Воєнна історія людства: Другий бій у Михайлівці (1817 р.)

Опис документу:
У цій статті історик Гоман Роман розповідає про чергову битву в історії людства. Аналізуються події, що передували сутичці, а також її наслідки. Опис узяти з рукопису власної книги (том 35). Інформація може бути використана як дидактичный матеріал на уроках історії. Стаття для усіх, хто цікавиться воєнною історією.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Другий бій у Михайлівці

1817 р.

Іван Вітт

Каральні екзекуції урядових військ не зупинили заколотників, в станиці розпочалися масові сутички, що тривали до кінця дня. Під вечір Вітту вдалося локалізувати і роззброїти велику групу козаків, яких він планував вивезти на суд у сусіднє село Федвар, де вже квартирувався штаб 4-го полку Української уланської дивізії. Дізнавшись про це, вдосвіта 3 вересня кілька сотень козаків з Красносільської, Гутницької та Ухівської станиць налетіли на Михайлівку з наміром звільнити арештованих [51]. У Михайлівці зав’язався бій. Проти козаків було кинуто два ескадрони уланів, яких підтримувала піхота. Красносільці після тривалої сутички змушені були відступити. Кількість жерт цього бою невідома, але у звіті О. Аракчеєву І. Вітт зазначив: «...козаки були змушені відступити перед сильним опором» [54, с. 189]. Після цього почалися каральні акції в Красносільській, Гутницькій, Ухівській та Рудянській станицях і на середину вересня 1817 р. повстання було придушено [51]. В усі красносільські станиці прибули війська і під страхом розстрілу з гармат зібраних у центрі станиць мешканців стали приводити до присяги з переведенням в розряд військових поселенців [51]. Придушивши повстання бузьких козаків, над активними його учасниками було проведено суд [51]. Всього у справі проходило більше 200 козаків. За даними І. Хіоні засуджено було 98 осіб, з них 64 до смертної кари [51]. Пізніше вирок було пом’якшено, всі отримали покарання шпіцрутеном і ймовірно були вислані за межі Херсонської губернії або відправлені на Кавказ. Призвідники повстання П. Бабиченка й Г. Гетьманченка за донесенням графа О. Аракчеєва затвердженим Олександром І 31 грудня 1817 р. були заслані на службу рядовими в Сибірський окремий корпус [55, с. 240]. Саме так закінчилося повстання Бузького козачого війська 1817 р. Незадовго до суду, 8 жовтня 1817 р. імператором було затверджено указ про сформування Бузької уланської дивізії, згідно якого Бузьке козаче військо було ліквідоване, а козаки перетворені на військових поселенців [56, с. 793–794]. В травні 1818 р., під час проїзду Олександра І у 2-ому Бузькому уланському полку військові поселенці виявили грубість проти місцевого начальства, коли їх не допустили з хлібом-сіллю до імператора. Захарія Сагайдачного за виступ проти ротмістра Сориша відправили до сибірських гарнізонів,

деяких поселенців позбавили знаку відмінника військового ордена, покарали шпіцрутенами через 100 чоловік – по три рази, через 500 чол. – по одному разу [59]. 6 травня 1818 р. військові поселенці самовільно влаштували сходку в станиці Себине. Прибулому туди генерал-майорові Романовському вони не дозволили арештувати «винуватців», але невдовзі їхній опір було зламано. 13 осіб судили військовим судом, а 9 – отримали тілесні покарання, троє були заслані до Сибіру [58, с. 119]. Однак розправа, як згадував колишній офіцер українських військових поселень А. Стороженко, «хоча й припинила явний опір, але не змогла привернути уми щодо користі військових поселень...» [60, с. 29]. Бузьке козацтво перестало існувати, лишивши помітний слід у освоєнні нижнього Побужжя і героїчних традиціях визвольної боротьби [57, с. 51].

Використана література: Гоман Р. В. Битви. Том 35 (1816-1840 рр.). – Рукопис. – 470 с.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.