Вшанування пам'яті Тараса Шевченка

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

І мене в семї великій,

В семї вольній, новій,

Не забудьте помянути

Незлим тихим словом.

Т. Г. Шевченко

Пам’ятники Т. Шевченкові в Україні

Самодержавний уряд царської Росії робив усе можливе, щоб ім’я Т. Г. Шевченка віддати забуттю, щоб перешкодити увічненню образу народного поета засобами монументального мистецтва. У 1860 році цар особисто заборонив відомому російському скульптору

М. П. Мікешину помістити барельєф Шевченка на пам’ятнику «Тисячоліття Росії». Царські сатрапи зірвали всеросійську підписку на спорудження монумента поету в 1891 році. І все ж перші станкові скульптурні зображення Т. Г. Шевченка були створені за життя поета та невдовзі після його смерті. Серед тих, що дійшли до нас, — скульптурний портрет Тараса Григоровича, зроблений з натури М. С. Пименовим. Образ поета у формі класичної герми - оголений бюст на чотиригранному п'єдесталі — створив у 1862 році відомий російський скульптор Ф. Ф. Каменський. На рубежі 60-70-х років погруддя Т. Г. Шевченка виконав у мармурі та бронзі український скульптор П. П. Забіла.

Першим скульптурним зображенням Т. Шевченка є погруддя роботи скульптора-українця

Ф. Балавенського, який почав працювати над образом з натури ще за життя поета, а закінчив уже після його смерті, 1862 року.

Як не дивно, але перший пам'ятник Т. Шевченкові було відкрито не в Україні, а в сучасному Казахстані на півострові Мангишлак, у місці, де поет відбував своє заслання. Спочатку Шевченко відбував покарання в Оренбурзькій фортеці, але за доносом землячки Ісаєвої, що він пише і малює, був переведений за Каспійське море, до Новопетровського укріплення, на півострів Манглишак. Дорогою він підібрав вербову палицю, якою підпирався, а потім встромив її у пісок, поливав. Згодом вона прийнялася, і виросло дерево, яке росте і зараз у парку ім. Т. Г. Шевченка у Форті Шевченка.

Прикарпатський поет Степан Пушин побував скрізь, де був на засланні Шевченко. Він привіз до Івано-Франківська дві вербові гілочки – одну із півострова Манглишак, а другу із Чернечої гори в Каневі. Посадив їх біля пам’ятника Т. Шевченка м. Івано-Франківська. Зараз це вже дві великі верби.

Про півострів Манглишак Шевченко писав: «Незакрита тюрма, край, забутий Богом і людьми. Зараз його називають півостровом скарбів.

У 1881 році на півострові Манглишак було встановлено погруддя Тараса Шевченка на півкруглому постаменті. Пам'ятник зруйновано 1920 року, 1927 року його було відновлено.

У 1899 році відкрито перший пам'ятник Т. Шевченкові на українських землях. Стараннями української добродійки X. Алчевської у садибі меценатки в Харкові встановлено мармурове погруддя Кобзаря роботи скульптора В. Беклемішева. Цей пам'ятник простояв до початку 1930-х років. У наш час це погруддя зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка.

Про перший народний пам’ятник відомо, що він мав вигляд обеліска і був встановлений на Сокольській скелі у с. Тюдові Косовського району Івано-Франківської області. Про дату встановлення обеліска існують дві версії: народна – 1862 р. та, на думку істориків, – 1898 р. Стосовно того, хто поставив обеліск, теж побутують дві версії: місцеві каменярі або студенти духовної семінарії м. Львова, які приїжджали сюди на відпочинок. Наприкінці XIX століття українці Львова вжили заходів для встановлення пам'ятника Кобзареві.

Польський скульптор Ц. Годебський, який жив і працював у Парижі, створив погруддя, відлите у бронзі. Однак австро-угорська влада не дала дозволу на його встановлення. Нині ця скульптура зберігається в одному з львівських музеїв.

1903 року на Чернігівщині, у Седневі, у маєтку Лизогубів, де не раз бував Т. Шевченко, відкрито його бронзове погруддя; вважається, що автором є київський скульптор Ф. Балавенський.

Першим, хто спробував створити скульптурний пам'ятник, був М. Микешин, котрий знав

Т. Шевченка і спілкувався з ним. За браком коштів, проект був виконаний не в повному обсязі, тобто без додаткових осіб.

З нагоди 100-річчя від дня народження Т. Шевченка в багатьох містах, містечках і селах України, особливо в Західній Україні, було встановлено кілька десятків пам'ятників

Т. Шевченкові. Переважно це були погруддя чи невеликі постаті. Окремі з них, переживши десятиліття, уціліли й до сьогодні (в Коломиї, Косові, Вовчинцях, Надієві, Завадові та ін.). Своєрідними пам'ятниками Кобзареві були насипні могили з великими хрестами на вершині.

