Виступ присвячений подоланню когнітивного перевантаження у підлітків із дисграфією, для яких механіка письма блокує процес передачі думок. На прикладі кейсу 14-річного Максима показано, як страх помилки призводить до відмови від навчання, і як цю кризу розв’язує перехід на асистивні технології. Представлений інструментарій включає використання текстових процесорів, голосового вводу та спеціальних шрифтів, що дозволяють учню фокусуватися на змісті, а не на формі. Практична частина пропонує колегам стратегії навчання сліпому друку, роботу з цифровою автокорекцією та створення ментальних карт для візуалізації структури тексту. Філософія підходу полягає в тому, що гаджети для дитини з дисграфією — це не «шпаргалка», а необхідні «окуляри», які рятують самооцінку та відкривають шлях до вищої освіти.

