розуміти мову музики, відчути її виразність, вчитель дає учням необхідні знання. Навички, вміння, виховує інтерес для музики, формує естетичні смаки. Музичне сприймання розвивається не тільки в процесі слухання музики, а й на інших видах музичної діяльності. Тому дуже важливо, щоб учні набували навичок і вмінь під час співу, ритміки, гри на ДМІ, а також в процесі вивчення музичної грамоти, яка допоможе їм краще зрозуміти і виразно виконувати твори. Таким чином у виконавській діяльності інтенсивно розвиваються музичні творчі здібності розширюються можливості активного сприймання музик, а це в свою чергу, залежить від правильного розв’язання загальноосвітніх завдань.
       Урок музики – основна форма організації навчання. На різних етапах розвитку школи музичні заняття проводилися в різних формах, і в 40-х роках, в якості основної форми учбово-виховного процесу, встановився урок. Були і такі форми музичних занять, як екскурсія та практичні заняття з видів музичної діяльності. Сьогодні, коли перебудовується традиційна система загальної освіти, кожний вчитель шукає свої напрямки у навчанні. Дуже важливо не втратити головне – людину, як особистість, яка не тільки має знання з економіки, а й здатна розуміти і відчувати прекрасне, а отже, співчувати іншим людям. Урок музики - основна форма організації музично-виховної роботи в школі, хоч поглиблюються ще знання з музики і в позаурочний час. Урок включає в себе різні види музичної діяльності учнів: спів, музично-ритмічні рухи, гра на ДМІ, слухання музики, музична грамота. Для уроків музики характерною є особлива емоціональна атмосфера. – це цілком природно, адже музика – мова почуттів: вона хвилює, викликає в дітей певні настрої і переживання. Одержані враження посилюються під впливом учителя, який передає свої почуття не тільки у виразному виконання твору, але і в слові, міміці, жестах. Таким чином, концентруючи увагу учнів на звучанні музики і розвиваючи їхню увагу вчитель допомагає дітям увійти у світ музики, музичних образів і яскраво відчути їх виразність.
       Кожен урок має багато спільних рис, але і має свою своєрідність і неповторність. В уроці все повинно бути добре продумано: мета і завдання, зміст і структура, засоби і методи, прийоми роботи, бо без цього не можна досягнути добрих результатів. Підготовка до уроку залежить від педагогічних вмінь майстерності вчителя, тобто як він зуміє організувати і реалізувати виховні, освітні і розвиваючі можливості музичного матеріалу. Для успішного розв’язання цих завдань, вчитель мусить глибоко вивчити твори і добирати їх у відповідності вікових особливостей учнів, їх музичній підготовці. У зміст уроку входять твори різні за характером, настроєм, тому для досягнення його цілісності важливо добре визначити його структуру: послідовність різних видів музичної діяльності.
       Продумуючи емоціональний рисунок уроку, перехід від одного твору до другого, вчитель прагне підтримувати необхідний емоційний настрій, знайти прийоми переключення уваги учнів. При побудові уроку важливо враховувати ступінь фізичного, розумового та емоціонального навантаження учнів. Наприклад, робота з молодшими школярами (нестійка увага, швидка втома, не сформованість голосового апарату...) або складну пісню краще розучувати протягом декількох уроків, а не за рахунок збільшення навантаження і часу на одному чи двох уроках; після розучування важких музично-ритмічних рухів ва не бажано починати спів, який вимагає спокійного, зрівноваженого дихання і зосередженості, а також слід враховувати місце уроку в розкладі – чи він є першим, третім чи шостим.
       Отже, щоб структура уроку була гнучкою, потрібний творчий підхід вчителя до його побудови. Урок повинне проходити по заздалегідь наміченому плану, однак неможливо передбачити деякі несподівані ситуації та й, взагалі, не можна дати поради по кожному конкретному випадку. Інколи, із-за непередбачених обставин приходиться перебудовувати урок “на ходу”. Професійний досвід вчителя дозволяє йому не розгубитися і, в кожному конкретному випадку. Прийняти відповідне рішення.
       Якість сучасного уроку в значній мірі визначається активність учнів. Проблема активності вирішується не тільки завдяки цікавій побудові уроку; багато буде залежати і від індивідуального підходу вчителя до кожного учня. Адже вчитель повинне знати добре своїх учнів, пам’ятати про їх сильні і слабкі сторони, інтереси, нахили, - оптимістично оцінити можливості конкретного учня. На уроці необхідно прагнути до безпосереднього спілкування, використовуючи такі прийоми, як навідні запитання, підказки впівголоса, запитальний або здивований погляд, одобрюючий кивок, тести, міміка вчителя тощо. Сучасний урок музики важко уявити собі без спеціального обладнання: естетичне оформлення кабінету, ДМІ, наочність, ТЗН, магнітофон, магнітна і звукова дошка, телевізор, грамзаписи, аудіо і відеозаписи, фонограми, озвучені з клавіатурою помагає вчителеві зробити більш цікавим розучування пісні, слухання музики, інші види музичної діяльності.
       Підготовка і проведення уроку завжди вимагає від учителя творчого підходу, активного прояву його знань, умінь та професійного досвіду праці. Особливу роль на уроках музики відіграє наочність. Так у 1 класі наочність в основному застосовується в музично-дидактичних іграх та спеціальних завданням: за допомогою нот-кружечків діти на фланелеграфі викладають напрям руху мелодії, а для визначення тембрів муз. Інструментів показують карточки із їх зображенням, інші завдання. Урок музики миє велику силу впливу на внутрішній і духовний світ учнів, пробуджує інтерес до музики, необхідність спілкуватися з нею. Поступово на кожному уроці діти вчаться розуміти, що музика тісно пов’язана з життям, тобто, що між музикою і життям є міцний зв’язок.
       Покажемо це на прикладі: після того, як діти прослухали національний гімн “ Ще не вмерла Україна” муз. М.Вербицького на слова П.Чубинського, вчитель розповідає: понад 150 років слова цього гімну були заборонені, ні де не друкувалися. Розповідає про автора тексту – українського поета, етнографа і фольклориста Павла Чубинського, який народився у 1839 р. сім’ї козацького роду. За боротьбу за волю. України засланий був до Архангельська, де і написав слова цього гімну і передав на Україну. Аж у 1989 році, на могилі його (Кладовище у Борисполі) на кам’яній плині викарбовані перші рядки вірша “Ще не вмерла Україна”...Скрізь на слова поклав .Вербицький (1815-1870).
       Цікаво знати, що спершу це був солоспів у супроводі гітари, а пізніше обробка для хору. Гімн характеризується широтою осмислення історичної долі українського народу, в ньому утверджена віра за волю, свободу і славу народу. В гімні висловлені сподівання. Що після волі “За Карпати відіб’ється, згомонить степами”, а України слава стане поміж народами” передвіщали прийдешні світлі часи воскресіння народу. Саме, як національний гімн, “Ще не вмерла Україна” визнавався Іваном Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Спрямована в майбутнє, головна пісня українського народу утверджує його волю віддати все за нашу свободу.
       Саме цією спрямованістю пісня пустила глибоке коріння у національну свідомість українців обох частин України. Пісня – гімн вийшла за рамки української поезії. На початку ХХ ст.. її переклали на кілька іноземних мов: німецьку, англійську, французьку і інші. Всі урочисті свята українського народу почитаються і закінчуються урочистим виконанням цього гімну. З 17 вересня 1991 року українське радіо розпочинає свої передачі виконанням гімну “Ще не вмерла Україна”, а 5 грудня того ж року, гімн вперше офіційно прозвучав на засіданні Верховної Ради України , присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави. Так гімн, створений двома українськими синами, повернувся до пісенної скарбниці народу”.
       Після такої розповіді вчителя, а також, після аналізу прослуханого твору із застосуванням методу діалогізації, учні краще зрозуміють глибину змісту у тісному зв’язку двох образів: поетичного і музичного. Рівень співочої культури учнів вищий у тих вчителів, котрі у своїй професії керуються тим, що “український народ – народ співець і піснетворець. Він склав безмежну кількість чудових пісень, які супроводжують його і в праці, і в смутку, і в радості. Ще у свій час М.Гоголь говорив, що: народні пісні для України все: і поезія і історія, і батьківська могила, і що пісня ці – народна історія, яка розкриває все життя народу”. Демократизація школи принесла зараз більшу свободу вчителю музики у показі і викладі нового матеріалу; у побудові уроку музики, яка залежить від віку учнів та специфіки дидактичної мети даного уроку; у виборі програми; у подоланні формалізму та стандарту у проведенні уроку. Дидактичні вимоги до уроку такі:

Чіткість навчальної мети;
Єдність навчальних та виховних завдань;
Правильний добір учбового матеріалу до кожного розділу уроку;
Підбір доцільних методів, прийомів і засобів при проведенні уроку;
Організаційна чіткість уроку;
Поєднання колективної, групової та індивідуальної форм робіт. Організація загальної цілеспрямованості класу, виховання відповідальності кожного учня за виконання поставлених перед ним завдань;
Змістовність, емоційність, різноманітність та гнучкість прийомів і методів роботи, вимогливість, продумана структура уроку запорука успішної роботи та дисципліни учнів на уроці.
Обладнання уроку музики;
Облік успішності, поєднання різних форм обліку;
Продумані різноманітні форми домашніх завдань та їх оцінок вчителем;
Підготовка вчителя до уроку.
Структура уроку музики
Тема:....
Мета:.... навчити....
...розвивати...
...викохувати....
Тип року....
Між предметні зв’язки...
Обладнання та література:...
Хід уроку:
І. Організація класу:
а) музичне вітання;
б) перевірка присутніх;
в) оголошення теми уроку.
ІІ. Розспівування:
а) вправа на вироблення звуку, нотний приклад:
методичні прийоми.
б) робота над двоголосним співом, нотний приклад:
методичні прийоми.
ІІІ. Подача нового матеріалу:
а) розучування пісні:
- методичні прийоми;
б) вивчення інтервалу (музична гра, вікторина тощо):
- методичні прийоми;
в) слухання музики:
- методичні прийоми;
г) гра на ДМІ:
методичні прийоми;
д) творчі завдання:
методичні прийоми;
ІV. Закріплення теми, матеріалу. Окремо закріплюється вправа, інтервал, пісня. Фрагмент слухання.
V. Оцінювання праці учнів.
VІ. Домашнє завдання.
(скласти, намалювати, створити, доспівати, придумати тощо).
VІ. Підсумок.

