Висловлювання.

Опис документу:
В сучасній логіці розрізняють терміни "висловлювання", "судження", "речення". Речення — це мовна (знакова) конструкція, в якій об'єднуються слова за певними граматичними (синтаксичними) правилами.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ОСНОВНІ ФОРМИ І ЗАКОНИ АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ

II. Висловлювання.

1. Загальна характеристика висловлювання, види висловлювань.

2. Істинність і хибність висловлювання.

3. Прості висловлювання, їх структура і види.

4. Відношення між простими висловлюваннями.

5. Мова логіки висловлювань.

6. Складні висловлювання. Логічні сполучники і їхнє табличне визначення.

7. Висловлювання про відношення (реляційні висловлювання).

8. Логічний аналіз запитань і відповідей Визначення запитання. Структура запитання

1. Загальна характеристика висловлювання

В сучасній логіці розрізняють терміни "висловлювання", "судження", "речення".

Речення — це мовна (знакова) конструкція, в якій об'єднуються слова за певними граматичними (синтаксичними) правилами.

Відповідно, речення є граматичною (синтаксичною) категорією.

Судження — в загальній (традиційній) або арістотелівській логіці означає форму мислення, в якій відображається різноманітність предметів і явищ, яким притаманні різні властивості й ознаки. Відповідно, за допомогою судження як форми мислення, ми щось стверджуємо або заперечуємо про предмети і явища об'єктивного світу. Кожне судження логічно оцінюється на істинність чи хибність. У загальній логіці істинним вважається судження, яке адекватно відображає дійсність, відповідає їй, а хибним — судження, що не відповідає дійсності, неадекватно відображає її.

Судження, таким чином, є логічною категорією.

Термін "судження" має ще інше, більш широке значення. В процесі колективних роздумів, міркувань, спілкування, передачі інформації, тобто в діалогах між людьми "судження" означає думку, погляд, точку зору, що є результатом процесу мислення, здатності мати і висловлювати свою особисту думку (наприклад, у виразах "не маєте права на власне судження", "я маю своє судження (думку, погляд) з цього питання"). У суперечках термін "судження" використовують у значенні "переконання", тобто в суперечках головним є пошук таких аргументів (істинних суджень), які б переконали протилежну сторону (опонента, супротивника) при обговоренні певної проб леми.

У сучасній логіці при виділенні особистої форми мислення використовують термін "висловлювання".

Висловлювання — це така логіко-семантична категорія, яка виражає форму мислення і форму виразу знання. У висловлюванні щось стверджується чи заперечується як про клас емпіричних об'єктів, так і про клас абстрактних об'єктів; виражаються відношення між об'єктами думок; фіксується наявність чи відсутність ознак, властивостей класу об'єктів чи елементу певного класу.

Висловлювання є основним предметом вивчення логіки висловлювань і логіки предикатів. Ці розділи класичної символічної логіки вивчають як прості, так і складні висловлювання, їх структуру і властивості, встановлюють не тільки змістовні, а й формальні (логічні) зв'язки між висловлюваннями, розглядають логічні операції, на підставі яких одні висловлювання перетворюються в інші.

Мовною формою виразу висловлювань є речення. Всі види висловлювань виражаються через речення, але не будь-яке речення є висловлювання. Зокрема, побажання, прохання, заклики не є висловлюваннями (судженнями). Незважаючи на нерозривний зв'язок між висловлюванням і реченням, їх не можна ототожнювати. Наприклад, при правильному перекладі з однієї мови на іншу висловлювання залишається незмінним, хоча форма його виразу змінюється. Висловлювання може передаватися різними реченнями і в межах однієї мови.

Мовними формами виразу висловлювань у сучасній формальній логіці є формули логіки висловлювань і логіки предикатів, тобто знаки штучних мов. їх конструюють для виразу структури висловлювань, і якщо їх розглядають незалежно від змісту цих висловлювань, то тоді вони представляють тільки їхні синтаксичні засоби виразу.

Класифікація висловлювань

Усі висловлювання, які будуються людьми, з точки зору логіки поділяються на такі види:

  1. прості і складні;

  2. висловлювання про відношення;

  3. модальні висловлювання;

  4. нормативні;

  5. запитання і відповіді.

2. Істинність і хибність висловлювання.

Терміни "істинне висловлювання" і "хибне висловлювання" мають гносеологічне (пізнавальне) і логічне (формальне) значення.

Висловлювання (судження) в гносеологічному значенні виражає думки (знання) про предмети, явища, процеси, події, дії, які є результатом пізнавальної діяльності людей (суб'єктів пізнання). Метою пізнання є досягнення об'єктивної істини про світ. Відповідно, гносеологічною характеристикою (оцінкою) висловлювань, в яких виражається знання, є значення істинності або хибності. Якщо висловлювання адекватно, точно відображає дійсність, його називають істин ним; якщо неадекватно, неточно — називають хибним.

Гносеологічну істинність і хибність висловлювань можна визначити через семантику (смисл) висловлювань у такій послідовності: а) визначається смисл термінів (понять), які входять в структуру висловлювань; б) встановлюється логічний зв'язок між термінами; в) визначається конкретна ситуація, в якій це висловлювання є істинним.

Наприклад, істинність висловлювання "Громадянин В. викрав автомобіль" визначається таким чином: а) визначається смисл термінів — "громадянин В." - людина чоловічої статі", "викрав", "автомобіль". Смисл цих термінів інтуїтивно ясний і не потребує особливих визначень; б) визначається конкретна ситуація: день, час, місто, вулиця, коли був викрадений автомобіль.

Гносеологічна істинність висловлювання старогрецького філософа Платона "Якщо в державі закон не має сили, то вона приречена на загибель" визначається через об'єктивний критерій: загально-історичну практику людства, історичний досвід народів, які жили і живуть у тій чи іншій державі.

