Виступ "Зелені обереги України"

Опис документу:
Матеріали мають на меті стати у пригоді педагогам, батькам та дітям як дошкільникам так і школярам. В них зібрано легенди, повір’я, обряди із ознайомлення з рослинами, деревами - оберегами. А саме: калиною, вербою, дубом, березою,барвінком, любистком, бесмертником, полином і інші

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Зелені обереги України

Любов кожного українця до рослини має дуже глибоке коріння. Здавна наші предки вірили, що кожне природне явище, кожна рослина мають душу, і тому з такою пошаною ставилися до них. Без потреби ніхто не зривав квітів та недозрілих плодів, а щоб зірвати рослину для лікування, потрібно було прочитати певну молитву, щоб квітка принесла користь. Священними у слов’ян вважали дуб, липу, березу. Звичай вшановувати дерева зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили «Тополю», у клечанні хат широколистими деревами, обсипанні долівки травами. Усе це, як вважали наші предки, мало захистити людину від злих сил. Любов кожного українця до рослини має дуже глибоке коріння.

Наші предки з давніх-давен вірили в силу оберегу. Вони вважали, що своє помешкання необхідно оберігати від знегоди, злого духу, недоброго ока.

Тобто рослини в українців були не тільки уживані в побуті, а мали ще й інше значення – були своєрідними символами-оберегами. Недаремно наш народ склав про свої улюблені рослини стільки пісень, легенд, казок.

Оскільки наші пращури споконвіку були землеробами, то й за допомогою вони зверталися до всього, що родить матінка земля.

Рослини

Оберегами від злих сил вважалися в народі й рослини, що мали чудодійні властивості. Це полин, часник, осика, верба, а також широколисті дерева, гілками яких замаювали оселі під час Зелених свят. Побутувало повір’я, що в той час, коли на полях квітує збіжжя, активізуються всілякі ворожі сили: русалки, відьми, втопленики.

Калина – рослина нашого українського народу. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це дівочі і навіть парубочі сорочки тяжіють тими могутніми гронами. Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження – Україна – відродження. Калина – це символ України. Ягода калини нагадує собою полум’яне серце. Існує безліч легенд про сміливих дівчат, які заводили у нетрі монголо-татарські загони і там гинули від шабель ворогів, рятуючи рідні оселі. Легенди оповідають, що саме з крапель крові цих самовідданих дочок нашого народу поросли калинові кущі. З того часу розкошують вони біля кожної хати. Калина у піснях – це символ української дівчини. Недаремно кажуть у народі: «Гарна дівчина, як калина». І в щедрівці співається: «Ой рясна в лузі калина, а ще кращая у Йвана дочка».

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба і калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Калина — це символ життя, родинного благополуччя і достатку. Як оберіг калину саджали біля хати, вішали над дверима, щоб оберігала мир і спокій в оселі.

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. Дуб – дерево замовлянь, у нього наймогутніша влада над лихими силами. Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір’ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості

Верба – також одне з найпоширеніших і найулюбленіших дерев у нашому народі. Наші пращури вважали вербу священним деревом. Верба була символом родинного вогнища. На Вербну неділю вербу освячували в церкві, а потім несли додому і били нею всіх, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Недалечко червоне яєчко». Освячену вербу зберігали за образами. Дівчата на Великдень коло церкви водили гаївки. Одна з гаївок – «Вербовая дощечка». Вербовая дощечка у гаївці – це символ місточка, який з’єднує дівчину з її майбутнім щастям.

Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. «Без верби і калини – нема України», - говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби У нас її росте близько 30 видів. Говорять: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.

Верба — символ родинного вогнища. Вербовим віником обмітали стіни хати, щоб все недобре виміталося з неї.

Пшениця – символ краси життя, щасливого добробуту, тілесного і духовного багатства. Якщо житня хлібина дає здоров’я і силу, то пшеничний коровай додає до них щастя і красу.

Якщо жито — трудова проза життя, то пшениця – його святкова поезія. Здавна під пшеницею розуміється образ дівчини, навіть нареченої, а під житом – образ натрудженої і втомленої життєвими турботами жінки, навіть вдови. Тому весільний коровай – з пшеничного борошна, притім, найвищої якості, щоб і життя молодих було якості не нижчої.