Типи уроків та особливості їх побудови
 В 70-х роках Д.Б. Кабалевський створив принципово нову систему музичних занять. Яка знайшла своє відображення в програмі з музики для ЗОШ. В основі програми лежить тематична єдність – тематизм програми. Відповідно тематичної побудови в його програмі виділені і певні типи уроків музики:
Урок введення в тему;
Урок поглиблення теми;
Урок узагальнення;
Заключний урок-концерт.
       Д. Кабалевський стверджував: “Нехай вчитель буде вільним від влади схеми, яка потребує від нього стандартного графіку проведення уроку”. Методистами України, провідними вчителями музики були запропоновані і розроблені різноманітні, цікаві, корисні та демократичні типи уроків:
Урок вікторина;
Урок-оркестр;
Урок-конкурс;
Урок-подорож;
Урок-“круглий стіл”;
Урок-самопізнання;
Урок-картинна галерея;
Урок-КВД тощо.
       Кожний з цих уроків має свою мету, специфіку та методичну основу. Наприклад: урок-вікторина, урок-концерт проводяться в кінці півріччя з метою підсумувати знання учнів. Урок-подорож вибудовується на відображенні в музиці картин природи (“Подорож по морях та океанах”, “Подорож по Україні” і ін.). Урок-“круглий стіл” – це переду міс – слухання музики і бесіда про неї. Кожний урок музики маж свою специфіку. При цьому головна мета одних – допомогти оволодіти певними засобами діяльності, інших – розвинути творчу уяву, здібності. Деякі з уроків підводять до глибоких роздумів про музику, а інші просто настроюють на веселий лад.
       Рекомендовані типи уроків музики різнопланові. Запропонована типологія уроків не суперечить тій, що розроблена в дидактиці. Вчитель завжди усвідомлює головне дидактичне завдання уроку: чи то (повернення) повторення музичного матеріалу, його закріплення, чи то набуття умінь і навичок, засвоєння нових понять, закономірностей або ж прагнення до реалізації декількох дидактичних завдань, що має місце в комбінованому уроці... Важливо відмітити, що проведені нетрадиційно уроки музики стимулюють творчість як вчителя, так і його вихованців, створюють сприятливі умови для співробітництва учнів між собою і разом з учителем.
Традиційними ще є і такі типи уроків:
Організаційний;
Комбінований;
Домінантний (переважає один із видів музичної діяльності: спів, слухання, МРР, гра на ДМІ, творчі завдання).
Контрольно-перевіряючий;
Комплексний;
Урок-інтерв’ю;
Урок-захист;
Телеурок з використанням учбових програм;
Тематичний;
Підсумковий, заключний.
Опишемо декілька нетрадиційних типів уроків.
Уроки різні та незвичайні

       Сьогодні, коли перебудовується традиційна система загальної освіти і кожна школа шукає своє “обличчя”. Дуже важливо в гонитві за модними напрямами у навчанні (типу “школа економіки та менеджменту”) не втратити головне – людину, особистість, яка не тільки має знання у галузі економіки і техніки, а й здатна розуміти і відчувати прекрасне, а це означає розуміти і співпереживати іншим людям. Кожний шкільний предмет має, як уже згадувалося, свою специфіку. Головним завданням одних – озброїти учнів науковими знаннями, інших – допомогти оволодіти певними способами діяльності. А є предмет – основна мета якого визначається в дидактиці як “формування досвіду емоційно-цінних відносин”. Це предмет – музика.
       Вчителі і керівники шкіл ставляться до цього предмету по-різному – залежно від своєї компетентності та рівня педагогічної культури. Вважають часто цей предмет легким і другорядним. Так вважають і більшість батьків учнів. Таке поціновування музики виховує в наших дітей однобічне розуміння музики, при якому вона сприймається лише як розвага. В шкільній практиці ми спостерігаємо і цілком протилежне явище, тобто і адміністрація школи і вчителі ставляться до уроку музики як до серйозної наукової дисципліни, де від учителя музики вимагається точне дотримання навчальної програми. Однак, професійно грамотно визначаючись щодо музики, як шкільного предмета, не слід впадати у крайнощі. З одного боку музика, як вид мистецтва, надто різнопланова, що служити лише розвагою, бо крім розважальної функції, їй властиві і пізнавальна, і виховна, комунікативна, гедоністична всі вони. Якби “присутні” на уроці. А найголовніше те, що музика є науковою дисципліною, бо готують з учнів музикознавців – теоретиків. Як же проводити уроки музики, що вони були різноплановими, цікавими, корисними і цілком демократичними?
1.Урок-вікторина, - проводиться в кінці чверті з метою підсумувати відомості про вже відомі учнями музичні твори. Прослухавши той чи інший твір, учні визначають його назву, композитора. А хтось може продемонструвати й інші знання про цю музику: на яких інструментах вона виконується, в якій формі написана тощо (крокус-марш). Цей урок можна провести і з метою перевірки музичної ерудиції учнів. Скажімо, якщо вони, прослухавши музику, зможуть визначити назву народних танців, значить розуміють їх характерні особливості. Коли учні відсувають забруднення у правильній відповіді, вчитель, застосовуючи метод порівняння. Допомагає їм зрозуміти і засвоїти подібність і відмінність прослуханих танців (доцільно чергувати грамзапис і “живе” виконання учителем).
       Умови вікторини розробляються спільно всім класом. Клас поділяється на кілька команд: по рядах, або хлопчики – дівчатка. Визначається кількість очок, одержаних за правильну відповідь, доповнення і таке інше. Для запису очок на дошці та спостереження за швидкістю реакції учнів від кожної команди обирається по одному асистенту, які допомагають вчителеві. Згадані варіанти уроку – вікторини базуються на слуханні музики. Такий урок можна застосувати і в процесі співу. Наприклад, яка команда знає більше пісень у ритмі вальсу (або пісень про Україну, наше місто). Тут оцінюється не тільки якість виконання. А й ерудиція: вміння назвати композитора, поета, історія написання творів тощо.
       Для уроків такого типу важливим є те, щоб вчитель вільно володів інструментом, оскільки він мусить грати пісні з зручному для дітей діапазоні. Урок-вікторина може бути проведений як з попередньою підготовкою, так і без неї. У першому випадку учні наперед знають тему вікторини, а прагнення набрати більше очок спонукає їх багато читати про музику, запозичувати щось у дорослих, - таким чином сумнозвісна проблема домашніх завдань з предмета “Музика” розв’язується просто і природно. Цей урок іноді проводиться і за спеціально заготовленими запитаннями з метою закріплення теми, що вивчається. Тоді він проходить по типу телевізійної гри “Що? Де? Коли?
2.Урок-концерт, - бажано проводити в кінці півріччя, навчального року. Програма планується завчасно: учні на такому уроку можуть виконувати пісні, які навчилися за півріччя. Різновид цього уроку – концерт на замовлення: на прохання учнів вчитель виконує різні твори. Можливе і спільне виконання (учні з учителем) : у кожному класі є учні, які вчаться в ДМШ). Значимість таких уроків велика: це і повторення вивчених пісень і розширення музичного світогляду учнів. Солісти, що беруть участь у концерті вчаться поводити себе на сцені. Особливо цінним є те, що в процесі таких уроків у школярів формується просвітницький інтерес, тобто бажання виконати музику і розповісти про неї своїм однокласникам. А цей інтерес може стати стимулом до подальшої музичної освіти учня, розвитку мовлення, артистизму. Також слід пам’ятати про складні психологічні особливості підліткового віку і про те, що кожному учневі треба дати можливість самоутвердитися. Якраз ці уроки і допоможуть в цьому. До таких уроків призначається ведучий (конферансьє).
3.Урок-інтерв’ю виник на основі концерту, який доповнюється бесідою з виконавцями. Добре, щоб участь в уроці взяв хтось із професійних музикантів (учнів музичних закладів). У ролі інтрев’юєрів виступають самі учні. Вони не раз слухали інтерв’ю в різних телевізійних програмах, тому можуть зорієнтуватись і на уроці. Програму концерту на таких уроках необхідно узгодити з темою, що вивчається. Уроки-інтерв’ю корисні і для тих, хто ставить запитання, і для тих, відповідає, і для тих, хто слухає. Такі уроки сприяють розвиткові мовлення, мислення вміння спілкуватися, вихованню культури поведінки.
4.Урок-конкурс базується на музично-виконавській діяльності учнів: співі грі, на музінструментах. Це може бути конкурс як виконавських колективів (класного хору, оркестру), так і солістів, співаків – інструменталістів: Є діти, котрі люблять керувати співом, грою на інструмента – юні диригенти також можуть брати участь у конкурсі. З учнів класу обирається спеціальне журі, яке оцінює і коментує якість виконання музики. Учитель роз’яснює критерії оцінки: гарний ансамбль (ритмічний, тембровий та ін.), чітка дикція виразність виконання. Оригінальність аранжування. На цих уроках виконавці знову зазнають радості творчості, а їхні судді мають можливість проявити самостійність, уміння оцінити почуте та грамотно висловлювати свої судження.
       З виховної точки зору, бажано, щоб склад журі на різних уроках змінювався. На урок-конкурс можуть бути подані і власні творчі роботи учнів – адже у кожному класі є свої поети і композитори. В цьому разі критерії оцінки поповнюються ще й відповідальністю музики і літературного тексту. Дехто, створюючи свої пісні виконують їх під власний акомпанемент (гітара, ф-но), Оцінюючи творчість учнів, треба бути вкрай тактовним, щоб не образити їх необережною реплікою.
5.Урок-подорож можна проводити у різних варіантах. Іноді він вибудовується на відображенні в музиці картин природи. Наприклад, “Подорож по морях та океанах” передбачає слухання музичних творів відповідної тематики, виконанням пісень про море... За основу уроку можна взяти факт з біографії того чи іншого композитора, що подорожував по різних країнах. Учні мовби разом з ним “відправляються в подорож” і слухають музику, яку створив композитор. Деякі уроки корисно присвятити виникненню та розвиткові певного музичного жанру – школярі “мандрують” по різних епохах і країнах, слухаючи і виконуючи відповідні музичні твори.
6.Урок “круглий стіл” – це як правило слухання музики і бесіди про неї. Традиційне опитування на уроках музики не дає бажаних результатів, оскільки для нього характерний деякий формалізм, що заважає формуванню в учнів власних думок про емоційний вплив музики. Сприйняття музики – складний і тонкий психологічний процес. Тому бесіда про музику має бути невимушеною, щоб створити умови для комфортного і неформального спілкування в класі. Цьому сприятиме урок “Круглий стіл”. Можливість висловитися кожному учневі, стимулюється на уроках такого типу не тільки завдяки довірливому тону вчителя, а й навіть розміщенню парт (у формі кола), що дозволяє кожному бачити всіх. Під час бесіди учні можуть звертатися безпосередньо до когось з присутніх, дивлячись на нього і називаючи його ім’я (на звичайних уроках не прийнято спілкуватися у такий спосіб).
       Ведучим “круглого столу” може бути не тільки вчитель, а й учень. На таких уроках можуть виникнути цікаві дискусії. В кінці уроку ведучий дякує учасникам “круглого столу” за бесіду. Такий урок допоможе активізувати пасивних, байдужих учнів, а також виховати культуру спілкування. А школярам так її бракує.
7. Урок самопізнання. Не всі учні, сприймаючи музику, “пропускають її крізь себе” – а сутність художнього пізнання мистецтва полягає саме у виникненні цілком особистого ставлення до нього. Важливо, щоб з приводу музики, яка прозвучала, в учнів з’явилися власні думки. Однак, з різних причин, деякі діти затрудняються (чи встидаються) розповісти про враження від почутої музики. Тому доцільно запропонувати їм зробити це письмово. Піддаючи аналізу думки і почуття від прослуханої музики, учень пізнає себе, свої можливості.
       Процес самопізнання може відбуватися на різних уроках музики. За бажанням учня, його письмову роботу, творчу роботу, може прочитати хтось з однолітків (“про себе”) . Дуже відрадно, якщо учень довірить свої потаємні думки й почуття вчителю. Уроки самопізнання дають ефективні результати в тих класах, де в учнів відсутній достатній досвід сприйняття музики. Спостерігаючи за своїми вихованцями вчитель визначає у яких класах письмові роботи можна проводити рідше, пропонуючи учням свої думки й почуття висловити усно.
8.Урок-захист, - можна проводити так: у класі звучить незнайомий музичний твір і, комусь з учнів пропонується висловити своє враження від почутої музики. В ньому може бути виражене як розуміння об’єктивних характеристик музики (жанр, форма, стиль...), так і індивідуальне сприйняття художніх образів (своєрідна програма твору). За узгодженням з класом призначаються два “опоненти”, що ставлять до учня запитання, а, можливо, і вступають з ним у дискусію.
       Коректність запропонованих запитань, ерудицію того, хто відповідає і його “опонентів” оцінює, “вчена рада”. Такий “Захист” є імпровізованим і проводиться в тих класах, де школярі вже досягли достатнього рівня музичного та загальнокультурного розвитку. В інших класах подібні уроки слід проводити тільки після самостійної домашньої підготовки учнів.
9.Урок-картинна галерея, - має різні варіанти. Наприклад, під час звучання незнайомого музичного твору учням пропонується розглянути репродукції 2-х – 3-х картин, що висять у класі, і вибрати ту, яка, на їхню думку, найбільш відповідає музиці. Потім вони аргументують свій вибір. Вчитель прагне, щоб школярі усвідомили, що в пошуках аналогій важливий не стільки зовнішній зв’язок (коли збігаються образи, сюжети), скільки внутрішній, тобто подібність емоційного настрою.
       Розглядаючи репродукцію однієї з картин, учні пригадують найбільш підхожі до неї музичні твори. Такі завдання допоможуть розвинути музичну пам’ять, внутрішній слух. Вчитель прагне передбачити, які твори назвуть школярі. Після їх слухання проводиться бесіда, в якій учні аргументують свої судження. Якщо вони затрудняються назвати відповідні музичні аналогії, вчитель пропонує два-три твори. Порівнюючи їх, кожен вибирає найбільш підхожий.
       В основі подібних уроків – синтез музики та образотворчого мистецтва. При цьому вчителеві не слід нав’язувати власні асоціації. Доцільно підвести школярів до розуміння багато значимості творів мистецтва та суб’єктивності їх сприйняття. Такі уроки сприяють вихованню культури емоцій, розширенню світогляду, більш глибокому сприйняттю мистецтва.
10. Урок-КВД доцільно проводити під Новий рік або присвятити до 1 квітня. Проводити його слід за зразком телевізійного КВД – з командами учасників, ведучим, журі. Для підлітків цікавими є всі традиційні етапи КВД: розминка, виїзний конкурс, конкурс творчих праць (тут – конкурс юних композиторів), конкурс капітанів, домашнє завдання. Для виїзного конкурсу може бути дібрана різна тематика, наприклад, музичні огляди “По рідному місті”, “Музика в нашій школі”, “Музика моєї вулиці”, “Без пісні нам ніяк не можна”. Для підготовки до КВД збирається спеціальний оргкомітет, що розробляє зміст завдань. Бажано, щоб склад журі постійно змінюється. У складі журі може бути і вчитель і більш старші учні. Учитель музики, як член журі, тактовно висловлює свою думку, пам’ятаючи про виховання естетичного смаку учасників гри. Вони повинні знати, що примітив і вульгарність у музичному оформленні, одязі, манері, говорити будуть належно “оцінені”.
       Нестандартна типологія уроків, порівняно до традиційної більш різноманітна, пов’язана з численними асоціаціями, наповнена різними емоціями. Вона допомагає створити позитивну мотивацію навчальної діяльності, що надзвичайно важливо в роботі з школярами підліткового віку. При цьому підбиваючи підсумок уроку, іноді навіть доцільно відмітити, що повторили, закріпили, що нового дізналися, чого навчилися, тобто допомогти їм усвідомити якість виконання дидактичних завдань.
       Але вкінці незвичайного, цікавого уроку ця інформація вже не буде для учнів занадто сухою, бо вони перебуватимуть під достатньо яскравим емоційним враженням. Деякі типи уроків можуть проводитись частіше (урок-вікторина, урок-подорож). Інші типи уроків – двічі-тричі на рік. Уроки музики, проведені нетрадиційно, стимулюють творчість учителя й учнів, створюють сприятливі умови для спільної співпраці. Сповнені яскравих вражень, невимушеного спілкування, демократичні за своєю суттю, такі уроки допоможуть зацікавити учнів музикою, внести певні емоції в міжособисті стосунки в класі.