У логічному значенні терміни "істинність" і "хибність" виражають лише формальне значення висловлювань, тобто висловлювання має значення "істина" ("і") та "хибність" ("х") в абстракції від гносеологічного смислу висловлювань. Наприклад, висловлювання "Пегас літає" в гносеологічному відношенні є хибним, оскільки воно не відповідає дійсності (реально не існує коней, "що літають"), а в логічному відношенні воно має формальне значення: 1) "істинне висловлювання" ("і"); 2) "хибне висловлювання" ("х"). Значенням "істинність" і "хибність", які приписуються даному висловлюванню, буде певна абстрактна сутність (абстракція), яка логічно визначається, а не властивість судження, як форма відображення дійсності. Якщо висловлювання має лише два значення — "істинне" і "хибне", то його називають двозначним висловлюванням, тобто множина значень, яка логічно приписується висловлюванню, зводиться до абстракцій "і" і "х".

Якщо висловлювання має більше двох значень (п>2), його називають багатозначним висловлюванням, тобто множина значень, яка логічно приписується висловлюванню, поширюється і набуває ще іншого (третього, четвертого і т.д. значень). Логічна теорія, яка вивчає множину значень висловлювань, що не зводиться лише до двох значень "істинність" ("і") і "хибність" ("х"), називається багатозначною логікою.

У сучасній логіці висловлюванню приписують також інтенсіональну та екстенсіональну характеристики. Його інтенсіональною (лат. intension - напруга, намір) характеристикою буде смисл, інформація, думка, що виражені в даному висловлюванні, а екстенсіональною (лат. intentio - протяг) характеристикою будуть значення "істина" та "хибність" як логічні значення.

Якщо факт, який описується у висловлюванні, відповідає дійсності, то таке висловлювання є істинним, якщо не відповідає хибним.

Істинність і хибність називаються логічними значеннями висловлювання, або його значеннями істинності. Іноді говорять: якщо висловлювання є істинним, то воно має логічне значення «істина», а якщо воно є хибним, тоді воно має логічне значення «хиба».

Сама проблема визначення логічного значення висловлювання не входить до компетенції логіки. У ній лише передбачається, що кожному з них можна приписати певне логічне значення.

Принцип, відповідно до якого висловлювання може бути тільки істинним або хибним, отримав у логіці назву принципу двозначності.

Слід зазначити, що у реальній практиці цей принцип не завжди є прийнятним. Так, наприклад, оцінки, норми, нісенітні твердження тощо взагалі не мають значень істинності. Існують також висловлювання, які можуть набувати деяких «невизначених» логічних значень, проміжних між повною істинністю і повною хибністю.

3. Прості висловлювання, їх структура і види

Усі дескриптивні висловлювання поділяються на:

♦ прості;

♦ складні.

Висловлювання називається простим, якщо воно не включає в себе як самостійні частини інші висловлювання, в протилежному випадку воно називається складним.

Дескриптивні висловлювання вивчаються в рамках логіки висловлювань (пропозиційної логіки) і логіки предикатів.

Логіка висловлювань, або пропозиційна логіка, є необхідною частиною сучасної логіки, її основою. В її рамках основна увага приділяється логічному аналізу структури складних висловлювань. Концепції і методи цієї логічної теорії так чи інакше враховуються, використовуються та розвиваються у багатших та складніших сучасних логічних системах. Пропозиційна логіка має велике прикладне значення: вона досить широко застосовується у багатьох науках, зокрема, у праві, а також у звичайних міркуваннях людей.

Логіка предикатів тісно пов'язана з логікою висловлювань. Перша логічна теорія не є запереченням другої, вона — її продовження. Різниця між цими двома логічними теоріями полягає лише у тому, що в пропозиційній логіці аналізуються тільки складні висловлювання, а в логіці предикатів стає можливим з'ясувати також логічну форму простих висловлювань.

Просте висловлювання скла дається з трьох частин: суб'єкта, предиката, зв'язки.

Суб'єкт — це частина висловлювання, в якій відображено предмет думки і який позначається символом S.

Предикат — це частина висловлювання, в якій відображені властивості предмета думки, а також відношення між предметами думки. Він позначається символом Р.

Зв'язка встановлює відношення між предметом і його численними властивостями, тобто між суб'єктом і предикатом, шляхом ствердження про наявність певної властивості у предмета "х" або заперечення цієї властивості у нього. Зв'язка виражається словами "є" або "суть". За допомогою цих слів зв'язка може бути виражена явно або неявно. Формула простого висловлювання, в якому щось стверджується про предмет думки, тобто йому приписується певна властивість — "S є Р", а формула висловлювання, в якому заперечується наявність даної властивості у предмета думки — "S не є Р". Наприклад, "людина є головним суб'єктом права" (S є Р) і "людина не є головним суб'єктом права" (S не є Р).

Поняття, які утворюють висловлювання, тобто суб'єкт і предикат, називають термінами висловлювання.

Види простих висловлювань.

Усі поняття, що входять у висловлювання, пов'язані між собою певним чином. Залежно від характеру зв'язку між суб'єктом та предикатом і тим, що виражає предикат — властивість, відношення чи факт існування предмета думки, прості висловлювання поділяються на атрибутивні (висловлювання властивостей), реляційні (висловлювання про відношення), екзистенціальні (висловлювання існування).

Атрибутивне (лат. - властивість, ознака) — це висловлювання, в якому та чи інша ознака приписується певному предмету чи класу предметів або заперечується у нього.

Наприклад: "Держава є ядром політичної системи суспільства", "Україна є унітарною державою", "Деякі злочини є навмисними".

Реляційне (лат. - відношення) — це висловлювання, в якому виражене певне відношення між певними предметами думок.

Наприклад, "Право як загальносоціальне явище виникло раніше і незалежно від держави", "Суд присудив підсудному Е. більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за такий злочин". Формально реляційне висловлювання записують формулою "х R у", де "х" і "у" — символи, що позначають предмети, між якими встановлюються від ношення, "R" - символ, який позначає це відношення.

