Володимир Іванович Барвінок (1879–1943) — видатний український історик християнської церкви, візантолог, бібліограф, архівіст та діяч Української Народної Республіки. Станом на 2026 рік він залишається однією з ключових постатей у розвитку українського книгознавства та археографії.
Біографія
Народження: 22 липня (3 серпня) 1879 року в містечку Охрамієвичі (нині Чернігівська область).
Освіта: Закінчив Київську духовну академію (1905), Санкт-Петербурзький археологічний інститут (1908) та історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1911). Отримав ступінь магістра богослов’я.
Діяльність:
До 1917 року працював у Санкт-Петербурзі, викладав історію та працював у структурах Синоду.
У 1918 році переїхав до Києва, працював у Департаменті сповідань УНР.
У радянський період (1919–1933) був співробітником Всеукраїнської академії наук (ВУАН), де працював в Археографічній комісії під керівництвом Михайла Грушевського та Всеукраїнському археологічному комітеті.
Смерть: Помер у 1943 році в окупованому Києві у своїй квартирі на Подолі.
Творчість та наукова спадщина
Володимир Барвінок поєднував ґрунтовні знання з теології, історії та книгознавства. Його основні напрямки:
Візантологія: Найвідоміша праця — «Никифор Влеммід і його твори» (1911), за яку він отримав премію Санкт-Петербурзької академії наук.
Книгознавство: Склав «Загальний огляд стародруків київських бібліотек» (1924) — важливий реєстр видань XVI–XVIII століть. У працях підкреслював самобутність українських стародруків, відмінних від московських.
Історія Церкви: Автор численних статей про історію православної церкви та її діячів, зокрема про обов’язки царів з погляду візантійських мислителів.
Мистецтвознавство: Досліджував Софію Київську та Михайлівський Золотоверхий монастир, працюючи в Софійській комісії ВУАН.
Він також відомий як почесний громадянин Чернігівщини, що присвятив значну частину життя вивченню українського минулого та збереженню національної архівної спадщини.
