До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
5
міс.
2
4
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Засідання шкільного історичного товариства "Допоки пам'ять в серці не згасає. Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр."

Опис документу:
Засідання нашого шкільного історичного товариства присвячено дослідженню теми Голодомору 1932-1933 років на території України та його наслідкам. Улас Самчук: "Найстрашніша смерть – це смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Учитель. Добрий день шановні учні та гості. Сьогоднішнє засідання нашого шкільного історичного товариства присвячено дослідженню теми Голодомору 1932-1933 років на території України та його наслідкам.

Епіграфом до нашого засідання є слова Уласа Самчука: «Найстрашніша смерть – це смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю».

Пропоную вам переглянути відео сюжет присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору.

Перегляд відеосюжету «На знак вшанування пам’яті великих жертв …»

Учитель. Схиліться! Свічу запаліть.

Хто у молитві, хто у серці чуйте,

Як кам’яніє краю біль стоїть.

Навіки до 30-х ми прикуті.

Лунає музика(«Реквієм» Моцарта). Лідери груп виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ, запалюють свічки.

Лідери груп.

Не звільняється пам’ять,

Відлунює знову роками,

Я зітхну….. Запалю обгорілу свічу

Помічаю: не замки-твердині, не храми —

Скам’янілий чорнозем - потріскані стіни плачу

Піднялись, озивають в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна XX Століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Хвилина мовчання. Метроном.

Учитель. Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Ми прийшли із свічками, як до храму. Хай же кабінет наш сьогодні стане храмом духовності, храмом пам’яті.

Майже через 50 років після цієї жахливої трагедії в Україні в зв’язку з наказом Президента України від 26.11.1998 р. був встановлений День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій (четверта субота листопада).

Закон України «Про голодомор 1932-1933 р. в Україні» був прийнятий Верховною Радою 28 листопада 2006 р. Він передбачував вшанування пам’яті мільйонам співвітчизників жертв голодомору 1932-1933 р.

В 10-му класі ми разом з учнями розпочали роботу над проектом «Історія України ХХ століття». Один з етапів роботи над проектом це вивчення питання індустріалізації, колективізації та голоду на українських землях в 20-30-х роках ХХ ст.

Мета нашого сьогоднішнього засідання: розкрити картини голодомору, виховувати почуття національної свідомості, відвертості, сміливості в питаннях, що стосуються національного самоутвердження українців; не забувати багатостраждальної історії нашого народу.

Учні працюючи в чотирьох групах продемонструють сьогодні результати своїх досліджень з питання голодомор на українських землях 1932-1933 рр.

1 група - «Історики» - розказують про історичне минуле України 30-х років спираючись на опрацьовані історичні джерела.

2 група - «Літературні коментатори» - розказують про тему уривками з поезії та літературних творів.

3 група - «Дослідники» - працюють з письмовими джерелами: листами мемуарами.

4 група «Дослідники» - працюють з відео джерелами.

Учитель. Жахливо навіть через 80 років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, щоб тут - у житниці України - раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік пухли старі й малі, вимирали роди й села. Смерть чекала на шляхах, на полі, в хатах. Здавалось, кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.

У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України - однієї з найродючіших країн світу. Що ж криється за страшним змістом слова «голодомор»?

Дослідник 1. Працюючи з довідниками та словниками радянських часів, я так і не знайшла тлумачення слова «голодомор». Є лексика «голод», яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм та іншим стихійним лихом, та «голодування» - випробування голодом упродовж довгого часу або вкрай погане харчування. Отже «голодомор» - поняття зі всіх боків складне: і за суттю, і за змістом, і як історичне явище, і як словниковий термін. З погляду граматики воно складається із двох слів: «голод» і «морити», буквально означає «морити голодом людей». Яке глибинне значення криється вже в одній назві того лиха, що спіткало Україну на початку 30-х років XX століття.

Учитель. Як вигадаєте, чому майже до початку 90-х років XX століття поняття «голодомор» було відсутнє у словниках?