Екзистенціальне (лат. - існування) — це висловлювання, в якому відображено факт існування або не існування предмета думки. Наприклад, "В Україні існує єдине громадянство" (Ст.4 Конституції України), "Держава існувала не завжди, „Право як юридичне явище існує в усіх країнах світу".

Атрибутивне висловлювання характеризується з якісної та кількісної сторін. За якістю висловлювання поділяються на стверджувальні та заперечні. Якість висловлювання визначається за характером зв'язки: "S є Р" (вказано на наявність, ствердження ознаки) і "S не є Р" (вказано на відсутність, заперечення ознаки). За кількістю висловлювання поділяють на загальні, часткові та одиничні.

Висловлювання, в яких виражена належність (або відсутність) властивості чи ознаки всім предметам певного класу, називається загальними ("всі S є Р" і "жоден S не є Р"). Наприклад, "Правова держава — головний гарант захисту прав людини", "Всі норми права діють при певних умовах".

Часткове — це висловлювання, в якому та чи інша ознака належить (або не належить) лише деяким предметам даного класу ("Деякі S є Р" і "Деякі S не є Р"). Наприклад, "Деякі громадяни України порушують закони суспільного життя", "Деякі норми права не є досконалими".

Одиничнеце таке висловлювання, коли та чи інша ознака належить (або не належить) одиничному або одному елементу певного класу. Формула одиничного висловлювання — "Цей S є Р" або "Цей S не є Р". Наприклад, "Юстиніан — римський юрист".

Поєднуючи поділ атрибутивних висловлювань за кількістю та якістю, матимемо чотири таких види висловлювань:

а) загальностверджувальні ("Усі S є Р"), які позначають символом "А";

б) загальнозаперечні ("Жодне S не є Р"), які позначають символом "Е";

в) частковостверджувальні ("Деякі S є Р"), які позначаються символом "І";

г) частковозаперечні ("Деякі S не є Р"), які позначають символом "О".

Для правильного оперування висловлюваннями А, Е, І, О важливе значення має питання про розподіленість термінів — суб'єкта і предиката.

Розподіленість термінів у даних висловлюваннях означає, що ці терміни беруть у повному або частковому обсязі.

Якщо термін беруть у повному обсязі, то його вважають розподіленим і позначають знаком "+"; якщо ж термін не беруть у повному обсязі, тоді він вважається нерозподіленим і його позначають знаком "-". Існують такі правила розподіленості термінів у висловлюваннях А, Е, І, О, що стосуються суб'єкта і предиката.

Перше правило стосується суб'єкта (S). Суб'єкт беруть у повному обсязі або він є розподіленим у загальних висловлюваннях, і він є нерозподіленим в часткових. Наприклад, "Держава є елементом політичної системи суспільства" (S+ є Р) (схема 1).

Схема 1



Друге правило стосується предиката (Р). Предикат береться у повному обсязі або розподілений у заперечних висловлюваннях і нерозподілений у стверджувальних висловлюваннях. Наприклад, "Правова культура особи — гарантія законності" (S+ є Р) (схема 2). Тут термін "гарантія законності" нерозподілений, оскільки не лише правова культура особи є гарантією законності. "Деякі держави не є демократичними" ("S" є Р+") (схема 3). Тут предикат розподілений, оскільки в ньому мисляться всі держави, які не є демократичними, і ця властивість не притаманна державам, які відносяться до демократичних.

Схема 2 Схема З



В таблиці показана розподіленість термінів з урахуванням вимог наведених правил:1


Вид висловлювання

S

Р

А (Усі S є Р)

+

-(+)

Е (Усі S не є Р)

+

+

І (Деякі S є Р)

-

О (Деякі S не є Р)

-

+

4. Відношення між простими висловлюваннями.

Між висловлюваннями А, Е, І, О існують певні відношення, що їх можна виразити у вигляді "логічного квадрату".

Розглянемо детальніше ці відношення.

Протилежності

А (контрарності) Е

І Підпротилежності О

(підконтрарності)

Відношення протилежності (контрарності) існують між загальностверджувальними (А) і загальнозаперечними (Е) висловлюваннями. Висловлювання, що перебувають у відношенні протилежності, не можуть бути водночас істинними, але можуть бути водночас хибними. У відношенні протилежності, наприклад, перебувають такі висловлювання, як "Всі громадяни України дотримуються законів суспільного життя" (А) і "Жодний громадянин України не дотримується законів суспільного життя" (Е).

Відношення підпротилежності (субконтрарності) існують між частковостверджувальними (І) і частковозаперечними (О) висловлюваннями. Висловлювання, що перебувають у відношенні підпротилежності, можуть бути водночас істинними, але не можуть бути водночас хибними. У такому відношенні перебувають, на приклад, висловлювання "Деякі громадяни України порушують закон" (І) і "Деякі громадяни України не порушують закон" (О).

Оскільки дані висловлювання можуть бути водночас істинними, то дане відношення між ними іноді ще називають відношенням часткової сумісності.

Відношення суперечності (контрадикторності) існують між загальностверджувальними (А) і частковозаперечними (О), а також між загальнозаперечними (Е) і частковостверджувальними (І) висловлюваннями. Висловлювання, що перебувають у відношенні суперечності, не можуть бути водночас істинними і хибними. Так, з двох висловлювань "Усі держави мають федеративний устрій" (А) і "Деякі держави не мають федеративного устрою" (О) одне обов'язково істинне, а інше — обов'язково хибне. Натомість, визначення того, якому саме із висловлювань приписується значення істинності, не завжди вирішується засобами самої науки логіки.

