"Зарубіжні письменники у Львові"

Опис документу:
Розробка зацікавить не лише учнів, а й учителів, допоможе глибше зрозуміти зв'язок зарубіжних письменників із Україною.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ЕКСКУРСІЙНИЙ МАРШРУТ

«ЗАРУБІЖНІ ПИСЬМЕННИКИ У ЛЬВОВІ»

З-поміж багатьох міст України місто Лева є не лише одним із найдавніших, але й одним із найславніших. Адже Львів – столиця Галичини – багатий на таланти. Це те благодатне місто, про яке можна розповісти багато цікавого. Львівський поет ХУ1 століття Себастьян Кльонович писав латиною:

З руських городів піднімається

вище над другі

краю цілого хвала, князь городів,

святий Львів

Львівград, Львівгород, Леополіс, Лемберг, Львув, Львів – так називали місто в різні епохи і часи, місто, яке нещодавно відсвяткувало своє сімсотп’ятдесятиріччя. Небагато міст можна порівняти з музеями просто неба. Саме до них належить місто Лева, засноване 1256 року й назване Львовом на честь сина князя Данила Галицького. У чудових архітектурних ансамблях і пам’ятках міста втілена складна історична доля, відображений розвиток архітектури від давньоруських і готичних будівель ХШ-ХУ століть, творів модерну й конструктивізму перших десятиліть ХХ-го століття до сучасних споруд.

У Львові тільки офіційно є понад тридцять музеїв, до яких треба додати храми, виставкові зали, галереї, театри, пам’ятники… Недаремно ж Львів зараховано до світової спадщини ЮНЕСКО.

Особливістю міста є його багатонаціональний характер: поряд із корінним українським населенням тут жили і трудилися вірменські купці та ремісники, німці, поляки, євреї, працювали італійські майстри-будівничі. Тож не дивно, що Львів повсякчас приваблював і приваблює знаних на весь світ поетів та письменників, скульпторів та художників, і звичайних людей, які прагнуть пізнати красу нашого міста.

Отже наш екскурсійний маршрут присвячений саме перебуванню у місті Лева зарубіжних поетів та письменників, а також тих літераторів, імена яких пов’язані зі Львовом.

ПЕРША ЗУПИНКА – вул. ШПИТАЛЬНА

ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ

Неподалік від Краківського базару, на розі вул.Шпитальної (названа так, бо вела до єврейського шпиталю) та Котлярської, на стіні будинку бачимо меморіальну дошку, присвячену єврейському письменнику ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМУ (Шолом Рабиновичу – 1859-1916р.р.), який жив у нашому місті в 1906 році (скульптор П.Фліт).

Галичина та Львів, спілкування з ремісниками, акторами цирку, мешканцями міста, усім надзвичайним львівським середовищем – так званим «Львівським Вавилоном», справило на письменника неабияке враження. Воно потрапило на сторінки роману «Блукаючі зірки», вступило на шлях безсмертя, прославивши на весь світ наше місто. Бо саме тут, на землях Галичини, єврейський народ мав повну економічну свободу, можливість необмеженого пересування, рівність у політичних правах. У Львові здавна існує Єврейський театр, і саме у ньому найгучніший успіх мав молодий артист, висхідна зірка Лео Рафалеско, герой роману Шолом-Алейхема «Блукаючі зірки» (48-ий розділ роману якого має назву «В Галіції»).

ДРУГА ЗУПИНКА – ОПЕРНИЙ ТЕАТР

ГЕНРІК СЕНКЕВИЧ

Від вул.Шпитальної прямуємо до однієї з окрас міста - Львівського театру опери та балету імені Івана Франка (типовий зразок стилю еклектики, архітектор З.Горголевський). Саме для того, щоб оглянути одну з найкращих споруд Європи – новий міський театр, названий Великим, - відвідав Львів у 1900 році польський письменник, лауреат Нобелівської премії, автор романів «Хрестоносці», «Камо грядеши», «Вогнем і мечем» - ГЕНРІК СЕНКЕВИЧ. На запрошення журналістів і літературознавців він виступив у переповненому залі львівської Ратуші, де читав опис битви під Грюнвальдом зі свого найновішого роману «Хрестоносці». Отож, наша наступна зупинка – львівська Ратуша.