Історик 1. Голод 1933 року - глибока рана в пам’яті цілого покоління. Проте історики тривалий час не могли говорити про цю трагедію, бо це суворо заборонялося. Селяни вмирали від голоду в обстановці цілковитої інформаційної блокади. Газети захлиналися про успіхи соціалістичної індустріалізації, репортажами про звитяжну працю на колгоспних полях. Слово «голод» заборонялося вживати навіть у партійних документах, які мали гриф «цілком таємно». Усі наступні роки згадка про голод 33 року каралася 58 статтею Карного кодексу (антирадянська пропаганда).

Сталін - один із винуватців трагедії ужив усіх заходів, щоб до голоду 1933 року ставилися як до явища, якого не існувало.

Історик 2. Численна українська діаспора у Канаді і США калатала в усі дзвони, щоб донести правду про голодомор до світової громадськості.

Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50 річницю голодомору світова громадськість звернула увагу на цю тему, діаспору нарешті почули, але її не повірили, адже факти здавалися неймовірними.

А Комісія Конгресу США регулярно розсилала інформацію про свою роботу не тільки власному урядові, а й радянському посольству у Вашингтоні. Правду про голод уже не можна було приховати. У доповіді в грудні 1987 року Володимир Щербицький, тодішній партійний керівник України, вперше визнав факт голоду, але обумовив його існування неврожаєм. Порушення табу дало можливість історикам вивчати інформацію про цю проблему.

Літератор 1.

Чимало різних лих

Спіткали наш народ.

Та найстрашнішим з них

Був штучний голод.

Не забудеться ніколи

Те голодне лихо

Й ті роки, що в Україні

Люди помирали тихо.

... забуто про моральність,

Про людські всі почуття.

Йдуть до хати енкаведисти

По чиєсь життя.

Літератор 2.

М. Будлянський «Весна».

В селі весна повзе по ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко падає із стріх.

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав.

Голодний рік.

Жорстокий світу,

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко скапує із стріх.

Історик 3. Але становище в країні було катастрофічним. За кілька місяців надзвичайні комісії викачали з селян внутрішні фонди - продовольчий, фуражний, насіннєвий, за нездачу зерна позбавляли волі на 10 років.

Архівні документи, очевидці свідчать, що були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю.

Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

Літератор 3:

Обдирали селян наче липку.

Мав коня - то вже був з куркулів.

Супротивних - в Сибір, там крізь шибку

Скільки глянеш, - дроти таборів.

В таборах той, що землю леліяв,

У буремні відстояв грудьми.

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї кістьми.

Літератор 4:

То був страшний навмисний голод.

Стріла була така нищівна!

Щоби згромадити стодолу Колгоспної катівні.

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала!

Закрили Україні очі і душу міцно зав’язали.

Сліпу, пустили старцювати...

Луна ще досі в оболонях.

Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній.

Глуху, заставили мовчати.

А то би світ втопився в Славуті!

Як божевільне їла мати.

Зомліли навіть поторочі.

І відвернулися Голіафи.

То був такий Державний Злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика, ані могили;

То був такий Навмисний Голод...

Чи, Боже, й ти вже був безсилий?!

Історик 4. Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, але дороги були блоковані, проте деякі пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись урятувати від голодної смерті дітей, залишали їх в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи тварин…

Історик 5. Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, «матеріальний» відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року. Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?

Пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації, - гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, усіх мислимих людських чеснот і талантів. Обірвався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

Дослідник 2. Сьогодні на засіданні шкільного товариства ми вже не можемо послухати очевидців того жорстокого лихоліття, які пережили чорні роки голодомору. Не всі очевидці голодомору вижили, не всі мають силу розповісти сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали. Тому ми розповімо вам свідчення людей, котрі зосталися.

Дослідник 3. Пригадує Графова Тамара Федорівна. Село Кирилівка Кіровоградської обл. «Мій батько був простим селянином, на шиї в якого сиділи дружина, шестеро дітей і стара мати. Пізно восени 1932 р. стали приходити уповноважені і забирати все, що бачили. Вони встигли побувати скрізь: у хаті, в хлівах, у погребі, жодна щілина не випадали з їхнього зору, все обшукали. Після таких візитів у хаті не залишилося ані крихти. Родина жила сутужно; їли траву, кропиву, лободу, листя з дерев, про хліб зовсім забули. Молодші діти без кінця пропадали в лісі чи посадках: ловили їжаків та ховраків. З них мати варила якусь страву «з м’ясом». Тієї зими тільки в нашій родині померло четверо».

