Дисидентський рух в Україні зародився в середині 50-х років XX ст.. Дисидент (лат. dissidens, що означає не згодний) – особа, що не погоджується з панівною ідеологією, із діями офіційної влади. Отже, з’явилося таке явище в суспільстві, коли політику радянського уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. У період десталінізації (1956-1964) частина населення, переважно інтелігенція, чи не вперше за роки радянської влади отримала можливість більш вільно висловлювати свої думки. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що їх розпочав М. Хрущов.