ТРЕТЯ ЗУПИНКА – ЛЬВІВСЬКА РАТУША

ГЕНРІК СЕНКЕВИЧ

Львівська Ратуша – найголовніша споруда міста знаходиться на найдавнішій площі нашого міста – площі Ринок. Ратуша була ще в часи Середньовіччя і є третьою в історії міста (дерев’яна ратуша згоріла 1527 року, а її наступниця завалилася 1826 року; сучасна була зведена у 20-их роках Х1Х ст. під керівництвом Ю.Глоговського і є прикладом казенного австрійського класицизму).

Лекція Сенкевича торкалась улюбленої теми з історії Львова. Адже під час Грюнвальдської битви під орудою князя Ягайла активно діяла під своїм білим прапором з гербом «Чорна галка з короною на голові» бойова Хоругва №20, сформована з воїнів українських земель Галичини. Ця лекція мала надзвичайний успіх, письменник отримав значні кошти, які передав до журналістського фонду на будівництво пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові.

ЧЕТВЕРТА ЗУПИНКА – ПЛОЩА РИНОК, 45

ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ

Від Ратуші прямуємо на площу Ринок і шукаємо будинок №45 (1803р.), на фасаді якого можемо віднайти невеликі фрагменти готичної забудови. Але найцікавішим є історичне минуле кам’яниці. На початку ХХ-го століття тут містилась єдина в Галичині фабрика з виготовлення свічок та воскових виробів. Фірма мала великі прибутки, бо від 1851-го року забезпечувала місто засобами для освітлення вулиць, а також заробляла непогані гроші на торгівлі екзотичними «колоніальними» чаєм, кавою та какао. І все ж головною атракцією будинку був розташований на першому поверсі знаменитий ресторан «Атляс», що отримав свою назву від прізвища власника М.Атласа. Це було місце, де збиралась артистична еліта. Стіни закладу були декоровані творами мистецтва та жартівливими віршами.

Саме тут, у ресторані «Атлас», спілкувався з місцевими літераторами відомий російський письменник та журналіст ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ. Журналістські шляхи з початку Першої світової війни привели його до Львова (він був кореспондентом газети «Російські відомості»). Перебуваючи у нашому місті, Олексій Толстой виїжджав до Яворова, Стрия, Самбора, був свідком бойових дій на берегах Сяну. Усе побачене й пережите втілилось у рядках циклу військових нарисів «По Галичині».

П’ЯТА ЗУПИНКА – ВУЛИЦЯ ЛЮДОВІКА (ПРОСПЕКТ СВОБОДИ)

МИКОЛА ЛЄСКОВ

У 1862 році в якості кореспондента газети «Северная пчела» відвідує Польщу, Західну Україну та, зокрема, наше місто російський письменник МИКОЛА ЛЄСКОВ (1831-1895р.р.). Він прагне ознайомитися з побутом, мистецтвом і поезією західних слов’ян, яким дуже симпатизував (його дядько був професором Київського університету). У Львові Микола Лєсков зупинився в готелі «Куна», що на вулиці Людовіка (тепер проспект Свободи), а свої спогади про місто надрукував у тій самій газеті «Северная пчела»: «На вулиці Людовіка знайшли нарешті два номери в готелі «Куна»… Про саме місто Львів не знаю, що й сказати. Воно дуже чисте, оживлене масами народу, що невпинно рухається. Освічується гасом. Порядки дещо несхожі до наших: так, наприклад, тут на вулицях усі курять, і австрійських солдат постійно зустрічаєш з цигаркою в зубах… Жінки у Львові можуть насолоджуватися зі значно більшою вільністю, ніж у нас, в освіченому Петербурзі і матінці Москві білокам’яній. Бульвар на вулиці короля Людовіка усіяний жінками…»

ШОСТА ЗУПИНКА - «ГРАНД-ГОТЕЛЬ»

ЛЕОПОЛЬД фон ЗАХЕР-МАЗОХ

У нашому місті, одному з найемоційніших міст світу, 27 січня 1836 року народився відомий австрійський письменник ЛЕОПОЛЬД фон ЗАХЕР-МАЗОХ. І саме тут, на сучасному проспекті Свободи,13, де зараз є найдорожчий і найфешенебельніший у місті «Гранд-Готель», стояв будинок, у якому народився і мешкав до десяти років майбутній письменник. Тут містився постерунок – міське управління поліції. Вочевидь, при тому постерунку й була квартира, де мешкав начальник поліції, батько Леопольда, дворянин, австрієць іспанського походження. Матір’ю письменника була галичанка за походженням, дочка ректора Львівського університету лікаря Мазоха. З дитинства Леопольд фон Захер-Мазох розмовляв українською, вважаючи її рідною мовою. Є відомості про те, що навчався Леопольд у гімназії на Губернаторських валах (тепер СЗШ №8, що на вул. Підвальній). 1848 року разом із батьками Леопольд переїжджає до Праги. Після закінчення університету в Граці захищає дисертацію з історії й стає приват-доцентом. Відтоді візити до Галичини короткі.