Багато пісень та легенд склав народ про вишню. Одна з легенд розповідає, як на нашу землю напали вороги. Одна сім’я стала на захист своєї домівки: 5 братів, мати і батько – всі загинули, а доньку мати заховала. І ось коли пішли вороги, донька вийшла зі схованки і поховала в саду матір. І виросло на тому місці деревце: вкрилося воно білим цвітом, а потім зачервоніло ягодами.

З’їла донька одну ягідку і заснула. І сниться їй, що мати шепоче до неї: «Видиш ня, доню, видиш ня? Вишня?» І з того часу назвали дерево вишнею.

На свято Катерини зрізали гілочку вишні і ставили у воду. Якщо зацвіте до 13 січня (Меланки), то й доля буде цвісти, зів’яне – доля нещаслива.

Особливе місце у віночку посідали мальва, ружа та півонія, які символізували собою віру, надію та любов. Розповідає легенда, що ці квіти були колись сестрами.

«Жили собі три сестри, які лікували людей. Проте допомагали вони лише тим людям, які не вчинили нікому зла. Ось одного разу постукав до хати хтось. Це був лютий Зимовий Вітер, котрий не знав що таке серце і ніколи не робив добра людям. Дмухнув він на сестер, і вони впали замороженими квітами. А навесні висадили їх люди під вікном та біля криниці. З того часу милують вони всіх своєю вродою.»

Не менш важливе місце у віночку належало барвінку. Він є символом життя і безсмертя людської душі. Про походження цієї квітки розповідає давня легенда. « Жили колись чоловік з жінкою у був у них синок-одинак на ім’я Бар. Виріс він і став гарним парубком. Покохав він дівчину Вінку. А Бара покохала ще одна дівчина, у якої мати була відьма. Хотіла вона причарувати хлопця, та ніякі чари не допомогли їй. Бар та Вінка мали одружитися. І ось у день весілля йшли вони до церкви, щоб взяти шлюб. Раптом з’явилася відьма, окропила їх якимось відваром зілля. За мить на місці, де стояли молодята, нікого не стало. Впала Барова матінка на те місце і скропила землю слізьми. Сталося диво: зазеленіли дрібні листочки, уквітчані голубим цвітом. А назвали його Барвінком.». З того часу тягнеться він до людських осель, до батьківських могил. І дівчата вплітають його у свій весільний вінок. Відзнакою молодого на весіллі в багатьох регіонах України була бутоньєрка із барвінку.

Ромашка у віночку – це символ дівочої чистоти і цноти. Її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблуні і вишні. А поміж ромашками ув’язують вусики хмелю – символу гнучкості і розуму. Цю рослину здавна шанують у нашому народі. Вона оспівана в піснях та легендах.

У повному віночку разом також любисток і волошка. А ще з цих квітів виплітають окремо віночок відданості. Його дарувала дівчина парубкові, коли він ішов у дорогу. І возив його парубок з собою біля серця, а віночок нагадував йому, що його чекають удома. А ще існує легенда, чому цей віночок називався віночком відданості. Колись давно в Україні жили два птахи: Любисток і Волошка. Були вони дуже гарні, тому люди зловили їх. Залишилась у гущавині лісу одна пара птахів, і жили вони дуже дружно, і всі ставили їх на приклад, бажаючи такої злагоди й відданості, як у Любистка та Волошки. І коли померли ці птахи, проросли двома пахучими квітами.

Безсмертник у віночку – символ здоров’я. Він лікує дуже багато хвороб, хоч на вигляд дуже скромний. Але кожна квіточка, хоч і скромна на вигляд, потрібна людям. Безсмертник дарує нам свою красу і здоров’я цілий рік.

Символічне значення мали й інші рослини: м’ята, ряст, папороть. Коли з’являлася перша зелень і зацвітав ряст, усі поспішали до лісу, щоб потоптатися по ньому. При цьому примовляли:

Топчу, топчу ряст, ряст.

Бог здоров’я дасть, дасть.

Дай, Боже, діждати,

Щоб на той рік топтати…

Вважали, якщо людина доторкнеться до живої природи, вона набереться сил і здоров’я.