Відбулося кілька конкурсів на проект монумента Шевченкові в Каневі. Серед 158 проектів був проект уродженця с. Варваринці Теребовлянського району, відомого українського скульптора Паращука.

У ювілейні 1911 і 1914 роки в багатьох містах і селах України самовільно спорудили пам'ятники Шевченкові, авторами яких, як правило, були самодіяльні скульптори. А в селах Жуків Бережанського,. Бурдяківці Борщівського, Лошнів Теребовлянського районів на Тернопільщині ці пам'ятники збереглися і до сьогодні.

За часів існування Української Народної Республіки та гетьманської Української Держави до встановлення пам'ятника Т. Шевченкові не дійшло, хоча задуми такі були.

Після революції 1917 року за ініціативою Леніна Радянський уряд прийняв декрет про пам'ятники, який передбачав спорудити в країні пам'ятники видатним революціонерам, діячам науки і культури, в тому числі й українському поету, революціонеру-демократу Т. Г. Шевченку.

У 1918 році в Петрограді встановили пам'ятник Кобзарю роботи латиського скульптора

Я. Тілберга. «Великому українському поету-селянину Тарасу Григоровичу Шевченку — 1814-1861. Великий російський народ. 1918», — викарбувано на постаменті. У цей же час у Москві пам'ятник Т. Г. Шевченку створює відомий російський скульптор С. М. Волнухін (він був переможцем конкурсу на спорудження монумента в Києві в 1913 році, встановлювати який царський уряд заборонив). Пам'ятник-бюст поета (скульптор Б. М. Кратко) встановили 1919 року в Києві. Виконані вони були поспіхом з нетривких матеріалів і проіснували не дуже довго.

Перший великий пам'ятник поету в Україні було відкрито 1918 року в Ромнах, на території, тоді вже контрольованій більшовицькою владою . Автор — відомий український скульптор

І. Кавалерідзе.

У 1964 році відбулося ще одне відкриття пам'ятника поету в Москві перед готелем «Україна». Автори: М. Грицюк, Ю. Синкевич та А. Фуженко. Це була своєрідна відповідь «буржуазним націоналістам» у СІЛА, прояв «холодної війни» між Заходом і СРСР. Українці вільного світу, увічнюючи Т. Шевченка, передусім бачили в ньому духовного провідника, борця за волю України, тоді як радянське розуміння, побудоване на класово-революційному підході, було своєрідною ілюстрацією панівної комуністичної ідеології.

У 20-30-х роках в УРСР поставлено чимало пам'ятників Кобзареві. Під час підготовки до 120-річчя від дня народження Т. Шевченка спеціальним партійним рішенням було ухвалено створити знаковий пам'ятник у тогочасній столиці України місті Харкові (скульптор М. Манізер). Саме цей пам'ятник став прикладом і зразком соціалістичного реалізму з притаманним цьому стилю підкресленим соціальним підходом, формальним реалізмом, своєрідною ілюстрацією панівної ідеології — Шевченко-революціонер.

Успішно працювали над створенням постаті Кобзаря скульптор Манізер у співдружності з архітектором Лангбардом. Їхню роботу визнано кращою на конкурсі, оголошеному Харківською міською Радою і рекомендованою урядовою комісією для встановлення в місті. Це була складна скульптурна композиція заввишки 16,5 метрів. На високому скульптурному постаменті — постать

поета, нижче, навколо постаменту — скульптурні групи Кобзаревих героїв. Визначні українські автори позували скульпторові для створення окремих персонажів.

Пам'ятник Т. Шевченку в Києві, створений за проектом Манізера, відкрили в 1939 році. У парку, напроти університету імені Тараса Григоровича Шевченка, на гранітному постаменті стоїть цей великий бронзовий монумент.

Скільки їх споруджено у містах і селах?! Вони височать на Київщині і Черкащині — у Шполі й Звенигородці, в Городищі й Моринцях, у Шевченковому (Кирилівці) і Яготині, у Смілі й на станції Шевченко. Тільки за післявоєнний час встановлено понад сто п'ятдесят пам'ятників

Т. Шевченкові. Серед них відзначаються монументи в Дніпропетровську (скульптори І. Зноба,

В. Зноба), у Мукачевому на Закарпатті (скульптори С. Рихва та Є. Дзиндра), Донецьку (скульптори М. Вронський та С. Олійник), в с. Лозівці на Тернопільщині (скульптори Я. Чайка та С. Мисько).