СЬОМА ЗУПИНКА – КАВ’ЯРНЯ «У МАЗОХА»

ЛЕОПОЛЬД фон ЗАХЕР-МАЗОХ

Поруч із площею Ринок, на вул.Сербській ми можемо зупинитися та випити запашної львівської кави у кав’ярні «У Мазоха». Вдячні львів’яни на згадку про знаного земляка назвали його ім’ям кав’ярню і спорудили пам’ятник письменникові. Якщо вірити Марії Вальо, саме спогади дитинства та прихильність до няньки-українки були тим джерелом, з якого письменник черпав сюжети для своїх майбутніх творів. Закономірно, що значне місце в доробку письменника займають твори на «галицьку» тему. Серед них новели «Місячна ніч», «Капітулянт», «Дон Жуан із Коломиї». Австрієць і аристократ Леопольд Захер-Мазох першим відкрив для всього світу реальне життя простого люду Західної України, тодішньої Східної Галичини. І зробив він це так сильно і натхненно, що заслужив всенародну шану серед галичан усіх станів, віку й віросповідань (на той час практично кожен галичанин володів німецькою). Йдеться про його знамениті «Галицькі оповідання», які були опубліковані в 1858 році, а пізніше неодноразово перевидавалися багатьма мовами світу.

Гуманістична суспільна позиція проте не принесла письменникові лаврів, навпаки, представники влади не полюбляли його у столиці й провінції, зокрема у Львові й Галичині, де книги штучно затримувалися на складах (про це писала львівська газета «Зоря» в 1880 році).

ВОСЬМА ЗУПИНКА – ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЯН ПАРАНДОВСЬКИЙ

Народився, навчався і жив у нашому славному місті й відомий польський письменник ЯН ПАРАНДОВСЬКИЙ (1895-1978р.р.). Народився Ян Парандовський на теперішній вул. Війтовича, 5, а навчався спочатку у львівській гімназії, яку закінчив у 1913 році, а потім у Львівському університеті. Будівля львівського університету зводилась у 1877-1881 роках (архітектор Ю.Гохбергер) як приміщення Галицького парламенту (Сейму), пізніше вона стала університетом ім. Яна Казимира, тепер це університет ім. Івана Франка. Майбутній письменник та перекладач вивчав тут класичну філологію та археологію. Архітектура львівського Ренесансу, львівська класична гімназія з її латиною та грецькою виховала класичний смак майбутнього ренесансиста, перекладача «Одіссеї» Гомера, автора книги про Петрарку, нариса про Леонардо да Вінчі, оповідання про Коперніка.

У своєму романі «Небо у вогні» письменник показав застій усього життя в імператорсько-королівській Галіції. А польський критик і письменник Івашкевич висловився про сатиричну лінію цього твору коротко й афористично: «Анатоль Франс по-львівськи».

ДЕВ’ЯТА ЗУПИНКА - «ВІДЕНСЬКА КАВ’ЯРНЯ»

ЯРОСЛАВ ГАШЕК – БРАВИЙ ВОЯКА ШВЕЙК

Від університету повертаємося на другий бік проспекту Свободи – до «Віденської кав’ярні», яка є найдавнішою в місті, оскільки в 1829 році була спроектована і збудована власне як кав’ярня, а не пристосована, як інші. А в 2002 році на літньому майданчику кав’ярні встановлено фігуру «бравого вояки Швейка» (львівський скульптор Сергій Олешко), котрий вас гостинно зустрічає з гальбою пива й радо запрошує на пиво та філіжанку кави. Адже життєва і творча доля «батька» Швейка – чеського письменника ЯРОСЛАВА ГАШЕКА тісно пов’язана з Україною, і, зокрема, з Галичиною. У «Пригодах бравого вояки Швейка» докладно зображені краєвиди Старосамбірщини, Самбірщини, Кам’янко-Бузьчини, де вершилися «подвиги» бравого вояка Швейка. Ще й нині можна легко віднайти «цісарський гостинець», яким ескортували полоненого Швейка до Добромиля, а згодом до Перемишля, де він досить несподівано став «перекладачем» для групи російських військовополонених. Подальший шлях Швейка до діючої армії (частини) пролягав через Самбір – Львів – Жовтанці до Климонтова.

