Володимир Дрозд (1939-2003) – відомий український письменник, автор романів, повістей, оповідань та новел, який також працював у журналістиці. Його творчість відзначається глибоким психологізмом, зверненням до моральних та соціальних проблем, а також використанням елементів химерності.
Біографія:
Народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині.
Після школи працював у районній газеті, а згодом – у київських виданнях, зокрема в «Літературній Україні».
Закінчив факультет журналістики Київського університету.
У 1963 році вийшла його перша збірка оповідань «Люблю сині зорі», і він був прийнятий до Спілки письменників України.
Працював редактором у видавництві «Радянський письменник» та журналі «Київ».
Помер 23 жовтня 2003 року в Києві.
Творчість:
Почав з новел та оповідань, поступово перейшовши до романів та повістей.
Основні твори: «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі».
В його творчості помітний вплив химерної прози, зокрема, у творах «Ирій», «Замглай», «Балада про Сластьона», «Самотній вовк», «Білий кінь Шептало».
«Білий кінь Шептало» – один з найвідоміших творів, в якому через образ коня розглядаються проблеми пристосування, індивідуальності та свободи.
Писав романи-біографії «Ритми життя» (1974), «Дорога до матері» (1979).
За роман «Ирій» був нагороджений Шевченківською премією.
За роман «Листя землі» також був відзначений Шевченківською премією в 1992 році.
Творчість Дрозда відзначається психологізмом, увагою до моральних та соціальних проблем, а також використанням міфологічних та фантастичних елементів.
Особливості стилю:
Глибокий психологічний аналіз героїв.
Звернення до моральних та етичних питань.
Використання химерності, поєднання реального та фантастичного.
Вплив народної творчості та фольклору.
Використання образів та мотивів з української міфології.