Багато труднощів довелося перебороти, щоб врешті-решт у 2000 році в російському Петербурзі, місті, у якому вчився, жив і помер Т. Шевченко, відбулося відкриття пам'ятника. Створив цей монумент український скульптор з Америки Л. Молодожанин.

Пам'ятники Великому Кобзареві у світі

У липні 1951 року в містечку Палермо поблизу Торонто (провінція Онтаріо) встановлено пам'ятник Т. Шевченкові, який подарував уряд УРСР українцям Канади. Це містечко вибрано тому, що тут була одна з найбільших українських громад, як тоді казали, «прогресистів», тобто тих українців, що стояли на радянофільських позиціях. На постаменті зроблено дуже характерний напис: «Від українського радянського народу українцям Канади». Скульптуру виконали київські скульптори М. Веронський та О. Олійник, постать Т. Шевченка трактована в типовому важкуватому соцреалістичному дусі. Досить дивно виглядає цей монумент на тлі поля і лісу.

До увічнення українського пророка прилучився і один з найвидатніших митців світу, українець О. Архипенко. На замовлення української громади США він виконав погруддя Т. Шевченка, яке було встановлено на високому постаменті в так званій Союзівці, оселі Українського національного союзу в Кетскильських горах. Відкриття в присутності 10 тисяч учасників, що з'їхалися з США і Канади, відбулося у червні 1957 року.

Через кілька років скульптор О. Архипенко виконав пам'ятник Т. Шевченкові у місті Клівленді (штат Огайо).

Монумент Кобзареві відкрито 1961 року до 100-річчя від дня народження в адміністративному центрі провінції Монітоба — місті Вінніпезі, біля парламенту округу. Створений він канадцем українського походження А. Дараганом. В урочистостях взяв участь тогочасний прем'єр-міністр уряду Канади Д. Діффенбейкер.

Дуже цікавою є історія встановлення пам'ятника Т. Шевченку у столиці США, м. Вашингтоні в 1964 р. (скульптор Леонід Молодожанин). До цієї події були причетні п'ять американських президентів.

Трумен був почесним головою комітету зі створення пам'ятника Т. Г. Шевченку, а майбутній президент Р. Рейган входив до складу цього комітету. Тогочасний чинний президент

Д. Ейзенхауер підписав схвалений парламентом закон про будівництво пам'ятника. Д. Кеннеді допоміг реалізувати задум, а спеціальна заява президента Л. Джонсона вмурована під постаментом пам'ятника:

«Присвячений визволенню, волі й незалежності всіх поневолених націй, цей пам'ятник Тарасові Шевченкові, українському поетові XIX ст., борцеві за незалежність України та за волю всього людства, який під чужою російською імперіалістичною тиранією та колоніальним пануванням закликав до «нового і праведного закону Вашингтона», був відкритий 27 червня 1964 року. Цією історичною подією вшановано 150-ліття народження Шевченка. Пам'ятник був дозволений 86-м Конгресом Сполучених Штатів Америки 31 серпня 1960 року, а закон ч. 86-749 про дозвіл спорудити пам'ятник підписав 34-й президент Сполучених Штатів Америки Дуайт Д. Айзенхауер 13 вересня 1960 року. Пам'ятник спорудили американці українського роду та їх друзі».

Ще одна цікава деталь: під час закладання пам'ятника нашому Кобзареві було використано спеціальну лопату, яку до того вживали при закладанні пам'ятника Д. Вашингтону і А. Лінкольну в американській столиці.

У США неподалік Нью-Йорка розташований Арров-парк, у якому встановлено пам'ятники видатним культурним діячам різних народів. Пам'ятник Т. Шевченкові тут було відкрито 1970 року. Автор скульптури — В. Бородай, пізніше став співавтором монумента Жовтневої революції

в Києві, знесеного хвилею революційних подій 1991 року. Ще один пам'ятник, подарований урядом УРСР, з 1984 року стоїть у місті Тиммінс у провінції Онтаріо. Силами українців США і Канади в різні роки зведено пам'ятники Т. Шевченкові у містах Трой, Гантері, Пітсбурзі.

У європейських країнах перший пам'ятник Т. Шевченкові з'явився 1952 року в столиці Румунії -Бухаресті, але нині цього пам'ятника вже немає. У час становлення сучасної посткомуністичної Румунії (1993 року) пам'ятник Кобзареві разом з іншими пам'ятниками діячів культури, що прикрашали один з центральних парків міста, по-варварському знищили невідомі особи.

1971 року відкрили пам'ятник Кобзареві у Франції, у місті Тулузі. Його створив французький скульптор А. Алас. Назвати цей пам'ятник творчим успіхом автора важко.