Дослідник 4. Спогади бабусі Пінчук Надії Василівни с. Рубани, Київської обл. «Мій батько - Василь Пінчук мав вісім гектарів землі та восьмеро дітей. Радив йому якось добрий товариш: «Іди до колгоспу, а то буде тобі погано». Поки батько роздумував, прийшли нас розкуркулю- вати. Двох коней, корову, курей, овець, віз та борони відтяти до колгоспу. Не посоромилися навіть скатертину зі столу зняти. У мами, Феодосії Луківни, були довгі товсті коси. Уповноважений схопив її за коси і почав трясти: «Ти у волосі золото ховаєш.»

Дослідник 5. Іван Панасович Лавриненко село Попівка Звенигородського району Черкаської області. Я ходив тоді в третій клас. У школі було 2 третіх класи по тридцять учнів. Пам’ятаю, у школі нам тоді готували гарячі сніданки: тарілку супу або галушок. Від мене праворуч сидів хлопчик Петя. Нам дали тарілку галушок. Я звернув увагу на те, що він їв водичку, а галушки складав у коробку з-під сірників (галушечки були дуже маленькі, як кісточки вишні).

  • Петре, чому ти не їси галушок? - запитав я.

  • А це я мамі занесу - відповів Петя.

Восени 1934-го року, коли я пішов у четвертий клас з двох класів зробили один. Залишилось тридцять чотири учні, інші умерли від голоду.

Дослідник 6. Свідчить Шульга Марія Степанівна (1922р. н.)

Жили в той час у Костянці. Нас було 11 душ в сім'ї. Мали дві корови, свиню з поросятками, овечки, коні. При колективізації забрали все, крім корови. Хто добровільно не здав, відправляли на Соловки, Кругом їздили активісти, все перевіряли й забирали скотину, продукти. Батько все добровільно здав, то до нас не заходили. Мати мого чоловіка не здала, то її засадили в тюрму.

В 33-й рік урожай був, Росія все забрала. А ми не люди? А тому придумували, як вижити: били кісточки з вишень, визбирували горішки. При колгоспі батько був головою сільради, потім агрономом. І, коли весною сіяли, міг щось принести додому. Так ми всі вижили.

Дослідник 7. Чорним смерчем пройшов голод і по нашій Дніпропетровщині. Ось як описує наше місто великий український поет В. Сосюра у своїй книзі «Третя рота». Сам він у той час працював на будівництві Південно трубного заводу. «Коли ми йшли з окраїни в одне село (уже починала зеленіти весна) ми побачили маленьку дівчинку, яка опухлими руками зривала із зеленого куща ягоди, ще зелені. Від цих бідних опухлих ручок серце моє ніби зупинилось». На Нікопольщині політика колективізації здійснювалась жорстоко й без компромісів. Було роз куркулено близько 5 тисяч селян, з яких у вигнанні загинуло майже половина. Для вилучення хліба у селян почали застосовувати так звані «буксирні бригади». Колгоспників, що не виконували план з хлібозаготівлі сурово карали.

Нікопольським судом у Шолоховому був засуджений чоловік на 8 років таборів, у Борисівні - 2 чоловіки, у Високому - 1 чоловік, одноосібника із села Олександрівка П.Сокура за те, що замість 5 здав 2 центнери зерна засудили як ворога народу на 5 років таборів. За переховування хліба 4 чоловік покарано 8 роками неволі. З 5-го листопада 1933 року територія району блокувалася, до населених пунктів не привозили продовольства. На початок березня 1933 року в нікопольському районів 9 населених пунктах опухло 887 чоловік, а вже померло 7. За даними товариства «Меморіал» від голоду в місті Нікополі померло 810 чоловік, а в селах району 2500 осіб. У грудні 32-го року були опубліковані списки районів, в які заборонялася поставка харчів. До того часу, поки райони не виконають плани здачі хліба державі.

Дослідник. І нарешті ще один свідок, Галина Соболевська. Ми з вами переглянемо відео сюжет в якому пані Галина розповідає свої спогади про ті жахливі події…

Літератор 5.

Д. Білоус, «Ти кажеш - не було голодомору»

Ти кажеш не було голодомору

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш - не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Гриби, нічого людям не лишай!