Відношення підпорядкування існують між загально стверджувальними (А) і частковостверджувальними (І), а також між загальнозаперечними (Е) і частковозаперечними (О) висловлюваннями. Такі відношення між висловлюваннями спостерігаємо в тому випадку, коли при істинності підпорядковуючого (загального) висловлювання підпорядковане йому (часткове) висловлювання завжди буде істин ним. Наприклад, при істинності висловлювання "Усі громадяни України мають право на освіту" (А) обов'язково істинним буде висловлювання "Деякі громадяни України мають право на освіту" (І).

Висловлювання, які перебувають у відношенні підпорядкування, можуть бути також одночасно хибними.

За допомогою "Логічного квадрату" можна робити висновки, тобто виводити висловлювання протилежне, суперечливе і підпорядковане певному висловлюванню, а також встановлювати їх значення істинності, знаючи істинність вихідного висловлювання.

Наприклад, на підставі висловлювання "Усі державні органи краї ни Н. діють на підставі законів" (А) можна виводити висловлювання протилежне даному — "Жодний державний орган країни Н. не діє на підставі законів" (Е); суперечливе даному — "Деякі державні органи країни Н. не діють на підставі законів" (О); підпорядковане даному — "Деякі державні органи країни Н. діють на підставі законів" (І).

Відношення, які існують між висловлюваннями за "логічним квадратом", виражають або відношення сумісності, або несумісності.

Так, відношення підпротилежності та підпорядкування виражають відношення сумісності, оскільки сумісними називають висловлювання, які водночас можуть бути істинними. Відношення протилежності та суперечності виражають відношення несумісності, оскільки висловлювання, між якими вони встановлюються, не можуть бути водночас істинними.

Сумісні і несумісні висловлювання, в свою чергу, об'єднуються у порівнянні.

Порівняннями серед простих є висловлювання, які мають однакові терміни — суб'єкт і предикат, розрізняються лише за кількістю або за якістю.

Між простими висловлюваннями, які мають різні суб'єкти і предикати, неможливо встановити логічну залежність. Такі висловлювання називаються непорівнянними.

5. Мова логіки висловлювань.

Мова логіки висловлювань — це штучна мова, призначена для аналізу логічної структури складних висловлювань.

Вона характеризується алфавітом (списком знакових засобів) і визначенням формули.

АЛФАВІТ або знаки змінних логіки висловлювань:

Р, q, r, s,...

Ці знаки служать для позначення простих висловлювань природної мови. У зв'язку з цим їх ще називають пропозиційними змінними.

Знаки логічних сполучників:

~ — знак заперечення (читається: «не», «невірно, що...»);

/\ — знак кон'юнкції (читається: «...і...»);

\/ — знак диз'юнкції (читається: «...або...»);

→ — знак імплікації (читається: «якщо..., тоді...»);

↔ — знак еквіваленції (читається: «...тоді і тільки тоді, коли...»).

Ці знаки служать для позначення граматичних сполучників природної мови і деяких знаків пунктуації.

Технічні знаки:

( — ліва дужка;

) — права дужка,

, — кома.

З'ясуємо тепер, який вираз можна вважати формулою логіки висловлювань.

1. Будь-яка пропозиційна змінна є формулою.

2. Якщо А — формула, тоді (~ А) також формула.

3. Якщо А, В — формули, тоді (А /\ В), (А \/ В), (А В), (А В) — також є формулами.

Використовуючи знакові засоби мови логіки висловлювань та визначення формули, можна формалізувати будь-яке дескриптивне висловлювання природної мови, тобто замінити його формулою, яка в явному вигляді виражатиме його логічну форму.

Для цього необхідно зробити такі кроки:

1) виділити усі прості висловлювання, які входять до складного висловлювання, та позначити їх пропозиційними змінними;

2) визначити логічні сполучники, які зв'язують прості висловлювання, та позначити їх відповідними знаками;

3) записати формулу.

Розглянемо висловлювання: „При здійсненні судочинства судді незалежні і підкоряються тільки законові”.

1. Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

♦ «При здійсненні судочинства судді незалежні»;

♦ «При здійсненні судочинства судді підкоряються тільки законові».

Позначимо їх відповідно пропозиційними змінними: р, q.

2. До складу висловлювання, що досліджується, входить один граматичний сполучник «і». Йому відповідає логічний сполучник «кон'юнкція».

3. Запишемо формулу наведеного висловлювання: р /\ q.

Розглянемо висловлювання «Якщо будь-який злочин карається, а крадіжка чужого майна злочинна, тоді вона також карається»

1. Це складне висловлювання, яке складається з трьох простих:

♦ «Будь-який злочин карається»;

♦ «Крадіжка чужого майна карається»;

♦ «Крадіжка чужого майна злочинна».

Позначимо їх відповідно пропозиційними змінними: р, q, s.

2. До складу висловлювання, що досліджується, входять два граматичних сполучники «якщо, то», «а». їм відповідають логічні сполучники: «імплікація» і «кон'юнкція».

3. Запишемо формулу наведеного висловлювання: (р /\ q) — s.

6. Складні висловлювання. Логічні сполучники і їхнє табличне визначення

Складними називають висловлювання, що створюються з декількох простих за допомогою певних логічних операцій — кон'юнкції, диз'юнкції, імплікації, еквівалентності, заперечення. Мовними виразами цих операцій є сполучники "і", "а", "а також", "або", "якщо, то", "якщо і тільки якщо, то", "неправильно, що" та ін.

Заперечення, його умови істинності

Розглянемо два простих висловлювання:

(7) «Київ розташований на Дніпрі».

(2) «Невірно, Що Київ розташований на Дніпрі».

Позначимо перше висловлювання пропозиційною змінною р, тоді друге висловлювання можна символічно записати як (читається «Невірно, що р»).

Перше з цих двох висловлювань буде істинним, тобто воно відповідає дійсності. Друге висловлювання навпаки, буде хибним, бо в ньому заперечується той факт, який виражено у першому висловлюванні.

Тепер проаналізуємо другу пару простих висловлювань:

(1) «Київ розташований на Волзі».