Ще один пам'ятник у Франції встановлено 1974 року в місті ІПалет-сюр-Люені, місті, яке стало побратимом Дніпровського району Києва. І саме від імені «трудящих» цього району подаровано Шалету скульптуру Т. Шевченка роботи київського скульптора О. Скоблікова. Третій пам'ятник у Франції встановлено 1978 року в Парижі, на бульварі Сен-Жермен, у скверику, який отримав ім'я Т. Шевченка. Погруддя виконав київський скульптор М. Лисенко. (Хто не був у Парижі, але хотів би побачити цю скульптуру, може скласти про неї уявлення, оглянувши мармурову копію перед входом до Академії мистецтв у Києві).

Пам'ятник Тарасу Шевченкові в Палермо стоїть під самою стіною греко-католицької церкви, перебудованої з будинку колишньої лікарні, до якої 1926 року привезли тіло підступно вбитого Голови Директорії УНР і Головного отамана Симона Петлюри.

Оригінальністю трактування образу поета вирізняється пам'ятник у Римі. Тут Т. Шевченко постає в образі античного філософа з піднятою у привітанні правицею. Автор — італійський скульптор У. Мацеї. Розташовано пам'ятник перед греко-католицьким собором Святої Софії. Відкриття відбулося 1973 року за участю вищого греко-католицького духовенства та великої кількості українців.

В Угорщині, у місті Загаегерсезі, з 1986 року стоїть пам'ятник роботи українського скульптора І. Білокура.

Є пам'ятник великому сину українського народу в столиці Словаччини — місті Братиславі (автор погруддя — словацький скульптор О. Бенце, відкрили пам'ятник 1990 року).

У польському місті Білий Бор у рік відновлення державної незалежності України, у вересні 1991 року, відкрито пам'ятник Т. Шевченку роботи київського скульптора В. Бородая.

Несподівано прикрасився пам'ятником, точніше, скульптурою Т. Шевченка острів Мальта. Річ у тім, що одна українська громада замовила в місцевому кар'єрі, що славиться своїм мармуром, скульптуру, внесла аванс, а от назбирати решту грошей не змогла. Отож пам'ятник залишився на Мальті. Південноамериканський континент, де українці проживають компактними великими громадами в кількох країнах, подбав про увічнення пам'яті Т. Шевченка.

У столиці Аргентини — Буенос-Айресі — 1971 року на одному з кращих майданів міста встановлено скульптуру роботи Л. Молодожанина. У цій країні в місті Обер та місті Апостолес українці також встановили пам'ятники Кобзареві.

В Австралії до сьогодні немає скульптурного пам'ятника Тарасу Григоровичу. Лише 1963 року з нагоди 100-ліття смерті Т. Шевченка на пластовій оселі «Сокіл» відкрито знак-обеліск архітектора О. Венгриновича, на якому викарбовано відповідний напис.

Як бачимо із цього короткого огляду, сьогодні столиці кількох країн — Аргентини, Італії, Словаччини, США, Росії, Франції — прикрашають пам'ятники українському пророку Тарасові Шевченку, зведені вони також у містах Австралії, Бразилії, Казахстану, Канади, Мальти, Парагваю, Польщі, Росії, США, Угорщини.

Як не дивно, але немає пам'ятника в Німеччині та в країнах колишньої і нинішньої Югославії, а тут проживають досить великі етнічні групи українців

Нещодавно досягнуто домовленості про встановлення пам'ятника Кобзареві в польській столиці — Варшаві.

Ім'я Великого Кобзаря дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. Ми пишаємося тим, що сьогодні по всій Україні, у столиці нашої Батьківщини — Києві і в багатьох інших містах світу стоять пам'ятники Тарасові Шевченку.

Національна премія імені Тараса Шевченка

Національна премія імені Тараса Шевченка є найвищою в Україні премією в галузі культури, літератури і мистецтва, яка присуджується авторові чи виконавцю один раз за життя, також може присуджуватися посмертно. Ця премія заснована постановою РМ Української РСР № 646 від 20 травня 1961 року з метою увічнення пам’яті великого Кобзаря і сприяння дальшому розвитку української літератури і мистецтва, як республіканська Шевченківська. Було встановлено спочатку 3 щорічні премії за видатні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва і кінематографії в розмірі 2 500 крб. кожна. Лауреатові премії ім. Т. Г. Шевченка вручався диплом, золотий нагрудний знак із зображенням поета і грошова винагорода.

Премії ім.Т. Г. Шевченка присуджувалася за високоідейні і високохудожні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики і кінематографії та театральні вистави, які створені митцями республіки і здобули широке громадське визнання. Як правило, вони повторно не присуджувалися.

