У 1908 році англійський математик Г. Харді й німецький лікар Н. Вайнберг незалежно один від одного встановили закон, якому підпорядкована частота розподілу гетерозигот у популяції, що вільно схрещується, і зобразили його у вигляді алгебраїчної формули. З’ясувалося, що частота членів пари алельних генів у популяції розподіляється відповідно до коефіцієнту розкладання Ньютона: (р + g)2.
Закон Харді-Вайнберга виражає вірогідний розподіл генотипів у популяції, що вільно схрещується, але дія цього закону передбачає виконання низки обов’язкових умов:
1) популяція має необмежено велику чисельність;
2) усі особини в популяції можуть цілком вільно схрещуватися;
3) гомозиготні й гетерозиготні за даною парою алелів особини однаково плодючі, життєздатні та не піддаються добору;
4) прямі й зворотні мутації відбуваються (виникають) з однаковою частотою або так рідко, що ними можна знехтувати.
Допомагає учням зрозуміти основні принципи розв'язування задач з генетики