Форми роботи навчально-вихованого процесу в школі.
Індивідуальна реєстрація успіхів учнів;
Контрольні завдання;
Творчі зошити;
Додаткові навчання;
Факультативи;
Використання засобів друку у навчанні;
Групове навчання;
Програмне навчання;
Навчання за допомогою сучасних технологій;
Учбові лекції;
Учбовий фільм;
Шкільні радіопередачі;
Програвач;
Навчання в суспільному середовищі;
Теле-відео-передачі;
Кабінетне навчання;
Магнітофон;
Проблемне навчання;
Переписування;
Лабораторне навчання;
Запрошення до викладання.
Навчання в бібліотеці;
Тести.
Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України “Про загальну середню світу” передбачає реалізацію принципів гуманізації, демократизації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Відповідно до цього змінюються і підходи до оцінювання навчальних досягнень школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає вираховування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.
       Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетенції. Компетенція – загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, здібностях, цінностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.
       Компетенції є інтегрованим результатом навчальної діяльності учнів і формуються передусім на основі опанування змістом загальної середньої освіти. Виявити рівень такого опанування покликане оцінювання. Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-цінного ставлення до навколишньої дійсності. Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:
контролююча;
навчальна;
стимулюючо-мотиваційна;
виховна.
       З метою забезпечення об’єктивного асоціювання рівня навчальних досягнень учнів нині діє 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів, в основі якої лежать чотири рівні навчальних досягнень учнів:
початковий;
середній;
достатній;
високий;
Урок музики як основна форма навчально-виховного процесу включає в себе різноманітні види музичної діяльності учнів. Для уроків музики характерною рисою є особлива емоціональна атмосфера. Адже “музика – мова почуттів”: вона хвилює, викликає певні настрої і переживання. На уроках музики в учнів розвивається музичний слух, музична пам’ять, чуття ритму, уява, фантазія, учні набувають цілий комплекс вокально-хорових навичок, вмінь і знань.
       А вчитель музики, проводячи навчально-виховну роботу, формує погляди, переконання, запити, смаки, ідеали дітей. Тому він повинне бути широкоосвіченою особою, добре знати свій предмет, володіти знаннями методики музичного виховання, постійно вдосконалювати свій ідейно-теоретичний рівень, завжди бути у творчих пошуках, бути добрим політологом, прекрасним музикантом: вільно володіти інструментом, голосом, мати тонкий музичний слух, вільно читати з листа, імпровізувати, любити свій предмет, а головне – любити дітей.

Інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін
Художньо-естетичний цикл

Шкільна художньо-естетична освіта покликана сприяти засвоєнню учнівською молоддю національного та світового культурно-мистецького досвіду, а також формувати умови й можливості для активної участі молодого покоління в художньо-комунікативних процесах сучасного суспільства.

Одним із найважливіших завдань шкільної мистецької освіти є досягнення такого рівня художньої культури учнів, який надасть їм можливість самостійно сприймати, розуміти й інтерпретувати твори мистецтва різноманітних епох, напрямів, авторів та керуватися ними у дорослому житті з метою збагачення власного духовного світогляду.

Слід приділити увагу таким напрямам діяльності, як засвоєння нового змісту освіти у 8 класі; підвищення ефективності особистісно зорієнтованих технологій та методик навчання; удосконалення контрольно-оцінювальної діяльності вчителя; реалізація допрофільної підготовки учнів.

Для вивчення музики в 1 - 4 класах на вибір учителя пропонуються програми авторів О.Ростовського, Л.Хлєбнікової, Р.Марченко або О.Лобової (вид. "Початкова школа", 2006 р.).
Причому тематичний зміст програми О.Ростовського відкриває можливість досягнення цілісності та єдності навчального процесу всього навчального курсу на основі єдиної музично-педагогічної концепції, яку продовжує програма з музичного мистецтва для 5 - 8 класів 12-річної школи (авт. Б.Фільц та ін.), вид. "Перун", 2005 р.

Зміст усіх зазначених вище програм реалізовано в електронних навчально-методичних посібниках видавництва "Контур-плюс" (м. Рівне).

Продовжується упровадження нового змісту художньо-естетичної освіти в 12-річній школі. У цьому сенсі особлива увага має бути приділена 8 класу, зокрема завершенню вивчення курсу музичного мистецтва, що надає важливого, узагальнюючого значення змісту навчального матеріалу й вимогам до рівня загальноосвітньої підготовки учнів цього класу.
Музичне мистецтво. 8 клас
Зміст основного розділу програми 8 класу "Музичне мистецтво і сучасність" розкриває соціокультурне значення музичного мистецтва в різні епохи, роль музики в сучасній культурі, сприяє усвідомленню учнями сутності та особливостей різних музичних стильових напрямів через сприймання музики. Допоміжну роль у цьому процесі відіграє засвоєння основних понять і термінів(академічна (серйозна), розважальна (легка) музика, стильові напрями тощо). У процесі художньо-естетичного сприймання музики відбувається розвиток відповідних умінь і навичок.

Тема I семестру "Відлуння епох у музичному мистецтві" націлена на виявлення особливостей та відмінностей академічної і розважальної музики за їх життєвим змістом та призначенням, ролі музичного мистецтва в суспільстві в різні історичні епохи та в житті кожної людини. Увага учнів також має спрямовуватися на порівняння стильових напрямів розважальної музики (джаз, рок, диско тощо) за сферами їх емоційного впливу, визначення характерних рис творчості відомих композиторів та виконавців минулого й сучасності. Враховуючи попередній слухацький і виконавський досвід, учні в процесі аналізу-інтерпретації музичних творів вже здатні на певному рівні надавати характеристику основних рис творчості відомих композиторів, наводячи приклади музичної спадщини видатних представників різних національних культур. Виконання пісень, як і в попередні роки, спрямоване на розвиток вокально-хорових навичок учнів, та, безперечно, на розкриття основних завдань теми.

