Праці Павла Івановича Зайцева (1886–1965) – початок нової епохи у шевченкознавстві, епохи неупередженого, фахового, наукового осмислення життя та творчості Т. Г. Шевченка. Його книжка “Життя Тараса Шевченка” мала стати першим томом, тобто своєрідним заспівом, 16-томного “Повного видання творів Тараса Шевченка”, яке із 1934 року видавав (за ініціативою директора О. Лотоцького) Український науковий інститут у Варшаві, заснований у 1929 р. Студія П. Зайцева була науковим запрошенням до нового прочитання біографії Шевченка, протестом проти “канонічної” ікони “співця мужицької недолі”, однією з перших спроб розполітизувати постать Шевченка, зняти з неї офіційну оболонку, показати внутрішній, живий вогонь поета. Із задуманого видання встигли побачити світ тільки тринадцять шевченківських томів. Натомість том I (де, крім студії П. Зайцева – ґрунтовної літературної біографії Кобзаря, – мала бути й передмова від видавництва), том V (“Поезії 1857–1861 рр.”) і том XIII (“Шевченко і поляки”) у свій час не з’явились через низку політичних подій, зокрема й через початок Другої світової війни та прихід радянських військ до Львова. Пізніше зайцевська біографія Шевченка була все-таки видана невеликим тиражем у Львові, бо відомо, наприклад, що М. Шагінян під час написання своєї книжки про Шевченка мала у своєму розпорядженні примірник праці П. Зайцева












