«Використання народних ігор в системі національно-патріотичного виховання дошкільників»
Доповідь до педагогічної ради
інструктора з фізкультури Подоляки А.В.
Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди.
У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.
Народні ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення.
Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я.
Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю.
Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.
Народні ігри поділяють на групи:
1. Сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». У давні часи такі ігри проводились у певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувались обрядовими піснями та хороводами. Деякі з них починались магічними звертаннями-закликами до сил природи, птахів.
2. Побутові народні ігри відображають працю українського народу (землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство): такі ігри як «Гуси-гуси», «Нема пана вдома», «Коваль».
3. Ігри-ловітки («Піжмурки», «Латка», «Квач») – безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу. Серед народних ігор можна також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер з елементами змагань: стрибки на одній нозі, закидання м’ячів у рухому ціль, перетягування каната, ходьба на низьких ходулях, та підстрибування.
Українські народні рухливі ігри відіграють важливе значення у патріотичному вихованні дошкільнят. Вони відображають спосіб життя і світогляд нашого народу. Гра – важливий засіб виховання, який доступний кожному, має тісний зв‘язок з життям. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкуванню з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра – це життя.
Гра включає всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи з предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний є: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, групові, ігри-естафети, ігри-забави, ігри-змагання тощо.
НАРОДНІ РУХЛИВІ ІГРИ ДЛЯ РІЗНОГО ВІКУ
Молодший дошкільний вік
З дітьми третього-четвертого року життя народні ігри бажано проводити на прогулянці. Текст слів у іграх простий, це переважно заклички: «Дощику, дощику», «Вийди, вийди, сонечко», ігри парами: «Моталки», «Дрібу-дрібу-дрібушечки».
Рухливі народні ігри «Горобчик», «Зайчик» збагачують емоційну сферу дітей, розвивають образну уяву.
Діти не лише виконують певні рухи, а й запам’ятовують слова, якими ці рухи супроводжують.
Середній дошкільний вік
Вивчити декілька нескладних народних рухливих ігор, у тому числі народних, самостійно організовувати їх. Вчити чітко дотримувати правил гри. Викликати зацікавленість рухливими іграми, бажання займатися руховою активністю, правильно виконувати рухові дії, отримувати від цього задоволення.
ТЕМАТИКА НАРОДНИХ РУХЛИВИХ ІГОР
Повзання і лазіння: «Кролик», «Діти і сова», «Підповзи до прапорця», «Не дзвони», «Переліт птахів», «Кошенята і цуценята».
Кидання і ловіння: «Гарячий м’яч», «М’яч через мотузок», «Млин».
Стрибки: «Подзвони у брязкальце», «Лисиця у курнику».
Орієнтування у просторі: «Знайди і промовчи», «Жучок».
Ходьба, біг, рівновага: «Лисичка», «Гуси»,
Старший дошкільний вік
Вчити використовувати в ігровій діяльності народні рухливі ігри різноманітного змісту, розучувати з дітьми слова народних ігор, лічилки, пісеньки, зазивалки, заохочувати дотримуватись правил гри, самостійно організовувати ігри. Виховувати взаємодопомогу, коректне ставлення до ровесників, співпереживання щодо невдач інших. Учити справедливо оцінювати результати гри, дбати насамперед про загальнокомандні результати.
Перш ніж запропонувати дітям певну народну гру, треба ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину. Наприклад, можна ознайомити дітей з давньою традицією святкування Івана Купала (гра «Горю дуб»). Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопці в парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров’ям. Саме то му цей обряд проводили перед жнивами.
Діти з цікавістю слухають про те, що стрибала через вогонь тільки доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було на користь. Варто ознайомити дітей із символікою вікноплетіння – пояснити значення квітів і кольорів стрічок. Таку інформацію треба добирати до кожної гри.
У давнину діти використовували для народних рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Із малими формами фольклору можна знайомити дітей як перед початком ігор, так і розучуючи їх безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам’ятовуються.
Прислів’я та приказки використовуються і для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно - не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок, на мою думку, справляє на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.
Майстерність дорослих і чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не тільки виховний, а й пізнавальний та оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим та яскравим.
Народна гра - це не тільки активний рух і весела розвага. Це змога для кожного малюка реалізувати власне «Я» і заразом відчути себе учасником спільних дій. Не виконавцем, а саме активним учасником! Тому педагог має бути особливо уважним до того, що саме цікавить дітей, які вони висловлюють зауваження та пропозиції. Нехай малі веселяться та граються так, як їм любо.