У процесі спостереження за інтонаційно-образною драматургією музичних творів різних епох учні мають навчитися розпізнавати і називати основні види і жанри музики, стильові напрями в українській та зарубіжній музичній культурі за сферами їх емоційного впливу на людину, порівнювати принципи композиційної будови музичних творів щодо відображення ними життєвих образів.

Упродовж 9 - 14 уроків I семестру учні мають ознайомитись із основними стильовими напрямами легкої (розважальної, естрадної) музики різних країн світу. Важливо, щоб учні усвідомили, що джаз, рок- і поп-музика як складові масової музичної культури орієнтуються, насамперед, на смаки й цінності переважної більшості слухацької аудиторії. Розвиток цих стильових напрямів залежить від багатьох, у тому числі й тимчасових, часто змінюваних чинників - стилю життя, моди, технічного розвитку тощо. Тому в царині масової музичної культури з'являються як малозмістовні твори з низькими художніми якостями, так і справжні шедеври. Завдання вчителя - навчити учнів розрізняти й належно оцінювати зразки легкої музики відповідно до їхніх змістових та художніх якостей. Важлива роль тут належить традиційним домашнім завданням - слуханню музики в оточуючому культурному середовищі та її аналізу-інтерпретації на уроках. Навіть якщо учні в позаурочний час слухають музику не вищої художньої якості, її аналіз на уроці та зіставлення з кращими зразками світової естради, передбаченими програмою для сприймання, спрямовуватимуть інтереси учнів не на користь низькоякісних творів. Цей процес є дуже важливим, як і спрямовуюча проте ненав'язлива роль вчителя в ньому, для формування естетичних смаків учнів. При цьому особливо актуальними є слова відомого діяча шкільної музичної освіти О.Апраксіної про те, що процес навчання слід будувати так, щоб діти, навчаючись, "не помічали, що їх виховують".

У процесі сприймання легкої музики не можна обійти увагою її виконавців - співаків, гурти тощо. Характеризуючи особливості музичних творів та риси творчості їх авторів, важливо вчити учнів аналізувати й висловлювати судження про творчий стиль того чи іншого виконавця, оскільки виконавська інтерпретація має особливе значення саме в легкій музиці.

Враховуючи велику кількість програмових орієнтовних творів легких стильових напрямів для сприймання, варто їх об'єднати в певні групи відповідно до кількості уроків та історичних етапів розвитку й становлення світової естради. Наприклад, 9 урок І семестру присвячується джазу, його джерелам (спірічуел, блюз тощо) та видатним представникам (Л.Армстронг, Е.Фіцджеральд, А.Козлов). На 10 уроці слухаємо музику англомовного року (Е.Преслі, "Beatles", "Queen", "Pink Floyd"). Французький шансон звучатиме на 11 уроці (Е.Піаф, Д.Дассен, П.Каас або М.Матьє та П.Моріа). На 12 уроці простежуємо етапи розвитку російської естради на прикладах її найвидатніших представників (І.Дунаєвський, Л.Утьосов, А.Пугачова, Б.Гребенщиков або К.Шульженко та В.Висоцький).

Особливу увагу учнів слід привернути до національної естради. Тому варто спочатку проаналізувати її народнопісенні джерела. Цьому присвячуємо наступний, 13 урок, на якому звучатимуть українські пісні в їх автентичному звучанні та естрадній інтерпретації (А.Солов'яненко, Н.Матвієнко, тріо Мареничів). І врешті, на 14 уроці розглядаємо основні етапи розвитку, стильові напрями й творчість видатних представників української естради (В.Івасюк, "Смерічка", С.Ротару, Н.Яремчук, С.Вакарчук, "Океан Ельзи").

Зорієнтувавши учнів щодо характерних особливостей та етапів розвитку легкої музики на зазначених вище прикладах, що вже стали
класичними, можна розглянути з учнями та проаналізувати основні тенденції розвитку сучасної естради. Її зразки, запропоновані вчителем чи учнями, краще розглядати шляхом зіставлення з програмовими творами відповідно до країн та стильових напрямів, які вони представляють.

Зміст теми II семестру "Музика в діалозі з сучасністю" спрямований на узагальнення поняття про основні види, стилі і жанри музики та сферу їх емоційного впливу на людину на прикладі творчості найвизначніших представників світової музичної культури. Порівнюючи твори визначних композиторів - представників різних національних культур щодо специфіки відображення життя народу та їх побутування в сучасному суспільстві, вчимо учнів визначати характерні риси творчості провідних представників світової музичної культури, надавати характеристику їх творчій спадщини.

Увага учнів має бути спрямована на інтерпретацію змісту прослуханих та виконаних творів щодо їх місця і ролі в житті сучасної людини та виявлення особливостей втілення образу світу в музичному мистецтві. Упродовж цього останнього семестру шкільного курсу музичного мистецтва відбувається закріплення учнями основних музичних понять і термінів, усвідомлення ними значення музичного мистецтва в сучасному суспільстві як складової культури людства.

Особливого значення набувають 11 - 18 уроки II семестру. У програмі для 11-річної школи (авт. О.Ростовський та ін. "Шкільний світ", 2001 р.), що також ?рунтувалась на музично-педагогічній концепції Д.Кабалевського, ці уроки були об'єднані в загальну тему "Наші великі сучасники". У чинній програмі ця тема формально не визначена, оскільки в ній застосований семестровий принцип загального тематизму. Проте цей ряд уроків - останніх уроків шкільного курсу музичного мистецтва має сенс проводити, враховуючи як пріоритетну діалогову стратегію педагогічної взаємодії, у вигляді діалогів з митцями. З урахуванням зазначеного останні уроки 8 класу присвячені творчості найвидатніших представників світової й національної музичної культури - Л.Бетховена (або Й.С.Баха), М.Лисенка, П.Чайковського (або М.Мусоргського) та Є.Станковича (або Б.Лятошинського). Зважаючи на безперечну актуальність їхньої творчості в сучасному житті, такі уроки слід будувати саме як діалоги з "нашими видатними сучасниками". З метою проведення глибокого й змістовного "діалогу" з кожним митцем, творчості кожного з них присвячено по два уроки.

Пісенний матеріал у програмі 8 класу підібраний таким чином, що органічно доповнює та продовжує зміст теми семестру, як і кожного уроку. Наприклад, вивчення пісні "Моя стежина" П.Майбороди починається на уроці, присвяченому творчості Л.Ревуцького. Як і симфонія N 2 Ревуцького, так і пісня Майбороди є загальновизнаними шедеврами й високодуховними зразками української професійної творчості. Пісня Дж. Леннона і П.Маккартні "Yesterday" розучуватиметься учнями на уроці, присвяченому британській та американській рок-музиці, а "Пісня про друга" В.Висоцького та "Червона рута" В.Івасюка - відповідно поряд зі сприйманням зразків російської та української естради. Напрочуд вдале місце на останніх уроках шкільного курсу музичного мистецтва посідають "Журавлина пісня" К.Молчанова та "Пісня на добро" І.Карабиця. Тому, зберігаючи цілісність уроку музичного мистецтва, твори для виконання слід аналізувати на рівні творів для сприймання в контексті конкретної семестрової теми і теми уроку, що сприятиме розвитку ціннісно-сенсової та комунікативної компетенцій учнів.

Привертаємо увагу до наявності у програмовому репертуарі для виконання кількох пісень неукраїнського походження. Перед розучуванням таких пісень вчитель спільно з учнями має вирішити, як їх виконувати - мовою оригіналу чи в перекладі на українську мову. У новостворених підручниках для 8 класу, а також у робочому зошиті "Щоденник музичних вражень" (авт. О.Корнілова) наявні обидва варіанти текстів.

За результатами Всеукраїнського конкурсу підручників для 8 класу міністерством рекомендовано до використання у навчально-виховному процесі два підручники з музичного мистецтва: 1 - авторів О.Волошиної, А.Девченко, О.Мільченко (видавництво "Веста"); 2 - авторів Г.Макаренко, Т.Наземнової та ін. (видавництво "Оберіг").


Найактуальнішим результатом вивчення курсу музичного мистецтва на його останньому етапі у 8 класі має бути сформоване вміння кожного учня реалізувати засвоєні знання у власній творчій діяльності та виявлення готовності до використання набутих предметних компетенцій у процесі творчої самореалізації. Цьому сприятимуть різноманітні творчі завдання для учнів, зокрема щодо втілення вражень від прослуханої чи виконаної музики у власних творчих доробках за допомогою засобів різних видів мистецтва. Такі спроби самовираження й розкриття свого ставлення до життя через мистецтво покликані спрямовувати учнів на розвиток універсальних якостей творчої особистості з високими духовними потребами, тобто на формування загальнокультурної компетенції.

Особливе занепокоєння викликає проведення уроків хорового співу та нотної грамоти замість уроку музичного мистецтва, що, на жаль, практикується окремими вчителями та пропагується всупереч державним освітнім стандартам і новій програмі в деяких навчально-методичних виданнях, заснованих на застарілих поглядах і методах. Це виражається в нав'язливому, систематично розподіленому за роками навчання і, що найгірше, - відокремленому від мистецтва вивченні нотної грамоти на уроках музики. При цьому:

втрачається тематично обумовлена цілісність уроку мистецтва;
дублюються функції музичної школи (у вигляді професійних теоретичних знань і вимог, що нав'язуються учням, переважній більшості з яких це в подальшому житті не знадобиться);
нотна грамота вивчається як самоціль, у кращому випадку - з метою сольфеджування учнями пісень;
провокується поверхове, дилетантське засвоєння учнями тієї ж нотної грамоти, оскільки за 1 академічну годину на тиждень та при наявності інших завдань уроку глибоке її засвоєння неможливе;
віднімається час, відведений програмою на головне - слухання музики, її аналіз-інтерпретацію та пізнання через неї життя.

Слід усвідомити, що зміст предмета "Музичне мистецтво" спрямовує шкільну музичну освіту учнів на головне - мистецтво, повертає їй естетичну природу і сконцентровує, насамперед, на вихованні в учнів слухацької культури. У процесі вивчення учнями музичного мистецтва вирішуються й інші важливі завдання - опанування вокально-хоровими вміннями та навичками, практичне засвоєння необхідної музичної термінології, розвиток творчих здібностей тощо. Таким чином формуються необхідні освітні компетенції учнів, серед яких - здатність керуватися набутими музичними знаннями та вміннями у процесі самостійної діяльності та самоосвіти. Все це відображено в змісті навчальної програми для 12-річної школи.

Вивчення учнями музично-теоретичних дисциплін, зокрема нотної грамоти, а також опанування основ хореографії, театру, культурології, музичного краєзнавства, хорового співу, гри на музичних інструментах тощо успішно вирішується у процесі поглибленого вивчення дисциплін художньо-естетичного циклу та допрофільної підготовки учнів основної школи.
Допрофільна підготовка учнів та поглиблене вивчення дисциплін художньо-естетичного циклу
У школах із поглибленим вивченням музики та образотворчого мистецтва рекомендуємо використовувати програми "Музика", 2 години на тиждень (авт. О.Гумінська) та "Образотворче мистецтво", 2 години на тиждень, авт. Н.Ковальчук (обидві - вид. "Торсінг", 2006 р.). Концентричний принцип будови зазначених програм надає можливість повторного та щоразу глибшого опанування їх змісту на різних рівнях навчання.