(2) «Невірно, що Київ розташований на Волзі».

Перше з цих двох висловлювань буде хибним, бо у дійсності той факт, який у ньому описується, не існує. Якщо перед цим висловлюванням поставити сполучник «невірно, що...», тоді з його допомогою стає можливим заперечити той факт, який у ньому описується. У зв'язку з цим друге висловлювання, в якому було здійснене заперечення, може бути оцінене як істинне.

Дамо тепер визначення логічного сполучника «заперечення».

Заперечення —- це логічний сполучник, який перетворює істинне висловлювання на хибне, а хибне — на істинне.

Ці факти виражаються в таблиці істинності заперечення таким чином:

~A А

1. і X

2. X і

У природній мові, в тому числі в правових контекстах, вислову «~A», крім «невірно, що А», можуть відповідати також вислови «А не має місця», «А хибне» тощо.

♦♦♦ Наприклад, у статті 11 «Поняття злочину» КК України: ♦Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки» логічний сполучник «заперечення» застосовується двічі. В обох випадках він виражається за допомогою частки «не».

Кон'юнкція, її умови істинності

Розглянемо таке висловлювання:

«На вулиці холодно і йде дощ». Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «На вулиці холодно»;

(2) «На вулиці йде дощ».

Його формулу можна записати так: р /\ q (читається «р і q»). Це висловлювання буде істинним лише тоді, коли обидва простих висловлювання, що входять до його складу, будуть істинними, тобто, якщо на вулиці дійсно холодно і йде дощ.

Якщо на вулиці холодно, але дощ не йде, тобто якщо перше просте висловлювання є істинним, а друге — хибним, тоді їхня кон'юнкція найімовірніше буде оцінена як хибна.

Аналогічно кон'юнкція буде хибною, якщо виявиться, що на вулиці йде дощ, але стоїть тепла погода.

Нарешті, якщо ні перше, ні друге просте висловлювання не відповідатиме дійсності, тоді складне висловлювання також не буде відповідати дійсності і виявиться хибним.

Дамо тепер визначення логічного сполучника «кон'юнкція».

Кон'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тому випадку, коли всі його складники будуть істинними. В усіх інших випадках цей логічний сполучник буде хибним.

Ці факти виражаються в таблиці істинності кон'юнкції таким чином:

А В А /\ В

1. і і і

2. і X X

3. X і X

4. X X X

Вислову «А /\ В» у природній мові, а також у юридичному законодавстві та правовій науці, крім «А і В», можуть відповідати також вислови: «А разом із В», «Як А, так і В», «А у той час, як В», «В, хоча і А», «Не лише А, але й В», «А, а також В», «А, В» та інші.

♦ Наприклад, у статті 1 «Завдання Кримінального кодексу України» КК України зазначено: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам». Тут логічний сполучник «кон'юнкція» виражається за допомогою сполучників «і», <<та», «а також» і за допомогою ком.

Диз'юнкція, її умови істинності

У межах логіки висловлювань розрізняють слабку (нестрогу) диз'юнкцію і сильну (строгу) диз'юнкцію.

Слабка (нестрога) диз'юнкція

Розглянемо таке висловлювання:

«Ця людина — юрист або спортсмен». Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «Ця людина —• юрист»; (2) «Ця людина — спортсмен».

Його формула може бути записана як: р V q (читається «р a6oq»). Це висловлювання може бути оцінене як істинне лише у тих випадках, коли:

♦ ця людина є і юристом, і спортсменом;

♦ ця людина є юристом, але не є спортсменом;

♦ ця людина не є юристом, але є спортсменом.

1 Хибним це складне висловлювання буде лише тоді, якщо ця людина не є ані юристом, ані спортсменом.

Узагальнюючи вищенаведені випадки, можна дати таке визначення логічного сполучника «слабка (нестрога) диз'юнкція».

Слабка (нестрога) диз'юнкція — це логічний сполучник, який буде хибним лише в тому випадку, коли усі його складники будуть хибними. В усіх інших випадках цей логічний сполучник буде істинним.

Ці факти можуть бути представлені в таблиці істинності слабкої (нестрогої) диз'юнкції таким чином:

A В А \/ В

1. і і і

2. і X і

3. X і і

4. X X X

З цієї таблиці видно, що сполучник «або» вживається тут у нестрого розмежувальному смислі — «А або В, чи обидва разом». Тому він і має назву — «слабка (нестрога) диз'юнкція».

Вислову «А V В» у природній мові та правових контекстах, крім звичайного «А або В», відповідають також вислови: „А чи В, або обидва разом», „А і/чи В», „А, якщо не В» тощо.

♦ Наприклад, у статті 19 ч. 2 «Осудність» КК України зазначено: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки» логічний сполучник «слабка (нестрога) диз'юнкція» вживається чотири рази. У першому та четвертому випадках вона представлена сполучником «або», у другому та третьому — за допомогою коми.

Сильна (строга) диз’юнкція

На відміну від слабкої (нестрогої) диз'юнкції сильна (строга) диз'юнкція передбачає використання сполучника «або» в строго розмежувальному смислі — «А або В, але не обидва разом». Для неї в логіці висловлювань вводиться новий символ — «V».

Розглянемо таке висловлювання: «Ця людина народилася в Києві або Львові». Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(7) «Ця людина народилася в Києві»; (2) «Ця людина народилася у Львові».

Його формула може бути записана як: р V q (читається «або р, або q»).

Це висловлювання може бути оцінене як істинне тільки в тому випадку, якщо одне з простих висловлювань буде істинним, а друге — хибним.

Якщо ж обидва простих висловлювання виявляться одночасно істинними, тоді їхня диз'юнкція з необхідністю буде оцінена як хибна, бо неможливо одночасно народитися в двох містах.