Кількість премій змінювалась від трьох, чотирьох, семи до десяти (1993, 1994, 1996), тринадцяти (1993). Головою комітету були також М. Шамота, А. Пащенко, П. Загребельний, М. Орлюк, Б. Патон, Б. Олійник, О. Гончар (1992), В. Яворівський (1996), І. Дзюба.

Деякі письменник Григорій та Григір Тютюнники, В. Земляк, В. Стус, Б. Антонечко-Давидович, І. Багряний, В. Симоненко, Г. Кочур, Б. Нечерда удостоєні посмертно. Цією премією відзначені також громадяни Росії: М. Тихонов, Л. Большаков, митці: вчені діаспори (Канада, США), представники інших національностей.

Тоді ж було затверджено «Положення про премії імені Т.Г.Шевченка». Постановою від 18 листопада 1961 р. було визначено склад урядового Республіканського комітету по преміях ім.Т.Г.Шевченка у кількості 25 чоловік. Першим головою комітету призначений О.Корнійчук, заступником – Л.Новиченко. Президія Верховної Ради УРСР указом від 18 листопада 1961 р. затвердила зразок і опис медалі лауреата премії ім.Т.Г.Шевченка.

Рішення Урядового Республіканського комітету по преміях ім.Т.Г.Шевченка затверджувалося  РМ УРСР і оголошувалося 9 березня – в день народження великого поета. Першими Лауреатами цієї високої премії у 1962 році стали в галузі літератури О.Гончар за роман «Людина і зброя»; П.Тичина за «Вибрані твори в трьох томах» і в галузі музики П.Майборода за «Вибрані пісні» (РУ, 9 березня 1962 р.).

У 1963 році відповідно були удостоєні премії ім. Т. Г.Шевченка В. Сосюра за книги лірики «Ластівки на сонці», «Щастя сім’ї трудової» і Григорій Тютюнник (посмертно) за роман «Вир» (в галузі літератури), і в Г. Майборода (за оперу «Арсенал» в галузі музики).

За час встановлення премії до сьогодні нею були нагороджені понад 557 митців – переважно найвидатніших представників літератури, музики, театру, образотворчого мистецтва та кінематографії. Із них понад 100 письменників. Премії присуджувались як персонально, так і деяким творчим колективам, наприклад: редактор, заступник редактора і членам вченої редколегії, редакторові, заступникові редактора, і членам редколегії, – за «Шевченківський словник» в галузі історії та теорії літературознавства (1980); а також за розробку наукових принципів, упорядкування і підготовки текстів «Зібрання творів у 50 томах» І. Я. Франка та коментарії (1988); відомий літературознавцям, за навчальний посібник «Історія української літератури 20 століття» у 2 книгах (1996); в галузі оперно-театрального мистецтва, композиторові, режисерові, виконавцям ролей, – за оперу «Богдан Хмельницький» (1978); авторові, режисерові, художникові, виконавцям провідних ролей, – за виставу «Тил» у Львівському українському

драматичному театрі ім.Заньковецької (1978); в галузі образотворчого мистецтва авторам і художникам діорами «Дніпро» (1979) та іншим.

Протягом цього періоду внесені певні зміни у «Положення», склад Комітету, кількість премій, грошову її частину. Змінювався і сам статус і назва премії. З 23 квітня 1969 року вона

перетворюються з Республіканської на Державну премію УРСР ім.Т.Г.Шевченка в галузі літератури, мистецтва та архітектури. З 1992 р. вона стала Державною премією України (РУ 9 травня 1969). Президента від 27 вересня 1999 р. № 1228/99 перейменована з Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка в Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка. Комітет з державної премії України ім.Т. Г. Шевченка.

Указом президента від 27 вересня 1999 року № 1228 змінено статті 4, 5 попердньо Указу і затверджено «Положення про Комітет Національної премії України», «Положення про Національну премію ім. Т. Г. Шевченка» (РУ 2000, 29 червня), за яким щорічно встановлюється 5 Національних премій з таких номінацій:

– художня література;

– документальна та науково-критична література;

– музика;

– образотворче мистецтво;

– сценічне та екранне мистецтво.

Премія іноді присуджувалася з кон’юктурних причин чи заслуг, іноді була за ідеологізованою, але в своїй основі, серед їх Лауреатів ми бачимо Золотий фонд нашої літератури і мистецтва — гордість України.

Присудження премії та публікації імен лауреатів в засобах масової інформації приурочується щорічно до дня народження Т. Г. Шевченка — 9 березня.


Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
3
дн.
0
8
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!