Важливу роль у допрофільній підготовці учнів відіграє вивчення факультативних курсів та курсів за вибором, що створюються за рахунок годин варіативної складової навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів за умови наявності бажання учнів їх вивчати і створення належних умов для їх опанування.

Таким чином, як зазначено в Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), в основній школі створюються передумови для поглибленого вивчення окремих предметів чи курсів, що в подальшому дасть можливість учням свідомо обрати профіль навчання.

У старшій школі вивчення обраних учнями факультативних курсів та курсів за вибором допомагатиме їм визначитися із вибором майбутньої професії.

Розвиткові творчих здібностей учнів сприятимуть, зокрема такі короткотривалі (від 12-ти годин) та різноманітні за змістом факультативні курси і курси за вибором, переважна більшість яких розроблена Академією дитячої творчості м. Миколаєва:

 

Курси за вибором

факультативи

музичні

художні

гуманітарні

(художньо-естетичні)

Внутріпрофільні,

практичні

"Творчий розвиток

і навчання гри на народних інструментах";

"Навчання гри на духових інструментах";

"Постановка голосу"; "Хореографія";

"Світ сучасної музики: електронний синтезатор"

"Художній розпис";

"Художнє соломоплетіння";

"Художня кераміка"  

 

Пізнавальні

 

" Основи

дизайну"

"Розвиток творчої особистості"; "Художня культура України"; "Людина і

культура"

Поглиблювальні

 

"Малюнок та

живопис"

"Історія мистецтв";

"Медіакультура" 

Професійного

характеру

"Гармонічне сольфеджіо на основі української музики"

 

"Космос театру"


На реалізацію допрофільної підготовки учнів 8 - 9-х класів спрямовані також курси за вибором: "Музична література"; "Основи музичної грамоти", "Хоровий клас"; "Основи петриківського розпису" "Конструювання" тощо.

У Міністерстві освіти і науки України підготовлено та рекомендовано до використання у навчально-виховному процесі збірники програм факультативних курсів та курсів за вибором для спеціалізованих загальноосвітніх шкіл музичного та художнього профілю. Пропоновані в збірниках програми можуть використовуватися не лише в спеціалізованих школах, а й у будь-яких загальноосвітніх навчальних закладах для допрофільної підготовки учнів.

Дані збірники укладено із програм, розроблених авторами та авторськими колективами з різних регіонів України, у складі яких вчителі, методисти, науковці, зокрема співробітники Академії педагогічних наук України. В окремих програмах ураховано досвід організації допрофільного та профільного навчання в конкретних загальноосвітніх навчальних закладах, як, наприклад, спеціалізованій школі I - III ступенів N 29 м. Сум, СЗШ N 50 м. Львова, спеціалізованій школі ст. N 58 м. Луганська, СЗШ N 26 та СЗШ N 19 з поглибленим вивченням іноземних мов м. Донецька та інших.

У зазначених збірниках представлено більш ніж одну програму з деяких курсів за вибором чи факультативів, як, наприклад, з хореографії чи декоративно-ужиткового мистецтва, що передбачає різні авторські підходи щодо викладання та різну тривалість вивчення курсів. Така варіативність надасть учителю можливість обрати програму відповідно до власних поглядів, уподобань та можливостей учнів.

До збірника програм факультативних курсів та курсів за вибором музичного спрямування увійшли програми з навчання гри на бандурі, електронних музичних інструментах, програми з ритміки, хорового класу, основ культурології, театру, музичного краєзнавства та ін.

У збірнику програм художнього спрямування представлено програми з художньої праці, дизайну, графіки, креслення, українського народного мистецтва, історії образотворчого мистецтва, етикету тощо. Як приклад реалізації міжпредметних зв'язків заслуговує на увагу програма "Екологія - образотворче мистецтво" (авт. Г.Іванеску).

Відповідно до Типового навчального плану спеціалізованих загальноосвітніх шкіл музичного і художнього профілю, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 13.03.2005 р. N 291, підготовлено два збірники програм із профільних предметів.

У спеціалізованих загальноосвітніх навчальних закладах з поглибленим вивченням окремих предметів мають бути створені належні умови для врахування й розвитку індивідуальних особливостей, навчально-пізнавальних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів, для формування орієнтації школярів на певний вид майбутньої професійної діяльності. Тому навчальний план таких шкіл включає в себе два основних блоки - загальноосвітній цикл (предмети, обов'язкові для вивчення учнями всіх загальноосвітніх навчальних закладів) і цикл профільних предметів, характерних для школи даного профілю.

 Профільні предмети реалізують цілі, завдання і зміст конкретного профілю. Вони належать до інваріантної складової навчального плану, тобто є обов'язковими для учнів, які навчаються в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням окремих предметів. Залежно від особливостей та умов роботи, спеціалізований загальноосвітній навчальний заклад може вносити необхідні корективи щодо вивчення профільних предметів і курсів, зокрема може перерозподілятися час між курсами профільного циклу.

 До циклу профільних предметів спеціалізованих загальноосвітніх шкіл музичного профілю належать: музична грамота і сольфеджіо, хоровий спів, музичний інструмент, сольний спів, музична література, історія музичного мистецтва, що увійшли до відповідного збірника.

Збірник програм із профільних предметів спеціалізованих загальноосвітніх шкіл художнього профілю складають програми з рисунка, живопису, ліплення, композиції, художньої праці, комп'ютерної графіки. Всі названі збірники програм готуються до випуску видавництвом "Ранок".

Підвищенню ефективності шкільної художньо-естетичної освіти, зокрема - поглибленої та допрофільної сприятиме використання у навчально-виховному процесі нових методичних та навчально-методичних посібників, виданих у різних областях країни.

До уваги вчителів мистецьких дисциплін пропонуються:

 

"Подорож до країни "Музонії" (система викладання елементарної теорії музики методом ладового сольфеджування (релятиву) у формі казки), авт. Я.Кирлик, Ужгород, 2003 р.;

"Мова та граматика українського орнаменту", авт. А.Гурська, вид. "Альтернатива", Київ, 2003 р.;
"Дидактичний матеріал N 2, образотворчий аспект" (для учнів 6 класу), авт. Г. Іванеску, вид. "Абетка-НОВА", 2004 р.;
"Урізноманітнення типів сучасних уроків музики (з досвіду роботи вчителів м. Сум)", упор. В.Бочарова, Н.Чернова, м. Суми, 2004 р.;
"Музика, 5, 6, 7, 8 класи" (посібник), авт. М.Назарець, м. Житомир; "Музика" клас" (розробки уроків), авт. Т.Наземнова та ін., вид. "Скорпіон", 2008 р.;

"Урок музыки в общеобразовательной школе", авт. О.Ромазан, изд. "Крымучпедгиз", 2007 г.;
"Практико-орієнтовані навчальні проекти в системі курсової підготовки учителів музичного мистецтва", авт. О.Барабаш, Н.Глинянюк, В.Римар, м. Івано-Франківськ, 2008 р.;

"Технології інтегрованого викладання предметів "Мистецтво" та "Художня культура" в загальноосвітній школі", авт. О.Просіна, м. Луганськ, 2007 р.

 У позакласній роботі з учнями та на уроках музичного мистецтва можуть бути використані пісні з CD-альбомів (з караоке) О.Янушкевич "Я малюю мрію" та "Дай, Боже, щастя" (м. Немирів Вінницької обл.), зі збірок О.Дуброва "Музыка сердца" (м. Луганськ, "Знание", 2007 р.) та "Улыбка весны" (м. Луганськ, "Знание", 2004 р.), а також зі збірки (разом із CD) пісень в обробці та аранжуванні В.Черленюка з репертуару вокального ансамблю "Черлені пацьорки", м. Івано-Франківськ, 2007 р.

Методичні посібники "Орієнтовні навчальні програми та методичні рекомендації для роботи студій раннього естетичного виховання дітей віком 3 - 6 років" (авт. З.Богдан та ін.) і "Навчальні програми та методичні рекомендації відділу образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва" (авт. В.Федина та ін.), укладені Центром творчості дітей та юнацтва Галичини (вид. "Край", Львів, 2007 р.), містять ряд програм, що можуть урізноманітнити зміст шкільної поглибленої, допрофільної та профільної мистецької освіти. Це, зокрема, такі програми, як "Аплікація", "Народознавство та вокал", "Основи акторської майстерності", "Художнє ткацтво", "Художня обробка шкіри", "Фітодизайн", "Малярство на склі", "Черпаний папір", "Художня обробка дерева" та ін.

 

Інтегрований курс "Мистецтво". 8 клас

У 8 класі зміст інтегрованого курсу "Мистецтво" традиційно будується на основі двох змістових ліній - музичне мистецтво і візуальне мистецтво, які доповнюються синтетичними мистецтвами (театр, хореографія, кіно). Він спрямований на забезпечення розуміння учнями відмінних і споріднених рис у відображенні навколишнього світу засобами образних мов різних видів мистецтва, усвідомлення взаємозв'язків між ними, вміння застосовувати (переносити) набуті знання і вміння у практичній художньо-творчій діяльності.

Інтеграція набутих художніх знань відбувається за принципами:

 спільності та відмінності понятійних констант у різних видах мистецтва;
трактування форми і змісту, композиції, ритму, руху, динаміки, колориту (тембр), фактури;
тематичної єдності;
спільності та відмінності жанрово-стильових особливостей;
спільності емоційно-образного стану.

Загальна тема року - "Мистецтво у культурі сучасності" у 8 класі розкриває особливості мистецтва XX століття. Вивчаючи тему I семестру "Художні напрями XX ст.", учні знайомляться з особливостями академічного мистецтва XX ст., новаторськими пошуками митців і появою великої кількості мистецьких течій і напрямів. "Подорожуючи" мистецькими стежками різних країн, учні знайомляться з художніми течіями і напрямами, що виникли протягом минулого століття. Зміст курсу пропонується будувати на визначних творах мистецтва, що яскраво репрезентують той чи інший мистецький вияв. Так, наприклад, авангардистські пошуки-футуризм, абстракціонізм, кубізм в образотворчому мистецтві пропонується показувати на творах П.Пікассо, В.Кандинського, К.Малевича, П.Мондріана, О.Архипенка, У музичному мистецтві подібні пошуки нових засобів виразності виявилися у народженні нових методів (атональність, додекафонія, алеаторика), появі творів, образи яких втілювали ознаки індустріального середовища (наприклад, А.Онеггер "Пасифік 231"). Ознаки нових мистецьких течій по-різному проявлялися в різних видах мистецтва. Так, експресіоністичні, неофольклорні риси притаманні багатьом творам музичного, образотворчого і кіномистецтва того часу. А такі мистецькі напрями, як супрематизм, абстракціонізм були означені переважно в образотворчому мистецтві. На прикладі творів різних авторів (зокрема, українських) учням пропонується знайомство з цими мистецькими явищами. В епоху становлення нового синтетичного виду мистецтва - кінематографу посилилася взаємодія різних видів художньої творчості, зародилася кольоромузика. Учням пропонується ознайомитися з особливостями синтезу мистецтв.