Хибною строга диз'юнкція буде й у тому випадку, коли всі прості висловлювання, які її складають, виявляться хибними, тобто якщо людина, про яку йдеться у складному висловлюванні, не народилася ні в Києві, ні у Львові.

Узагальнюючи вищенаведене, можна дати таке визначення логічного сполучника «сильна/строга диз'юнкція»:

Сильна (строга) диз'юнкція — це логічний сполучник, який буде істинним лише в тих випадках, коли логічні значення його складників не співпадають. Цей логічний сполучник буде хибним, коли логічні значення його складників співпадають.

Ці факти можуть бути представлені в таблиці істинності сильної (строгої) диз'юнкції таким чином:

А В A \/ В

1 і і X

2. і X і

3. X 1 і

4. X X X

Вислову «А V В» у природній мові та в правових контекстах можуть відповідати вислови: «А або В, але не обидва разом», «або А, або В», «чи А, чи В», «А, крім випадку, якщо В», «іноді А, В» та інші.

♦ Наприклад, у висловлюванні: «Злочин може бути здійснений або умисно, або з необережності» логічний сполучник «сильна (строга) диз'юнкція» виражається словами «або.., або...».

Імплікація, її умови істинності

Розглянемо висловлювання — обіцянку одного керівника: «Якщо робітники поліпшать якість роботи, вони отримають премію».

Це складне висловлювання, складається з двох простих:

(7) «Робітники поліпшать якість роботи»; (2) «Вони отримають премію».

Його формула може бути записана як: р q (читається «Якщо р, тоді q»).

З метою визначення значення істинності цього складного висловлювання необхідно проаналізувати такі випадки:

1. Робітники поліпшили якість роботи і отримали за це премію, тобто і перше, і друге прості висловлювання виявилися істинними.Керівник дотримався свого слова і, відповідно, імплікація, висловлена ним, може бути оцінена як істинна.

2. Якість роботи поліпшено, але премію не отримано, тобто перше просте висловлювання — Істинне, а друге — хибне.

У цьому випадку керівникові може бути висунута претензія, що він не дотримався свого слова, вираженого за допомогою імплікації, і, отже, вона виявилася хибною.

3. Робітники якість роботи не поліпшили, але премію все-таки отримали, тобто перше просте висловлювання — хибне, а друге — істинне. Звичайно імплікація, яка складається з цих двох простих висловлювань, оцінюється як істинна, тому що керівник може видати премію робітникам і за інші заслуги, не входячи в протиріччя зі своєю обіцянкою, наприклад, за дисципліну на робочому місці.

4. Робітники не поліпшили якості роботи і не отримали премії, тобто перше і друге прості висловлювання — хибні.

У цьому випадку ніяких претензій висунути керівникові не можна. Хоча премії він і не видав, але своєї обіцянки при цьому не порушив. Оскільки робітники не поліпшили якості роботи, то це звільняє керівника від обіцянки преміювати їх. Звідси випливає, що імплікація у цьому випадку також може бути оцінена як істинна.

Узагальнюючи вищенаведені випадки, можна дати таке визначення логічного сполучника «імплікація».

Імплікація — це логічний сполучник, який буде хибним лише в тому випадку, коли перше висловлювання (антецедент) — істинне, а друге висловлювання (консеквент) — хибне. У всіх інших випадках імплікація є істинною.

Ці факти в таблиці істинності імплікації виражаються таким чином:

А В А В

1. і і і

2. і X X

3. X і і

4. X X і

Вислову «А В» у природній мові та мові права, крім вислову «Якщо А, тоді В», відповідають численні синоніми: «А тоді, коли В», «У випадку А має місце В», «В, якщо А», тощо.

♦ У статті 81 ч. 2 «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання» КК України зазначено: «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення». Тут логічний сполучник «імплікація» використовується один раз і виражається за допомогою слова «якщо».

Зверніть увагу на те, що в наведеному прикладі антецедент імплікації стоїть на другому місці, а консеквент на першому.

Дослідження імплікативних висловлювань має важливе значення для аналізу понять «необхідна умова» та «достатня умова» події (ситуації, дії).

Умова вважається необхідною для певної події (ситуації, дії), якщо за її відсутності ця подія не відбувається.

Деякі умови для існування або виникнення певної події (ситуації, дії) можуть бути і необхідними, і достатніми. Для фіксації таких випадків застосовується логічний сполучник «еквіваленцій».

Еквіваленція, її умови істинності

Розглянемо висловлювання, у якому вже згадуваний керівник дає робітникам таку обіцянку: «Робітники отримають премію тоді і тільки тоді, коли вони поліпшать якість продукції».

Це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «Робітники отримають премію»;

(2) «Вони поліпшать якість продукції».

Його формула може бути записана таким чином: р q (читається «р тоді і тільки тоді, коли q»).

Для визначення значення істинності цього складного висловлювання необхідно проаналізувати такі випадки:

1. Робітники поліпшили якість продукції і отримали премію. У цьому випадку керівник свою обіцянку виконав, він залишився вірний своєму слову, і, відповідно, складне висловлювання, яке він

виголосив, є істинним.

2. Премію робітники отримали, але якість продукції не поліпшили. У цьому випадку керівник вчинив не відповідно до своєї обіцянки, бо він сказав, що робітники отримають премію тільки тоді, коли поліпшать якість, а вони якості не поліпшили. У зв'язку з цим його обіцянка може бути оцінена як хибна.

3. Премію робітники не отримали, а якість продукції поліпшили. Цей випадок аналогічний попередньому. Керівник не дотримав своєї обіцянки, і тому вона оцінюється як хибна.

4. Премію робітники не отримали і якість продукції не поліпшили. У цьому випадку ніяких претензій керівникові пред'явити не можна, бо він вчинив відповідно до своєї обіцянки. Тому складне висловлювання, яке виражає цей стан справ, може бути оцінене як істинне.

Узагальнюючи вищенаведені випадки, можна дати таке визначення логічному сполучнику «еквіваленція».

