Шевченківський діалог із Долею — це розмова рівних, де поет не дорікає за важку долю, а навпаки — закликає її йти далі, добувати славу, яка стає його головною життєвою заповіддю. Там, де інший побачив би лише зраду сподівань («які з нас люде?»), Шевченко бачить спільний, чесний шлях, що веде за горизонт буденності до безсмертя.






