Зміст теми II семестру висвітлює мистецьке середовище масової культури - музичне мистецтво естради (джаз, рок- і поп-музику), особливості дизайну та реклами, досягнення театру (народження нових жанрів - рок-опера, мюзикл), кіномистецтва тощо. До практичної діяльності учнів пропонуються для вивчення твори пісенного мистецтва, що вже стали класичними зразками ("Два кольори", "Чорнобривці", "Червона рута", "Україна" та ін.) Слухаючи джаз, аналізуючи "плюси" й "мінуси" рок- і поп-музики, особливості дизайну та реклами, учні будуть вчитися критично оцінювати різні художні явища, визначати їх вплив на культуру сучасного суспільства.

У 8 класі інтегрований курс "Мистецтво" розрахований на 1 годину інваріантної складової Типового навчального плану.

Рішенням педагогічної ради загальноосвітнього навчального закладу вивчення цього курсу доцільно доповнити ще однією годиною (за рахунок годин з варіативної складової Типового навчального плану) з метою розширення можливостей більш глибокого вивчення курсу та створення сприятливих умов для виконання художньо-творчих практичних робіт.

Концептуальні підходи щодо методики роботи за інтегрованим курсом "Мистецтво" викладено у методичному посібнику "Методика навчання мистецтва у початковій школі" (авт. Л.Масол), вид. "Ранок", 2006 р.

 Художня культура та основи естетики
В 11-річнй школі курси художньої культури та основ естетики вивчаються учнями 10 - 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів гуманітарного спрямування за програмами "Художня культура", "Зарубіжна художня культура" (авт. Н.Миропольська, Л.Масол) вид. "Навчальна книга - Богдан", 2004 р., та "Основи естетики" (авт. Л.Левчук, О.Оніщенко) вид. "Початкова школа", 2002 р.

З 2009/2010 навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів із упровадженням нового змісту освіти в 9 класі розпочнеться вивчення художньої культури. В інформаційно-методичних рекомендаціях минулих років, а також у листі МОН від 05.11.2007 N 1/9-670 приверталась увага до своєчасної підготовки вчителів до навчання цьому курсу. Зокрема, наголошувалось на активізації роботи інститутів післядипломної педагогічної освіти щодо курсової перепідготовки вчителів музичного та образотворчого мистецтва до викладання художньої культури.

До уваги вчителів, які будуть навчати художньої культури учнів 12-річної школи, починаючи з 9 класу, у збірнику програм дисциплін художньо-естетичного циклу (вид. "Перуй", 2005 р.) наявна програма з художньої культури для 9 - 11 класів (авт. Л.Масол, Н.Миропольська) та календарне планування для 9 класу.

За підсумками Всеукраїнського конкурсу навчальних програм з профільного навчання для учнів 10 - 12 класів загальноосвітніх навчальних закладів колегією Міністерства освіти і науки України затверджено такі програми:

 "Художня культура. 10 - 11 класи". Академічний рівень (автори: Л.Масол, Н.Миропольська);

"Художня культура. 10 - 11 класи". Художньо-естетичний напрям, художньо-естетичний профіль (автори: Л.Масол, Н.Миропольська); "Естетика. 12 клас". Академічний рівень (автор О.Оніщенко); "Естетика. 12 клас". Художньо-естетичний напрям, художньо-естетичний профіль (автор О.Оніщенко).

Деякі актуальні питання вивчення шкільних мистецьких дисциплін

З урахуванням зауважень та пропозицій, що надійшли на сайт Міністерства освіти і науки України, було доопрацьовано критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з дисциплін художньо-естетичного циклу. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти затверджено наказом МОН від 05.05.2008 р. N 371.

Особливістю системи оцінювання досягнень учнів з дисциплін художньо-естетичного циклу є її багатофункціональність, що зумовлена багатокомпонентністю змісту мистецької освіти, спрямованої на цілісне формування художньо-естетичної культури учнів.

 Основними видами оцінювання є поточне і тематичне (відповідно до тем конкретної програми, за якою працює вчитель), а також семестрове і річне.

Поточне оцінювання - це процес встановлення рівня навчальних досягнень учня (учениці) в оволодінні змістом предмета, уміннями та навичками відповідно до вимог навчальних програм.

Об'єктом поточного оцінювання є знання, вміння та навички, самостійність оцінних суджень, досвід творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

 Поточне оцінювання здійснюється у процесі поурочного вивчення теми. Його основними завданнями є: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння окремих елементів змісту теми, встановлення зв'язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок.

 Формами поточного оцінювання є індивідуальне, групове та фронтальне опитування. Інформація, отримана на підставі поточного контролю, є основною для коригування роботи вчителя на уроці.

Тематичному оцінюванню навчальних досягнень підлягають основні результати вивчення теми (розділу).

Види сучасної хореографії сьогодення

Вихід України на світовий культурний простір після проголошення Незалежності сприяв активному проникненню до країни великої кількості нових художніх форм, опанування якими за радянських часів було неможливо в зв'язку з їх невідповідністю принципам соцреалізму. Тому нинішній розвиток сучасних форм хореографії, розширення сфери інтересів вітчизняних фахівців завдяки вивченню більшого різноманіття їх стилів і видів відбувається під знаком інтеграції в галузі культури та мистецтв. Активне співробітництво та обмін досвідом між українськими та зарубіжними фахівцями відкрили необмежені можливості для творчого пошуку, проте недостатня теоретична база, нечітке усвідомлення характерних ознак різних напрямків сучасної хореографії призвели до змішування різних за сутністю стилів та видів. В результаті утворилися нерегламентовані художні форми, які не можна було однозначно класифікувати. Наукові роботи стосовно даної проблематики проводились у дисертаційних дослідженнях із мистецтвознавства: Пастух В.В, Кохана Т.Г., Васильєвої Л.Л., Романенко В.І., Білаша П.М., Бернадської Д.П.. У данних дослідженнях аналізувались і розглядались окремі танцювальні форми модерністичного, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, імпресіонізму на вітчизняному тлі, а також балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХст.. Перфоманс (від англ performance - виступ, гра, виконання) - вид та сукупність різних постмодерністичних авторських виконань в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні основою перфомансу є експеримент1. Перфоманс також включає в себе певні техніки сучаснгої танцю і мистецтва - contraction & release, contactly improvisation, body art, пантоміму, рок- і поп-стилі, відео, кіно, новітні технології (світло, музику, піротехніку). Серед сучасних представників перфомансів можна виділити роботи та танцювальну техніку Піни Бауш, Тріши Браун, Стіва Пекстона, студії-трупи Г.Абрамова, М.Огризкова, Н.Каспарової, Н.Агульник, Л.Венедіктової. Важливо додати, що усі представники виду перфоманс постійно експериментують, створюючи нові авторські техніки, котрі поєднують, як професійні засоби танцю, так і аматорські. Модерн джаз (від фр. modern та англ. jazz) - вид і танцювальна система сучасної хореографії американо-європейського походження. На сьогодні модерн-джаз як танцювальна система поєднує в собі певні сучасні техніки танцю: техніку М.Грехем - стиснення та розширення (contraction & release), техніку Д.Хамфрі та Х.Лімона - підйоми та падіння (suspend - recovery), техніку М.Каннінгема - спіралі та штопорні оберти (spiral, corkscrew turn), техніку К.Данхем, Дж.Коула, Г.Джордано, М.Метокса, Р.Одумса, Б.Феліксдала - використання пози „колапсу”, ізоляція та поліцентрія, поліритмія. мультиплікація, координація, імпульс і управління, побудова уроку з модерн-джазу, який складається з розігріву (warm-up), ізоляції (isolation), партеру (par terre), адажіо (adagio), кросу (cross-moverments, jumps, turn), комбінацій та імпровізацій (combination & improvisation2). Термінологія англійська, французька. Отже, модерн-джаз активно застосовується як у сучасних балетних постановках (особливо у постнеокласиці, постмодерні, постмодернізмі та хіп-хопі), так і в системі професійної хореографічної освіти. Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра сучасної хореографії(Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). На сьогодні вид модерн джаз широко використовується у сучасних балетах М.Канінгема, М.Бєжара, Б.Ейфмана, У.Форсайта, І.Кіліана, М.Екка, П.Бауш, П.Тейлора, Р.Брюса, Р.Рехвіашвілі.

Імпровізація (від лат. improvisus ? раптовість; англ. improvisation -імпровізація) - вид і танцювальна система сучасної хореографії американського походження.. На сьогодні імпровізація у сучасній хореографії є творчим актом митця у момент виконання, без попередньої підготовки, танцювальна фантазія на тему. Це головний чинник для всієї сучасної хореографії (модерн джаз, перфоманс, хіп-хоп, контемпорарі, постмодернізм, постмодерн, джаз, теп). Містить певні сучасні танцювальні техніки - традиційну (tradition), дунканівську (Dunkan) ? імпровізація від внутрішнього настрою, постмодерністичну (postmodernistic) - імпровізація Форсайта з деконструктивними експериментами, контактну імпровізацію (contactly improvisation) - імпровізація з партнером Пекстона, імпровізацію звільнення (deliverence) - імпровізація, вільна від законів та обмежень, яка передбачає миттєве застосування будь-якої танцювальної техніки чи пластики (модерну, джазу, буто, йоги, акробатики тощо). Термінологія англійська. Імпровізація та контактна імпровізація активно застосовуються у сучасному балеті, а також у системі професійної хореографічної освіти. Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра класичної хореографії (Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). На сьогодні вид імпровізація широко використовується у сучасних балетах М.Канінгема, М.Бєжара, Б.Ейфмана, У.Форсайта, І.Кіліана, М.Екка, П.Бауш, П.Тейлора, Р.Брюса, Р.Рехвіашвілі. Контемпорарі (від англ. contemporary та фр. contemporain) -вид сучасної хореографії неокласичного спрямування європейського походження. Саме причетність цього виду до неокласики і відповідає його другій назві - контампорен. На сьогодні контемпорарі (контампорен) є сукупністю синтезованих авторських технік неокласичного спрямування (танцювальні лабораторії, студії, авторські та академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Данії), які містять фундамент класичного танцю (системи), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джазу, імпровізацїі. Термінологія - головним чином, французька, другорядна - англійська. Урок складається з розігріву (warm-up), вправ біля станку (exercises sur la barre), вправ на середині (exercises dance le centre), швидкої частини та стрибків (allegro & sautes), комбінацій (combinations). Важливим чинником у цьому виді є часте поєднання вправ на дрібну техніку та велику амплітуду, поєднання рухів par terre зі стрибками (petit et grand saute). Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра класичної хореографії(Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). На сьогодні вид контемпорарі широко використовується у сучасних балетах М.Канінгема, М.Бєжара, Б.Ейфмана, У.Форсайта, І.Кіліана, М.Екка, П.Бауш, П.Тейлора, Р.Брюса, Р.Рехвіашвілі. Отже, контемпорарі (контампорен) є сучасним видом та сукупністю авторських технік європейського походження, орієнтованих на класичний танець при застосуванні новітніх технологій сучасної хореографії. Представниами даного виду є New-York City Ballet, English National Ballet, Grand D'Opera, І.Кіліан, Б.Ейфман, Д. Багуе та ін3. Хіп-хоп (від англ. hip-hop - танцювальний варіант музики реп) - вид і танцювальна система авторських студійних технік масово-популярного синтезованого танцю в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні вид хіп-хоп поєднує різні стильові форми танцю ? соул-фанк, джаз рок, хіп-хоп, диско, техно, хаус, брейк, чорний поп, особливістю яких є емоційна передача настрою музики та співу, а також висока віртуозність та динамічна виразність. Термінологія англійська; урок містить розігрів (warm-up) та комбінації (combinations). Даний вид, як сучасна танцювальна дисципліна та предмет представлений у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Державна академія театрального мистецтва (ГІТІС), кафедра хореографії(Москва-Росія). Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра класичної хореографії(Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю(Київ-Україна). Також хіп хоп як професійний вид сучасної хореографії, активно розвивається, збагачується різними виразними засобами інших видів сучасної хореографії: модерн джазу, імпровізації, сьогоденної молодіжно-побутової, вулично-танцювальної субкультури. Серед представників хіп-хопу ? танцювальні групи поп-зірок і студії США, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, танцювальна студія „А6”(Україна-Київ), а також російська група „Тодес” (танцгрупою ми називаємо так звані „шоу-балети” в шоу-бізнесі; балети є лише у балетному театрі ? модерн балет, класичний балет тощо)4.