На Україні твори Ярослава Гашека почали перекладати ще в 1927 році; перший переклад гумористичних оповідань письменника здійснив Б.Наміс. А окремі частини «Пригод бравого вояки Швейка» українською мовою з’явилися водночас у Львові, Харкові та Києві 1930-го року (перекладачі – Олександр Залужний та Микола Зорко – псевдонім М.Топольницького). Окрім того, слід зазначити, що варіації й мотиви, навіяні романом Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояки Швейка» з часом з’являються в українській літературі: у фейлетоні Петра Козланюка «Швейк на Кавказі» та в повістях Юрія Смолича «Вони не пройшли» та «Ми разом були у бою».

ДЕСЯТА ЗУПИНКА – ПЛОЩА МІЦКЕВИЧА

АДАМ МІЦКЕВИЧ

Культ АДАМА МІЦКЕВИЧА у Львові має давню історію. Його ім’я стає відомим уже на початку 20-их років Х1Х століття, коли П.Гулак-Артемовський переробив баладу поета «Пані Твардовська». Протягом чотирьох десятиліть своєї літературної діяльності Іван Франко виявляв винятковий інтерес до спадщини А.Міцкевича, переклав чимало ліричних творів поета, його «Пана Тадеуша», уривки з «Дзядів». Великий Каменяр вбачав у спадщині А.Міцкевича гостру зброю в боротьбі за звільнення українського народу. Із середини 50-их років і до початку ХХ-го століття на сторінках українських журналів повсякчас друкуються переклади і наслідування творів Адама Міцкевича. У ХХ-ому столітті лірику, балади, поеми польського поета перекладають М.Рильський, А.Малишко, Л.Первомайський, М.Стельмах, М.Терещенко, М.Пригара, Б.Тен та інші . Освоєння спадщини Адама Міцкевича на Україні триває. Про це свідчать численні публікації його поезій уже після двотомного видання творів (1955р.), появи наукових розвідок і багатьох популяризаторських статей про його життя і творчість у періодичній пресі. Ми є свідками відлуння польського романтизму, зокрема творчості Міцкевича, не лише в літературі, але і в інших напрямках української культури – у живописі, театрі, скульптурі.

І хоча Адаму Міцкевичу не довелося відвідати наше місто, його син у 1904 році став свідком урочистого відкриття пам’ятника свого геніального батька. У конкурсі, який оголосила міська влада, перемогли львівські митці – Тадей Попель та Михайло Паращук. Композиція «Натхнення» алегорично представляє зустріч Адама Міцкевича з крилатим Генієм, який передає йому ліру. Двадцятиметрова колона виконана з італійського граніту, а бронзові фігури замовили чеській фірмі Серпека. Пам’ятник неодноразово був свідком численних політичних і патріотичних маніфестацій громадськості міста. Одразу після відкриття пам’ятник критикували і жартівливо називали «підсвічником» і «олівцем». Попри те, саме він вважається найгарнішим у світі пам’ятником Адаму Міцкевичу. Образ Адама Міцкевича назавжди закарбовано у львівському камені у вигляді погрудь і скульптур на фасадах будинків: на вул. І.Франка, Саксаганського, Театральній, князя Романа, на проспекті Шевченка. У середині Х1Х століття у Львові було створено товариство А.Міцкевича, метою якого була популяризація та вшанування творчості видатного поета.

ОДИНАДЦЯТА ЗУПИНКА – ГОТЕЛЬ «ЖОРЖ»

ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК

Майже напроти пам’ятника Адаму Міцкевичу знаходиться найстаріший із діючих готелів міста - готель «Жорж», збудований у стилі неоренесансну, який є однією з найгарніших будівель площі. Його будівництво було закінчене у 1793 році власником Жоржем Гоффманом. Однак у сучасному вигляді споруда постала лише в 1900-1901 роках (арх. Г.Гельмер та Ф.Фелльнер). Надзвичайну цінність архітектурного ансамблю довершують скульптури св.Юрія на фронтоні та наріжні алегорії Азії, Європи, Америки та Африки (скульптор Т.Попель). У «Жоржі» зупинялися угорський композитор ФЕРЕНЦ ЛІСТ, французький композитор МОРІС РАВЕЛЬ, а також письменники – французи ОНОРЕ де БАЛЬЗАК та ЖАН-ПОЛЬ САРТР, росіянин граф ОЛЕКСІЙ ТОЛСТОЙ.