Береза – символ чистоти, світла, дівочої ніжності. Вона відганяє злих духів, захищає від відьом. Березу як оберіг часто садили біля хати. Вважалося, що в кожній гілці берези живе божество, від якого сподівалися милості. Гілля берези, особливо те, що використовували в обрядах, розцінювалося як особливо надійних оберіг. Вважалося, що заткнуті під дахом хати чи залишені на горищі березові галузки захищають від блискавки, грому, граду; устромлені біля посівів у полі, вони відганяють гризунів і птахів; кинуті на городі – оберігають капусту від гусіні тощо. Одним із засобів захисту від злих сил вважалася березова мітла, яку притуляли до ліжка породіллі або колиски новонародженого. Під березу виливали воду після купання хворого малюка. Також вірили, що після побиття березовими галузками хворої дитини хвороба одразу ж покине її. До берези зверталися з проханнями про зцілення, при цьому над хворим скручували березові гілки, загрожуючи не відпускати їх, поки хвороба не відступить від людини.

Береза – давній оберіг, культове дерево, «Богородичне дерево», символ відродження, чистоти, родючості, краси, тендітності, скромності й загалом – дівчини, жінки. Водночас береза символізує смерть і воскресіння, зиму і весну.

Під час буйного розквіту природи – Зелених свят – існував звичай завивати вінки на березах. Завивання вінків починалося в четвер. Дівчата в гаю чи лісі вибирали молоді невисокі берези й виплітали вінки просто на гілках. Потім обмінювалися жовтими сонячними крашанками, цілувалися крізь вінок і так освячували свою дружбу і майбутнє кумування. Через три дні, в неділю, йшли до беріз і розвивали свої вінки: в якої був свіжіший, менш зів’ялий – доля тієї передбачалася щасливішою.

Відомі цілющі властивості березового соку, березових сережок – Богородичних сліз. Листя берези запарювали для купелі немовляти-донечки: «Щоби була стрункою та високою, при будь-яких вітрах (життєвих негодах) не горбилася ніколи».

Полин-трава стала символом любові до рідного краю. У народі цю рослину називають «євшан-зілля».

Полин захищав від русалок. Його дівчата вплітали у вінок із полину – клечальний, а після свят підвішували його над дверима, де він висів цілу зиму.

Роль оберега виконував і часник. Його зубчики розкладали по кутах столу на Свят-вечір, зашивали в сорочку дитині. Напередодні Івана Купала натирали часником вим’я корови, щоб відьма молоко не забрала. Часник – є оберегом від усякого лиха та пошестей, проти чарів та вроків, оскільки «всю заразу відганяє». Часником натирали тіло, носили на шиї, вішали над колискою немовляти. Його вплітали у вінок і косу нареченій і клали в взуття нареченому. Предки вірили, що часточка часнику в кишені здатна захистити від заздрощів та зглазу.

Цибуля вживалася як охоронний засіб проти пошесті, мору. Її рекомендували вішати в хаті під стелею, вважаючи, що вона очищує повітря; у хліві, бо вона охороняє тварин від епідемічних захворювань. Щоб зашкодити злим діям чаклуна по дорозі до вінця, мати молодої або близький родич зав’язували у ганчірку головку цибулини і клали у кишеню до молодої. Якщо цибулина у кишені почорніла, значить, цибуля врятувала молодого і молоду від напущеної причини. За легендою, якщо людина наїсться цибулі, від неї відступиться Янгол на десять днів.

Мак у народній культурі відіграє роль оберегу, захищає від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, - так званий видюк. Якщо таким маком обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернятка. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освіченим на Маковія або на Спаса. У Святвечір господарі обходили з різдвяним хлібом, медом і маком двір і густо посипали біля корівника диким маком, «щоб відьми ,його визбируючи, не могли підійти до худоби». Мак захищав також людей і худобу від змій: у переддень річних свят обсівали, обкурювали маком хату, клали його на вікно, щоб змії не заповзали у будинок. Використовували мак із лікувальною метою, переважно як снодійне, ним присипляли неспокійних маленьких дітей. Мак додавали до ритуальних страв, у тому числі до різдвяних і поминальних, а також він був головною приправою до пісної їжі, наприклад на Івана Купала, на Маковея пекли коржі з маком.

М’ята – символ дівочої краси і цноти, оберіг дитини та її здоров’я, займає почесне місце в народних піснях та обрядах. Вважалося, що аромат м’яти створює життєрадісний настрій та активізує роботу мозку. Також м’ята відіграла важливу роль у весільній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м’яти, барвінку та рути. М’ята широко використовується в народній медицині. Відвар або напар м’яти вживають для купання малих дітей, хворих на рахіт, золотуху та з хворобами шлунково-кишкового тракту.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Формування навчальної мотивації в учнів. Теорія і практика»
Черниш Олена Степанівна
72 години
790 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.