Еквіваленціяце логічний сполучник, який буде істинним лише в тих випадках, коли логічні значення його складників співпадають. Цей логічний сполучник буде хибним, коли логічні значення його складників не співпадають.

Ці факти в таблиці істинності еквіваленції виражаються таким чином:

A В А В

1. і і і

2. і X X

3. X і X

4. X X і

Вислову «A В» у природній мові і в мові права можуть відповідати такі вислови: <<А тоді і тільки тоді, коли В», <<А, якщо і тільки якщо В», «Якщо А, тоді В і навпаки», «А, якщо В і В, якщо А», «для А необхідно і достатньо В», «А еквівалентне В» тощо.

Логічний сполучник «еквіваленція» інколи ще називають подвійною імплікацією, що є цілком закономірним з огляду на те, що еквіваленція фіксує необхідні і достатні умови деякої події (ситуації, дії).

І* Прикладом еквівалентного висловлювання у праві може бути визначення злочину в КК України. Відповідно до статті 11 будь-яке діяння слід розглядати як злочин у тому і тільки тому випадку, коли воно суспільно небезпечне й винне.

Логічні сполучники в правових контекстах Знання визначень логічних сполучників та вміння виявляти логічну форму того чи іншого правового закону може значно допомогти юристам при витлумаченні законодавства. Можна навіть стверджувати, що без знання логічної форми закону з'ясувати його смисл взагалі неможливо. Якщо юрист хоче не тільки запам'ятати текст закону, вивчити його напам'ять, а й зрозуміти, про що в ньому йдеться, тоді увагу слід приділяти не тільки аналізу змісту цього документа, а й виявленню його логічної форми, при визначенні якої важливо вміти розрізняти логічні сполучники.

Для того, щоб провести логічний аналіз складного висловлювання, що входить до складу певного правового документа, необхідно зробити такі кроки:

1) виявити усі прості висловлювання, що складають складне, позначити їх відповідними змінними;

2) з'ясувати граматичні сполучники і знаки пунктуації, які

поєднують прості висловлювання. Виходячи зі змісту правового документа виявити, які логічні сполучники їм відповідають. Позначити їх відповідними символами;

3) визначити логічну форму висловлювання, що розглядається. Наведемо у зв'язку з цим декілька прикладів логічного аналізу статей КК України.

♦ Розглянемо статтю 296 «Хуліганство» КК України. У диспозиції цієї статті стверджується: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, карається».

1. З точки зору логіки це складне висловлювання, яке складається з двох простих:

(1) «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, карається»;

(2) «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується винятковим цинізмом, карається».

2. Ці два простих висловлювання поєднуються граматичним сполучником «чи», аналогом якого в пропозиційній логіці є логічний сполучник «диз'юнкція». Причому тут мається на увазі слабка (нестрога) диз'юнкція, яка за визначенням може бути істинною в тому разі, коли усі її складники істинні, і в тому разі, коли лише один її складник істинний. Це означає, що людину можна притягнути до відповідальності за статтею 296 КК України у таких випадках:

♦ коли її дії одночасно характеризувалися особливою зухвалістю і винятковим цинізмом;

♦ коли її дії характеризувалися тільки особливою зухвалістю;

♦ коли її дії характеризувалися тільки винятковим цинізмом.

3. Логічна форма висловлювання, що розглядалося, має такий

вигляд: р V q

7. Висловлювання про відношення (реляційні висловлювання)

Відношення, які існують об'єктивно між предметами і явищами природного і соціального світу, досліджуються різ ними науками, а висловлювання про відношення є об'єктом вивчення особливого напряму Сучасної символічної логіки, яка називається логікою відношень. Логіка відношень є складовою частиною логіки предикатів.

У висловлюваннях про відношення або реляційних висловлюваннях встановлюється структура відношень, властивості відношень, формально-логічні операції з відношеннями, види відношень та інші.

Відношення виникають між двома і більше суб'єктами думок (предметами і явищами об'єктивного світу, що відображається у мисленні людини), або класами (множинами) чи між елементами певного класу. Кожний клас або елемент класу позначається логічними змінними х, у, z і т.д., а оператор відношення або релатор — символом "R". Символічний запис висловлювання про відношення — "Xr y" (читається: "х знаходиться у відношенні R до у". Дана схема "xRy" позначає клас елементів "х" і клас елементів "у", які знаходяться в певному відношенні R один до одного. З'єднання ралатором R відношення певного класу "х" до класу "у" називається полем або сферою відношень. Відповідно, висловлювання можна будувати лише про певні види і типи відношень в межах певного поля (сфери, галузі тощо).

Коли певний клас елементів "х" знаходиться у відношенні R до класу елементів "у", то між ними можна визначити такі типи від ношень:

а) елементи певного класу "х" знаходяться у відношенні до самого себе, що символічно позначається формулою "xRx" і "yRy". Таке самовідношення називається відношенням тотожності;

б) елемент класу "х" знаходиться у відношенні до елементу класу "у"- Таке відношення називається прямим;

в) елемент класу "у" знаходиться у відношенні до елементу класу "х". Таке відношення називається зворотнім.

Таким чином, якщо "х" знаходиться у відношенні до "у", то і "у" знаходиться у відношенні до "х", що символічно зображається формулою імплікації: "xRy" —» "уОх", де "0" - символ зворотнього (інверсного) відношення.

Модальні висловлювання є предметом аналізу модальної логіки.

Модальна логіка — це розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань.

Залежно від того, які види модальних висловлювань досліджуються, виділяють різні види модальних логік: алетичку, тем-поральну, епістемічну, деонтичну та інші.