Загалом на Україні Оноре де Бальзак провів більше двох років. Кінцевою метою його поїздки була Верхівня – село, де жила Евеліна Ганська – «чужоземка», яка з далекої України надіслала Бальзаку листа із захопленим відгуком на його роман «Сцени приватного життя». Проминувши залізницею Брюссель, Кельн, Ганновер, Берлін, а далі Краків, Бальзак у вересні 1847-го року так званим «галицьким шляхом» досягає Бродів (нині Львівська область), розташованих за 7 верст від айстро-російського кордону. Броди, як і Львів, були на той час важливим транзитним пунктом на шляху між Віднем, Яссами та Одесою. Перший раз він приїхав до Верхівні (маєток Евеліни Ганської неподалік від Бердичева) у 1847 році, пробув там до лютого 1848-го, навідавшись у листопаді до Києва, який справив на нього сильне враження. Вдруге письменник навідався до України восени 1848-го року для того, щоб одружитися з Евеліною Ганською, й залишився у Верхівні до 23 квітня 1850 року. Перебування на Україні давало Бальзаку можливість конкретно ознайомитися зі слов’янським світом, до якого він протягом усього свого творчого шляху виявляв глибокий інтерес.

Шлях письменника до Верхівні пролягав через Дубно, Броди, Львів. У нашому місті письменник увесь вечір провів у готелі «Жорж», насолоджуючись французьким вином, грою в карти й архітектурними острівцями «маленького Парижа». Втім готельний сервіс і дороги чи не найбільше вразили відомого романіста. Хоча Львів неодноразово згадується в листах Бальзака, і він мав намір деякий час погостювати тут, дослідник його творчості Марсель Бутрон зазначає: «Бідолашний Більбоке! Такий веселий серед своїх приятелів і такий сумний у своєму номері у Львові». З неприємністю згадуючи перешкоди, які письменник зустрів під час переїзду німецько-австрійського кордону, він водночас іронічно записує у своїх бродівських нотатках: «Наша в’язниця має веселіший вигляд, ніж номери в заїзді, іменованому «Російський готель». Чекали п’ять годин, доки хазяїн і прислуга підведуться. Для мене подорож починається лише в Бродах – через те що проїхати від Бродів до Бердичева здається мені важчим, ніж подолати відстань у 700 миль від Парижа до Бродів».

Творчість Бальзака на Україні стає відомою ще за життя письменника завдяки російським перекладам, які почали з’являтися в журналах і окремими виданнями з 30-их років Х1Х століття. Переклади творів Бальзака українською мовою починають з’являтися з останньої третини Х1Х-го століття. Так, у 1844 році у Львові вийшов роман Гонорія Бальзака «Батько Горіо» як літературний додаток до журналу «Діло». У 20-30-их роках ХХ-го століття в українських перекладах з’являються романи письменника «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта», «Розкоші й злидні куртизанок», повісті «Гобсек», «Полковник Шабер», «Тридцятилітня жінка», «Євгенія Гранде» та інші.

ДВАНАДЦЯТА ЗУПИНКА - ГОТЕЛЬ «ЖОРЖ»

ЕТЕЛЬ-ЛІЛІАН ВОЙНИЧ

У цьому ж готелі зупинялася й англійська письменниця, перекладачка та громадський діяч ЕТЕЛЬ-ЛІЛІАН ВОЙНИЧ. Прочитавши книгу українця-народовольця С.Степняка-Кравчинського «Підпільна Росія», Етель знайомиться у Лондоні з російськими політемігрантами, автором книги й вирішує будь-що їхати до Росії, аби допомогти народовольцям. Дружба письменниці та революціонера тривала довгі роки. Під його керівництвом Е.Войнич вчила російську, українську та польську мови; в оригіналі читала твори Т.Шевченка, А.Міцкевича, І.Франка. Разом зі своїм чоловіком, польським революціонером Михайлом Войничем, Ліліан побувала у Західній Україні, з-за кордону вони привезли нелегальну літературу. Вони мали виконати доволі делікатне доручення – організувати транспортування через Львів нелегальної літератури до Росії. Приїжджали вони до Львова у 1895 році, де познайомилися з Іваном Франком та Михайлом Павликом, з яким у подальшому підтримували листування. У 1911 році до 50-річчя від дня смерті Тараса Шевченка письменниця випустила переклад шести його віршів англійською мовою з нарисом життя і творчості великого українського поета. Вона дуже цінувала творчість Шевченка, називала його лірику «безсмертною».