Література:

1.Goldenberg R.L. Perfomance Art: from Futurisme to the Present. - Singapure, 2000. - р. 156-157.2. Никитин В.Ю. Модерн джаз танец. Начало обучения. - М., 1998. - с. 12-13. 3. Le Moal Philippe. Dictionnaire de la dance. - Paris, 1999. - р. 705-706 4.That's Dancing. Home video. Heyly J. - USA: MGMUSA, 1985.

Вікові психологічні та анатомо-фізіологічні особливості людини, їх врахування у викладанні бального танцю

Глобалізаційні процеси, що відбуваються у світі, знаходять свій прояв у сфері культури, що, з одного боку, в творчих видах діяльності має позитивні результати, збагачуючи їх надбаннями людства. З другого боку, надмірно активне й механічне запозичення зарубіжного досвіду без врахування ментальності українського соціуму може привести до втрати національної самобутності вітчизняної культури, до розчинення у цих процесах духовних надбань українського етносу. Тому прилучення українського суспільства до загальнолюдських цінностей неможливо без виховання високої внутрішньої культури особистості, без формування у неї високих морально-етичних та естетичних поглядів і потреб, що дозволить зберегти унікальність та неповторність української культури. Значну роль у вихованні внутрішньої культури особистості, у формуванні її художніх смаків та уподобань відіграє бальний танець. Він є одним із дієвих засобів музичного, ритмопластичного, фізичного, естетичного та етичного виховання індивідууму, сприяє формуванню його привабливого іміджу. Враховуючи потребу суспільства у вихованні висококультурної особистості, до програм багатьох навчальних закладів та дошкільних установ поряд із музичним та ритмічним вихованням стали вводити навчання школярів та дошкільнят бальним танцям та ґречним манерам. Розширення міжнародних контактів у сфері культури, ділового співробітництва, необхідність спілкування із зарубіжними партнерами по бізнесу обумовило потребу в опануванні різними верствами населення дозвіллєвими формами бального танцю та міжнародним світським етикетом. У зв'язку з цим виникла необхідність у підготовці фахівців, які добре розуміються на психологічних та анатомо-фізіологічних особливостях кожної вікової категорії та вміло їх застосовують у викладацькій практиці. Врахування природовідповідності в процесі художньо-естетичної й творчої діяльності в сучасних соціокультурних умовах знайшло своє відображення в законах України: Про дошкільну освіту, Про загальну середню освіту, Про позашкільну освіту, Про вищу освіту; в Державних стандартах: початкової загальної, базової та повної середньої освіти, базової та повної вищої мистецької освіти; в Концепції та Комплексній програмі художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах; в Концепції державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки, що спираються на кращий вітчизняний та зарубіжний досвід. Мета даної публікації спрямована на визначення специфіки викладання бального танцю в дитячо-юнацьких та дорослих колективах, особливостей диференціації репертуару та педагогічних прийомів залежно від віку учасників. В практиці роботи з хореографічними колективами різних вікових категорій необхідно обов'язково враховувати індивідуальні особливості людини, які при правильному їх застосуванні впливають на ефективність творчої діяльності. У вітчизняній педагогіці вік людини поділяється на етапи: переддошкільний (до 3р.), дошкільний (від 3 до 6-7рр.), молодший шкільний (від 6-7 до 9рр.), підлітковий (від 10 до 14рр.), юнацький (від 15 до 18рр.), молодіжний (від 19 до 35рр.), зрілий (від 36 до 55рр.), похилий (56р. і вище). Оскільки бальною хореографією, як правило, займаються люди віком від 5 до 75 років, то обмежимося характеристикою даних вікових категорій. Дитячий вік (дошкільний та молодший шкільний). У цьому віці у дітей закладаються основні якості особистості, формуються м'язова та кісткова системи, котрі у цей період дуже гнучкі та рухливі. При цьому великі м'язи розвиваються швидше дрібних, звідси і здібність дітей до швидких, великих за амплітудою рухів порівняно із дрібними, які вимагають великої точності та координації. Діти цього віку відрізняються певною, але короткотерміновою фізичною витримкою, потребою у рухливих заняттях, тому вони зацікавлені у більш швидких темпах хореографічних зразків. З точки зору психології дитячий вік характеризується добре розвиненим ейдетичним (образним) мисленням, тому діти не в змозі ефективно відтворювати рухи, для вивчення яких треба залучати абстрактне мислення. В роботі з дітьми треба використовувати асоціативні, ілюстративні прийоми. Більшість танцювального репертуару для дітей носить образний, ігровий , ілюстративний або змагальний характер. Для цього віку рекомендовані зразки, пов'язані із вивченням та закріпленням основ хореографічного мистецтва, які формують м'язову культуру, дають універсальну підготовку для сприйняття будь-якої лексики. До дитячого репертуару входять танці, побудовані: на класичній, характерній, народній, сучасній ритмопластичній основі академічного й імпровізаційно-розкутого характеру. Слід враховувати, що у дітей дуже слабо розвинена концентрація уваги, тому вони в змозі сприймати інформацію не більше 15 хвилин. В зв?язку з цим під час занять бажано робити невеличкі ігрові або музично-ігрові паузи на 2-3 хвилини, які допоможуть дітям зняти напругу. Особливість дитини заключається в тому, що будь-яку інформацію вона найбільш ефективно засвоює через гру. У грі дитина пізнає життя, ігрові прийоми загострюють в ній інтерес до занять, посилюють увагу, розумову діяльність, емоційну сферу. Своєчасно закріплена педагогом здібність ейдетичного мислення поряд з можливістю абстрактного, яке почне розвиватися в підлітковому віці, дасть можливість виховати не тільки танцюриста-професіонала, який органічно поєднує складність та координацію віртуозної техніки з її образним вирішенням, а й креативну особистість, здатну швидко пристосовуватись до нових інформаційних потоків і технологій. Як правило, заняття у дітей даного віку не перевищує 30-40 хв. для 4-5 літок, 60 хв. для 6-7 літок і тільки з 8-9 років можливе застосування 90 хв. занять. Підлітковий вік. Фізіологічний розвиток підлітка характеризується важливими особливостями: його посиленим ростом дитини, значним приростом м'язової маси, статевим дозріванням та швидкою втомою. Педагог повинен враховувати дані особливості, змінюючи види занять, роблячи різноплановими тренажі, чергуючи темпи і ритми танцювального репертуару, не допускаючи монотонності та довготривалих фізичних навантажень. Непропорційний зріст, велика гнучкість хребта приводять до недоліків в поставі і в рухах: одні підлітки скуті, малорухливі, з уповільненою реакцією, інші - метушливі. Такі недоліки у манері триматися (піднімання плечей, сутулість та ін.) необхідно виправляти за допомогою спеціальних тренувальних вправ і ні в якому разі не насміхатися над підлітком. Не менш важливе значення для педагога мають особливості розвитку психіки та пізнавальної діяльності підлітків. У цей час іде вдосконалення їх нервової системи, у підлітків посилюється контроль над поведінкою, розвиваються вольові якості, абстрактне мислення, завдяки чому вони здатні запам'ятовувати складні танцювальні комбінації . Збільшується концентрація їх уваги, як психічно так і фізично підлітки в змозі витримувати 1,5-2 години занять, але зі зміною темпів і ритмів. Монотонність виконання рухів негативно впливає на психіку підлітка, викликає у нього дратівливість. Підлітки намагаються бути дорослими, самостійними, у них пробуджується інтерес до іншої статі, з'являються симпатія та антипатія. Тому педагог повинен спрямувати свою діяльність, налагоджуючи стосунки між дівчатами та хлопцями на традиціях дружби і взаємодопомоги. Іноді підліткам треба дати можливість бути самостійними й дорослими, самим вирішуючи ту чи іншу проблему, яка виникла в колективі. Завдяки можливостям абстрактного мислення у підлітків з'являється можливість вивчення танців міжнародної програми (європейських та латиноамериканських), які мають складну координацію, ритмічні малюнки і пластику, нехарактерні для вітчизняної культури, і вимагають довготривалих зусиль та зосередженості. В даному віці віддається перевага парним формам танцю на відміну від дитячого, де домінують колективно-парні. Юнацький вік. У цьому віці завершується характерний період бурхливого і нерівномірного розвитку організму. У юнацтва активно розвивається самосвідомість і самооцінка. Більшість з них хоче зрозуміти, на що вони здатні, наскільки їм властиві музично-хореографічні здібності, наскільки вони спритні, сміливі, пластичні та ін. Багато вчинків юнацтва пояснюється не стільки бажанням виділитися в очах однолітків, скільки бажанням перевірити себе та свої можливості. У цьому віці юнаків та дівчат приваблює яскраве, бурхливе, нове, нетрадиційне в танцювальних рухах, у формах музики. Якщо художній смак не розвинений, естетичні почуття не сформовані, то подібні устремління можуть визначитися у перевазі низькохудожнього репертуару, зухвалості та грубості як у виконанні бальних танців, так і у взаємовідносинах між дівчатами та хлопцями. У 15-16 років у юнацтва пробуджується інтерес до бальної хореографії як форми естетичної діяльності. Бальний танець для юнаків та дівчат стає важливим фактором формування взаємовідносин, накопичення досвіду у спілкуванні. Колективи бального танцю нерідко сприяють виникненню дружніх стосунків між юнаками та дівчатами, які в майбутньому можуть перерости у формування сім'ї. З точки зору фізичних можливостей юнацький вік найбільш продуктивний для досягнення результатів в конкурсному та сценічному танцюванні, оскільки являється своєрідним піком фізичної форми у бальній хореографії. Репертуар юнацького віку представлений всіма основними групами класифікації бальної хореографії (класична спадщина, міжнародна програма, бальні танці на народній основі, сучасна ритмопластика), перевага надається парному танцюванню, хоча при початковому навчанні юнаки надають перевагу індивідуальним танцям. Юнацький вік в змозі витримувати 3-4 годинні заняття, при необхідності під час семінарів або конкурсів - двох-трьохразові виступи чи заняття на день. Молодіжний вік. Дуже сприятливий для вивчення бальної хореографії. Молодь повністю фізично сформована, розвинуті кістки скелету та м?язи, моторна пам'ять, присутні вольові якості - цілеспрямованість, завзяття, дисциплінованість. Це дає змогу відчути і відобразити складні музичні ритми, відтворити складну координацію рухів, відобразити стиль і характер танцю. З психологічного боку молодь - це вже розвинена особистість із стійкими життєвими позиціями, з бажанням утворити гармонійні стосунки з партнером. У порівнянні з юнацьким віком у молоді на першому етапі (19-25 рр.) відносно зберігається гнучкість, розтягнутість, стрибучість. На другому етапі (26-37 рр.) фізичні можливості поступово зменшуються, хоча зберігається витривалість, зростає образна сфера, пов'язана з накопиченням життєвого досвіду. Танцювальні уподобання та продовженість занять у молоді ідентичні юнацькому віку з тією різницею, що при початковому навчанні молодь надає перевагу парним формам танцювання. Зрілий та похилий вік. Характеризується поступовим згасанням фізичних можливостей у виконанні складних за технікою, швидких за темпами і ритмами танців. Але разом з тим у літніх людей зростає можливість більш багатогранного образного трактування танцю, обумовлена багатим життєвим досвідом. Зростає здібність компенсувати недостатні фізичні можливості оптимальними методикою виконання фігур та побудовою репетиційного процесу. Репертуар має певні обмеження за темпами (в основному, помірними та повільними), за лексикою (тяжіє до спрощення і загальнодоступності). Деякі швидкі танці: рок-н-ролл, ча-ча-ча, самба, квікстеп та ін. не рекомендуються для людей похилого віку. Продовженість занять в даних групах складає 1,5-2години. Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що врахування вікових індивідуальних психологічних та анатомо-фізіологічних особливостей людини суттєво впливатиме на результативність та ефективність не тільки занять, але й їх виробничої діяльності, що сприятиме збереженню духовного і фізичного здоров'я нації.

