Юному фізику – Демонстрація роботи детекторного радіоприймача
Як відомо з історії, перші кристалічні детектори почали застосовувати Карл Фердинанд Браун - німецький фізик, (лауреат Нобелівської премії з фізики в 1909 р.), та Джагадіш Чандра Боз – бенгальський вчений-енциклопедист, фізик у 1896 році, але широкого поширення та вдосконалення вони набули значно пізніше.
У 1904 році Грінліф Віттер Пікард - американський вчений, значно покращив кристалічний детектор, що дозволило їх широко використовувати.
Практичні, але досить примітивні, детекторні приймачі з'явилися на початку 1900-х років.
Промисловий детекторний приймач з’явився в 1935 рік
Детекторний приймач — найпростіший вид радіоприймача без зовнішнього джерела живлення – це найпростіша конструкція радіоприймача.
Детекторний приймач призначений для прийому радіосигналів в діапазонах довгих або середніх хвиль.
Детекторний радіоприймач складається з коливального контуру, до якого підключені антена, заземлення і діодного детектора, що виконує демодуляцію амплітудно-модульованого сигналу.
Сигнал звукової частоти з виходу детектора, як правило, відтворюється високоомними навушниками.
Навіть для приймання потужних радіостанцій детекторний приймач вимагає якомога довшої й високо підвішеної антени, бажано 30-40 метрів, і якісного заземлення з опором не більше 4 Ом.
В 21 столітті детекторні радіоприймачі практичного значення не мають, проте доцільно все таки демонструвати їх працездатність на уроках фізики.
Під'єднавши до виходу приймача будь-який зовнішній підсилювач низької частоти, можна отримати приймач прямого підсилення з кращими параметрами.
Радянською промисловістю випускалася модель детекторного приймача - до 1950-х років з назвою «Комсомолець».
Варіант саморобного детекторного радіоприймача приведено на рис. 1.
Для коливального контуру взято коливальний контур від радіоприймача
ВЕФ - 201, тобто феритовий стрижень марки 600НН довжиною 200 мм і діаметром 10 мм. Котушка L2 використовується для приймання на середніх хвилях має 53 витка [(13×3) + 14}] дроту ЛЕШО 10×0,07.
Для приймання на довгих хвилях обидві котушки ввімкнуті послідовно, згідно, і додатково підключається котушка L1 з такими даними: 186 витків
[(37 ×4) + 38] дроту ПЕВ-1 діаметром 0,1 мм. Котушки намотуються на паперових гільзах – щоб було можливо їх пересувати.
Як показує практика, найбільшу гучність приймання радіостанцій отримуємо з використанням германієвих напівпровідникових діодів Д311, або Д18. Кремнієві напівпровідникові діоди для детекторних радіоприймачів не підходять.
Конденсатор змінної ємності також взято від радіоприймача ВЕФ – 201.
Для детекторного радіоприймача використано високоомні навушники типу ТОН-2М з опором 1600 Ом.
В наш час на Україні мало радіостанцій на СХ і ДХ з великою потужністю. Значно більше радіостанцій на СХ і ДХ в Молдові і Румунії.
В денний час на СХ чутно 3 радіостанції, і на ДХ також 3 радіостанції (в нашій місцевості).
В вечірній час чутно більше радіостанцій.