Деякі біографи Е.Войнич стверджують, що остаточна ідея написати роман про борців за волю, прийшла до письменниці саме у Львові. А у 2003 році у нашому місті відбулися зйомки українсько-китайської телеверсії роману Е.-Л.Войнич «ОВІД» («ГЕДЗ»), а головну роль виконав актор Київського театру ім..Лесі Українки Олександр Нікітін. Окремі сцени фільму знімали у нашому місті й автори першого «Овода», що вийшов у світ у 1955 роціі (режисер Олександр Файнциммер).

ТРИНАДЦЯТА ЗУПИНКА - ПРОСПЕКТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АНТОН ЧЕХОВ

Бічною вулицею до площі А.Міцкевича є колишня вулиця Академічна (тепер проспект Т.Шевченка). На цій вулиці й досі є книгарня Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка, до якої у серпні 1894 року завітав російський письменник та драматург АНТОН ЧЕХОВ, котрий мав українські корені. Родовід письменника з ХУ111-го століття показує, що від прапрадіда Омеляна Євстратійовича всі вони були Чехами (від козацького «чех», тобто «оселедець», «чуприна»). У книгарні на вул.Академічній Антон Чехов придбав твори Шевченка. У листі до Н.Линтварьової письменник писав: «Був у Львові, галицькій столиці, і купив тут два томи Шевченка» (йдеться про «Кобзар»).

ЧОТИРНАДЦЯТА ЗУПИНКА - БЕРНАРДИНСЬКИЙ МОНАСТИР

(ПРОСПЕР МЕРІМЕ)

З проспекту Шевченка переходимо підземним переходом на площу Галицьку, минаємо пам’ятник королю Данилу Галицькому, який постав у 2001 році (архітектор Я.Чурилик), і потрапляємо на площу Соборну (колишню Галицьку, а ще раніше Бернардинську). Зупинившись на площі, ми вповні можемо намилуватися виглядом фасаду костелу Святого Андрія. Найперше в око впадають державні символи Речі Посполитої – білий орел та литовська «Погонь». Згадки про існування в цьому місці святині маємо з 1460 – го року; очевидно, тоді вона була дерев’яною. Першим її будівничим був чернець Бернард Авелідес. У 1600-1630 роках костел перебудували Павло Римлянин та Амброзій Прихильний. Саме тут Грішка Отреп’єв, більше відомий, як Лжедмитрій 1, брав шлюб із Марією Мнішек перед походом польських військ на Москву. Попри те, що костел та прилеглий до нього монастир (котрий назвали Бернардинським) знаходились за межами «міста в мурах», споруда була частиною єдиної оборонної системи. Ченці-бернардинці особливо уславились під час козацької облоги 1648-го року. На пам'ять про відсіч, дану козаками, у 1736 році перед костелом встановили пам’ятну колону. Саме про загибель українців у Бернардинському монастирі та про облогу Львова військом Богдана Хмельницького написав у своїй роботі «Давні козаки» видатний французький письменник ХІХ століття ПРОСПЕР МЕРІМЕ, знавець класичних, європейських і слов’янських мов. І хоча сам письменник не був у нашому місті, він з великою увагою та симпатією ставився до історії України, її трагічних сторінок національно-визвольної боротьби, а своєю творчою та громадською діяльністю прислужився прокладанню духовних мостів між Заходом і Сходом. Меріме об’єктивно висвітлив найбільш яскраві епізоди з історії України, тим самим привернувши увагу європейської громадськості до малознаної країни, яка прагнула здобути державну незалежність, вийшовши з-під гніту двох потуг – Польщі та Росії.