Проблема взаємозв'язку музики і рухів в естетичному вихованні школярів

 

Музичне мистецтво - один з наймогутніших засобів виховання, з допомогою якого здійснюється виховання особистості, сила якого полягає, насамперед, у впливі на емоційну почуттєву сферу особистості. Використання музики як засобу виховання дітей є одним з найважливіших завдань виховної діяльності шкільних та позашкільних закладів освіти. Мета вчителів - виховувати засобами мистецтва любов до прекрасного, впливати на почуття і мислення дитини, її характер і волю, сприяти свідомому сприйняттю дійсності. Заняття музикою - складова частина всебічного виховання дітей: естетичного, морального, розумового і фізичного. Найефективніше музично-естетичне виховання здійснюється в процесі практичної діяльності дітей. Згідно з вченнями І. П. Павлова, рухові навички належать до тих, що створюються найраніше і найлегше. Розвиток дитини йде як по лінії оволодіння новими, більш складними рухами та комбінаціями, так і по лінії постійного їх вдосконалення - вони стають точними, більш вправними і координованими. Любов до спорту необхідно прищеплювати з раннього дитинства.

За час перебування в школі молодші школярі проходять великий шлях щодо розвитку своїх рухів. В цьому віці формуються засади подальшого фізичного вдосконалення, поглиблюється інтерес до занять рухливими видами діяльності, але лише за тієї умови, що педагогічний процес буде організовано правильно, діти будуть рости здоровими, веселими і бадьорими. Важливим засобом розвитку рухової діяльності учнів виступає заняття хореографією. Зародження танцювальних рухів сягає в сиву давнину. Людина при виконанні первісних трудових рухів починала поступово опановувати деякі ритмічні елементи, які б імітували робочий процес. Згодом ці рухи набувають не утилітарного, а художньо-естетичного призначення, і в зв'язку з цим стають більш чітко організованими, відповідно до певного темпоритму. Отже, характерною відмінністю хореографічного руху від побутового руху є його своєрідна спрямованість до художності. Дієвість танцювальних рухів чи їх форм можна збагнути лише в певних змістових поєднаннях, конструкціях, що підпорядковуються образно-тематичному розвиткові твору [1].

Заняття рухами, поряд з вивченням музики, є вагомим засобом музичного виховання. Згадаємо слова Р. Вагнера в статті «Мистецтво майбутнього» про те, що висхідною підйому всезагального єдиного мистецтва буде, те, що служить основою для всякого істинного мистецтва: пластичний рух тіла представлений музичним ритмом.

Музика і рух - такі ж взаємозв'язані поняття, як звук та його ритмічна пульсація. Протягом не одного десятка років педагоги використовують рух, як засіб музичного розвитку [3]. Рухи полегшують сприйняття і запам'ятовування музики. Розвиток рухових навичок відбувається одночасно з розвитком мови. Рівень координації і активності рухів дитини свідчить про розвиток інших якостей особистості, в тому числі психіки. Тому основним завданням хореографічної підготовки школярів виступають наступні: формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями елементарної мови рухів (пантомімічних і танцювальних), ознайомлення з деякими прийомами композиції танцю.

Мета занять - за допомогою ритмічної діяльності виховувати в учнів уміння слухати музику і передати її в руках. Але не всі однаково володіють тілом, щоб вільно передати музику в руках. Діти слухають музику, в них виникають певні емоційні переживання, але виразити це в руках можуть далеко не всі - тіло дитини не завжди слухається її. Тому, спочатку їм потрібно навчитись володіти своїм тілом, згодом - вже більш свідомий і сформований рух - допомагатиме дитині глибше сприймати і передавати музичний образ. В першу чергу, на заняттях потрібно дати дітям відчути радість від вільного володіння своїм тілом, яке вільно рухається і підпорядковується музичному ритму. Метою кожного заняття повинна стати робота над гармонійним розвитком тіла, для чого використовуються певні фізичні вправи, над формуванням музично-рухової культури, необхідних рухових навичок, свідомого відношенню до своїх рухів, зацікавленого ставлення до музично-ритмічної діяльності [2].

Головним засобом формування музично-рухової творчості виступає навчання дітей мові рухів, яка є надзвичайно різноманітною. Для занять доцільно використовувати досить прості, доступні дітям танцювальні рухи сучасного, народного танцю та елементи пантоміми, значення яких зрозуміле і знайоме дітям з власного життєвого досвіду, і які можна використати в танці для передачі взаємовідносин персонажів. Ці рухи склали систему виразних засобів хореографії і дозволили створювати різноманітні танцювальні композиції.

Навчання мові рухів з метою формування в дітей музично-рухової діяльності в танці може бути ефективним лише на основі повноцінного музичного матеріалу. Музика має активізувати фантазію дитини, спрямувати, спонукати до творчого використання виразних рухів.

Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить, що виявляється у підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Навпаки, спокійний, плавний характер танцю дає змогу зробити поставу вільнішою, рухи неквапливими, м'якшими, круглішими.

Таким чином, через активізацію школярів в умовах цікавої, захоплюючої діяльності - ритміки - відбувається музично-естетичний розвиток дитини. Заняття ритмікою сприяють формуванню особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.

Отже, музично-ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці. А це, в свою чергу, впливає на якість виконання. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає особливе піднесення, життєрадісність.

Успіхи і досягнення у сфері музично-ритмічного виховання, безумовно, залежать від загального фізичного розвитку дитини, цьому великою мірою сприяє правильна організація і систематичність занять.

Музика, яка супроводжує заняття, активізує дітей, значно підвищує якість вправ, виконуваних дітьми, організовує колектив. Відомо, що звучання музичних творів підвищує працездатність серцево-судинної, м'язової та дихальної систем організму. При виконанні вправ з музичним супроводом покращується легенева вентиляція, збільшується амплітуда дихальних рухів.

В той же час можна говорити, що музично-ритмічна діяльність сприяє розвитку у дітей музикальності, зокрема основних її компонентів - емоційного відгуку, слуху. Дитина вчиться сприймати музику, рухатися згідно до її характеру, втілених певними засобами виразності музики. Емоційний зміст музики, зміни темпу, ритму, сили звучання сприяють також музичному розвитку дітей. Завдяки рухам музика стає зрозумілішою і легше засвоюється. Але слід пам'ятати, що вправи під музику будуть корисними для дітей лише тоді, коли рухи відповідатимуть характеру музики та засобам її виразності.

Досліджено, що у всіх вікових групах молодшого шкільного віку підвищується рухова активність дітей завдяки музиці. Вправи з музичним супроводом сприяють формуванню постави, координації та узгодженості рухів. Музика надає рухам особливої виразності, чіткості, ритмічності.

Для того, щоб навчити молодших школярів виконувати вправи правильно та виразно, слід постійно привертати увагу дітей до музики, звернути увагу на характер твору та більш яскраві засоби музичної виразності, які повинні відбиватися в рухах. Так, наприклад, "Послухайте, діти, як ходить клишоногий ведмідь. Музика повільна в низькому регістрі. Це іде, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом" (під цю музику діти повинні іти на зовнішній частині ступні). Або: "Музика весела, швидка, у високому регістрі. Це горобчики весело стрибають, дзьобають зернятка, швидко перелітають з місця на місце." Такі чіткі пояснення активізують сприйняття музики дітьми, а єдність музики, слова і дій формує навичку рухатися відповідно до характеру музики. Все це робить вправи більш ефективними, що сприяє фізичному розвитку і зміцненню здоров'я молодших школярів усіх вікових груп.

Зв'язок між музикою і рухами не обмежується лише узгодженістю їхнього спільного характеру. Розвиток музичного образу, порівнювання контрастних і схожих музичних побудов, ладова забарвленість, особливості ритмічного малюнка, динамічних відчуттів, темпу - все це може відбиватися і в рухах. Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який у свою чергу, надає рухові особливої виразності. В цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів.

 

Використана література

1.            Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю. - Вид. 3-тє., доп. - К.: Мистецтво, 1996.

2.            Музика в школі. - К.: Музична Україна, 1990. - №3.

3.            Попик О. Танцювальна абетка і творчість // Мистецтво та освіта. - 2001. - №4. - С. 22-25.

4.            Слісаренко Н. В. Проблема використання вільного часу учнями молодших класів і виховання. - К., 2000. - С. 134-140.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.