Хто ж села вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв

Хто? На чиєму це лежить сумлінні

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах

І досі ще стоять мені в очах».

А кажеш - не було голодомору!

Вчитель. Ми вислухали свідчення очевидців - дивом уцілілих свідків тих далеких місяців та невмирущу народну творчість. А чи можуть підтвердити ці свідчення документальні джерела?

Історик 1. Підбиваючи підсумки першої п’ятирічки Сталін заявив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується. В цьому можуть сумніватися хіба що запеклі вороги Радянської влади».

Щоб приховати правду про голод в Україні, була дана вказівка спростовувати свідчення про голод, які з’являлися на Заході і не допускати ніякої допомоги з боку іноземних держав. Жителі прикордонних з Україною областей Польщі зібрали сотні тонн пшениці, але їх затримали на кордоні, не впустили в Україну. Цікаво, що прагнучи спростувати повідомлення про голод у СРСР, радянське керівництво не припиняло імпортувати хліб за кордон. Тільки у 1932 р. було вивезено 5,2 млн. т. Радянський уряд замовчував реальні масштаби голоду й не зробив нічого, щоб йому запобігти, а коли голодомор уже розпочався, не вжив заходів, щоб зменшити кількість жертв шляхом надання допомоги.

Історик 2. Гадаю, що доказів уже досить. Час робити висновки з почутого та знаходити відповіді на наші проблемні питання. Голодомор 1933 р. був спланований Комуністичною партією та Радянським урядом. Він депресивними заходами знищив усіх, хто акцентував увагу на факті голоду.

Історик 3. Радянський уряд не знизив темпів хлібозаготівель, незважаючи на несприятливі кліматичні умови та низький урожай. Під час жахливої трагедії Голодомору не припинив вивозити хліб за кордон замість того, щоб врятувати за допомогою цього хліба власний народ. Радянський уряд фізично ослабив та знекровив селянство насильницькою колективізацією та розкуркулюванням заможних селян; приховував від світової спільноти факт голоду в Україні й не прийняв допомоги від країн заходу.

Історик 4. Радянський уряд за ідеологічними гаслами соціалістичної системи не звертав уваги на життя конкретних громадян своєї країни. Отже, ми маємо повне право стверджувати, що голодомор 1933 р. був геноцидом радянського уряду проти власного народу.

Вчитель. Кажуть, що смерть однієї людини - це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів - це статистика. Жахлива статистика. Світ мав би розколотися надвоє, а земля перевернутися від того, що було на ній на початку 1930 р. Але світ не розколовся, і ми зі своїми тривогами, сподіваннями, надіями ходимо по безлічі доріг, що пролягли па цій землі. Серед них - дорога Пам’яті. Пізнавши історію своєї країни, ми майже через 80 років знову ступаємо на неї.

Історія нашої країни ще не до кінця вивчена, і завдання молодого покоління заповнити білі плями історії справжніми фактами. На сучасному етапі молода продакшн-студія завершила зйомки фільму «Червона калина» в селищі Рудьки на Дніпропетровщині. Пропоную вам переглянути трейлер цього фільму

Перегляд фільму «Червоне намисто»

Вчитель.

(Відеосюжет про Україну)

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім поколінням.

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане його очищення, радісне і гірке воскресіння. Історія має властивість повторюватися. Тому уникнути в майбутньому таких трагедій наше і ваше завдання. Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити минуле свого народу, зрозуміти його, щоб такі трагічні події не повторювались.

Я мрію, щоб у нашій країні панував мир та злагода, щоб всі люди були привітні та дружелюбні. На мою думку, Україна майбутнього – це прекрасна та забезпечена держава. Ії поважають та цінують в Європі, та й в усьому світі. Сюди без перепинів та з охотою приїжджають у справах та відпочити громадяни з сусідніх країн. Людей приваблюють чисті повітря та вода, мальовничі краєвиди та дбайливо збережені історичні пам’ятники. Наша держава ще зовсім молода, у неї все ще попереду. І ви – наші випускники, майбутнє нашої держави, від вас залежить добробут майбутніх поколінь.

Ми дякуємо Вам за увагу. На цьому наше засідання оголошується завершеним!

11

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Цифрові практики Нової української школи: створення освітнього відеопроєкту»
Ілляхова Марина Володимирівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.