П’ЯТНАДЦЯТА ЗУПИНКА - вулиця ПІДВАЛЬНА, СЗШ № 8

СТАНІСЛАВ ЛЕМ

Від Бернардинського монастиря ми йдемо на вулицю Підвальну, одну з найстаріших вулиць Львова. Саме на цій вулиці, на колишніх Губернаторських валах, знаходилась Домініканська гімназія, пізніше - гімназія №2 ім.К.Шайнохи (зараз загальноосвітня школа №8), в якій навчалися вже відомий вам Леопольд фон Захер-Мазох та найпопулярніший фантаст нашої доби, польський письменник СТАНІСЛАВ ЛЕМ, життя і творчість якого також пов’язані з нашим містом. Майбутній письменник-фантаст народився у Львові 12 вересня 1921 року в сім’ї лікаря. Дитинство й юність Станіслава Лема минуло на вулиці Браєровській (тепер Б.Лепкого), що поруч із найдовшою транспортною артерією Львова – вулицею Городоцькою. Цією далеко не затишною вулицею спускався майбутній автор «Соляріса» до Віденського банку, що на вулиці Міцкевича, та крокував через Гетьманські вали на Губернаторські, де знаходилась гімназія №2 ім.К.Шайнохи. Після уроків Лем утікав на Високий замок, висоти якого бачив із вікон свого класу, й поринав у фантастичні мрії. Пізніше спогади про місто дитинства письменника знайдуть відображення в автобіографічному романі «Високий Замок».

У 1939 році, закінчивши гімназію, Станіслав Лем вступає до Львівського медичного інституту, але через Другу світову війну змушений полишити навчання. Під час німецької окупації зближується з антифашистським рухом, бере активну участь у визволенні батьківщини. Пізніше він згадував: «З фальшивими документами я і мої батьки пережили ці роки…Німці вбили всіх моїх близьких, окрім батька з мамою». Після війни Лем продовжує навчання у Львівському медичному інституті. Згодом його родина переїздить до Кракова, де у Ягеллонському університеті юнак завершує освіту. Відтоді він живе у Польщі, де приходить до нього визнання й популярність.

Станіслав Лем залишив рідний Львів, жодного разу не повернувшись, вважаючи, що не можна вступити в одну й ту ж саму річку двічі.

ШІСТНАДЦЯТА ЗУПИНКА - ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР

(СЕВЕРИН ГОЩИНСЬКИЙ, ГАБРІЕЛЯ ЗАПОЛЬСЬКА,

МАРІЯ КОНОПНІЦЬКА )

З вулиці Підвальної прямуємо через ще одну з найстаріших вулиць Львова – Пекарську – до Личаківського цвинтаря. На цьому старому кладовищі поховано польського поета СЕВЕРИНА ГОЩИНСЬКОГО та письменниць ГАБРІЕЛЮ ЗАПОЛЬСЬКУ і МАРІЮ КОНОПНІЦЬКУ.

Поетом-героєм назвав Іван Франко молодого польського поета-романтика СЕВЕРИНА ГОЩИНСЬКОГО (1801-1876р.р.). Він – представник «української школи», учасник повстання 1830-1831-го років, жив і творив у Львові. Саме після розгрому польського повстання поет емігрував до Галичини, що тоді належала Австро-Угорщині. Тут, у Львові, Северин Гощинський створює підпільну організацію для боротьби проти кайзера і царя. Незважаючи на переслідування, він пише нові революційні вірші. У Львові були написані також поеми «Канівський замок» (1828р.), «Собутка» (1834р.), прозовий твір «Король старого замку» (1842р.). Тоді ж з’явилися й нові книги поета: «Твори» (три томи, видані у Львові). У нашому місті у 1876 році Северин Гощинський знайшов спочинок на Личаківському кладовищі.

Неподалік від могили Северина Гощинського знаходимо могилу широко знаної свого часу у мистецькому середовищі Галичини й, зокрема, Львова початку ХХ-го століття – письменниці ГАБРІЕЛІ ЗАПОЛЬСЬКОЇ. Хоча народилася

Марія Габріеля Корвін-Піонтровська на Волині, значна частина її життя пов’язана зі Львовом. Саме у нашому місті майбутня письменниця навчалась у закритому дівочому пансіоні. Неподалік передмістя горяного Личакова до нашого часу збереглася вілла (садиба) письменниці – «СКІЗ», - в якій вона мешкала у 1908-1921-ому роках. Тут, у цьому закутку «міста дрімаючих левів», мешкали не лише літератори, але й персонажі їхніх творів, зокрема п’єси.

Г.Запольської «Мораль пані Дульської», які щодня прогулювалися парком Високого замку. Події другої п’єси – «Життя жартома» - відбуваються у Львівському салоні та на зимовій ковзанці Панянського ставу.

Спробувала себе Запольська й у ролі акторки, побувавши на гастролях у Парижі. У своїй творчості письменниця прославляла Львівський оперний театр. У Львові й дотепер популярні такі твори Г.Запольської, як «Жабуся» (1897р.) й «Жінка кінця століття» (1896р.), які успішно втілили на сцені актори Львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької . У своїх творах письменниця розповідає й про життя львівських батярів навколо парків та храмів (колишні Стрільниця, костел св.Антонія, каплиця на Личаківській «рогатці»). Перед Першою світовою війною письменниця відкрила на вул. Академічній, 4 (тепер проспект Т.Шевченка) кав’ярню «ДВОРЕК» - місце, де зустрічались молоді письменники Галичини, богема Львова.

За неповних 65 років життя Габріеля Запольська написала 56 творів, назви яких ми можемо прочитати польською на надгробку-саркофазі тут, на Личаківському цвинтарі. Померла письменниця у віллі «Скіз» 17 грудня 1921 року. У Львові колишню вулицю Кавалерійську названо ім’ям Габріелі Запольської.

Праворуч від могили Габріелі Запольської є ще одна могила видатної львів’янки – польської письменниці - МАРІЇ КОНОПНІЦЬКОЇ (1842-1910р.р.), авторки поетичної збірки «Поезія», збірок оповідань «На дорозі», «Новели». Українською мовою твори М.Конопніцької перекладали І.Франко та М.Рильський.

Ювілейні урочистості з нагоди 25-річчя літературної діяльності поетеси й письменниці відбулися 18 і 19 жовтня 1902 року в Кракові, а через тиждень – у Львові. З’їхалося багато гостей з усіх куточків Польщі, представників польських емігрантських організацій, численних шанувальників таланту М.Конопніцької за кордоном. Поетесу щиро вітала львівська інтелігенція, молодь, студенти.

У 1935 році на могилі М.Конопніцької у Львові був поставлений бронзовий бюст.

Список використаної літератури:

1. Братко В. Чехов і Україна. // Зарубіжна література. – 2000. - №1. – С. 15 – 18.

2. Вєдіна В.П. Марія Конопніцька. Нарис життя і творчості. / К.: Дніпро, 1987. – 127 с.

3. Войнич Е.Л., т.1. // Листи до М.І.Павлика. - М.: Художественная литература,1958. – 164 с.

4. Голуб І., Шевчук О. Письменник, який звеличував жінку. // Дзвін. -1993. - №10-12. – С. 15.

5. Дубілет М.М. На літературні теми. Статті та рецензії. / М.М.Дубілет. -К.: Радянський письменник, 1971. – 154 с.

6. Нахлік Є. Подай же руку козакові…А.Міцкевич у рецепції Т.Шевченка. // Дзвін. - 2003. - №3. – С. 18.

7. Олійників.О. П.Меріме на українському шляху. // Слово. - 1994. - №2.- С. 35.

8. Пушкінська конференція. // Радянське літературознавство. - 1973. - №9. – С. 56.

9. Сапоговський Л. Захер-Мазох та русини. // Зоря. - 1880. - №23. – С. 24.

10. Сиваченко Г. Я.Гашек на Україні. // Дніпро. - 1983. - №4. – С. 38.

11. Франко І. Твори в 30-ти томах, т.27. / І.Франко. - К.,1929. – 49 с.

12. Ялтанець Т.Л. Зарубіжні письменники та Україна. / Львів: 2003. – 35 с.

13. Кулешов В.И. Жизнь и творчество А.Чехова. / М.: Художественная литература, 1982. – 148 с.

14. Парандовский. Избранное. / М.: Художественная литература, 1981. – 176 с.

15. Шолом-Алейхем. Собрание сочинений, т.2. // Блуждающие звёзды. – М.: Художественная литература, 1959. – 89 с.

  • 10.08.2018
  • Зарубіжна література
  • 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас
  • Інші методичні матеріали
  • 668
  • 0
  • 4
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
4
міс.
1
1
дн.
1
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!