Щоб дати загальну характеристику цим логікам, побудуємо таку таблицю:

№№ Модальності Види модальних висловлювань Види модальних логік

1. необхідно, можливо, випадково алетичні висловлювання алетична логіка

2 доведено, спростовано, не вирішено,

перекона-ний.сумнівається,

припускає епістемічні висловлювання епістемічна логіка

3. було, є, буде, раніше, одночасно,

пізніше темпоральні (часові)

висловлювання темпоральна логіка

(логіка часу)

4. обов'язково, заборонено, дозволено деонтичні висловлення деонтична логіка

Слід зазначити, що розглянуті вище модальні логіки не вичерпують увесь клас подібних логічних теорій. За останні десятиріччя модальна логіка почала бурхливо розростатися, включаючи до своєї орбіти все нові й нові модальні поняття.

Серед модальних висловлювань особливе значення для юристів мають деонтичні висловлювання.

Деонтичні висловлювання — це модальні висловлювання, до складу яких входять такі модальності: «дозволено*, «обов'язково*, «заборонено* і їхні модифікації.

Прикладами деонтичних висловлювань можуть бути такі речення:

♦ Обов'язково дотримуватися законодавства;

♦ Дозволено купувати квартири;

♦ Заборонено читати чужі листи.

Деонтичні висловлювання вивчаються в рамках деонтичної логіки.

Деонтична логіка — це розділ модальної логіки, де досліджуються деонтичні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування.

Історія становлення деонтичної логіки нараховує декілька століть. Так, витоки логічного підходу до аналізу деонтичних модальностей можна знайти ще в працях Г. Лейбниця. У 1672 році він написав працю «Elementa juris naturalise, де спробував визначити основні нормативні модальності та виявити логічні відношення між ними. Він вважав, що на такі поняття, як «обов'язково*, «дозволено*, «байдуже*, «заборонено* можна перенести всі основні положення логічного вчення Аристотеля, зокрема, його погляди на відносини, що мають місце між традиційними (алетичними) модальностями.

Саме цією працею Лейбниця було започатковано народження нового напряму логічних досліджень, а саме — деонтичної логіки.

Однак ідеї німецького вченого занадто випереджали свій час, потреби тогочасної науки і можливості розвитку логіки у XVII ст. Сучасники скептично сприйняли його концепцію, не оцінивши її новизни та новаторства, що призвело врешті-решт до її забуття.

Лише у XVIII ст. науковці знову повертаються до аналізу цієї проблематики. Так, англійський філософ, юрист Ієремія Бентам (1748—1832) висунув у своїх працях ідею логіки повеління, або логіки волі. Однак, на відміну від Г. Лейбниця, І. Бентам вважав, що його вчення повинне стати новим напрямком логічного знання, відмінним від старої аристотелівської логіки. Плани І. Бентама не були реалізовані, він так і не зміг систематично розвинути свої ідеї, сформулювати на їхній основі обгрунтовану концепцію нової логіки.

Це спробував зробити у 20-ті роки XX ст. австрійський вчений Ернст Малі, який у 1926 році побудував одну з перших логічних теорій нормативних міркувань. Найвірогідніше, він не був знайомий з працями І. Бентама, які залишалися непомітними аж до середини XX ст. Але свою логіку Е. Малі також назвав «логікою волі». Надалі саме він запропонував для цього напрямку логічного знання назву «деонтика», однак у ті часи цей термін не отримав широкого розповсюдження. Назва «деонтична логіка» була запроваджена пізніше, незалежно від Е. Малі, фінським філософом і логіком І\ X. фон Врігтом у його знаменитій статті «Деонтична логіка», що вийшла друком у журналі «Mind* у 1951 році. Саме з того часу цей термін широко застосовують науковці.

Якщо теорії Г. Лейбниця, І. Бентама, Е. Малі можна вважати передісторією деонтичної логіки, то дату виходу статті Г. X. фон Врігта дуже часто в літературі називають датою виникнення сучасної логічної теорії норм.

У середині XX ст. деонтична логіка розвивалася в рамках такого підходу, згідно з яким деонтичні модальності розглядалися за аналогією з алетичними модальностями. Велику роботу у цьому напрямку провів вищезгаданий Г. X. Фон Врігт.

Зараз поряд із старим підходом розвивається новий, відповідно до якого трактовка деонтичних модальностей відходить від класичного трактування алетичних та інших модальностей. У його рамках створюються логічні системи, де логіка норм розглядається як розширення темпоральної логіки (так звана деонтико-темпоральна логіка), логіки дії або взаємодії.

8. Логічний аналіз запитань і відповідей Визначення запитання. Структура запитання

Логіка не тільки вивчає певні твердження, предметом її аналізу є також запитання. Запитання суттєво відрізняються від інших видів висловлювань. Вони являють собою завуальовані вимоги певної інформації і тому застосовуються для з'ясування обставин, уточнення інформації, розв'язання проблемної ситуації. У зв'язку з цим запитання можна визначити таким чином.

Запитання — це висловлювання, у якому міститься вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.

Логічна природа запитання така, що на відміну від тверджень, які можуть бути охарактеризовані як істинні або хибні, запитання так оцінити неможливо. Скоріше за все вони можуть бути коректними чи некоректними, правильними чи неправильними, доцільними чи недоцільними.

Дослідження будь-якого запитання обов'язково передбачає необхідність врахування:

♦ передумови (пресупозиції) запитання;

♦ контексту його промовляння.

Передумова запитання (або його пресупозиція) — це вихідне знання, яке міститься у запитанні.

ЇЇ можна виразити за допомогою простого або складного дескриптивного чи модального висловлювання. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання.

♦ Наприклад, запитання «Яку оцінку ти отримав на іспиті

з логіки?» передбачає, що людина, до якої звертаються, колись скла

дала іспит з логіки.

Якщо передумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться.

♦ Наприклад, якщо ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голосували на останніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у відповідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до виборчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.

Контекст запитання — це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог.

Саме контекст запитання зумовлює його пресупозицію.

♦ Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше.

♦ Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).

Встановлення передумови (пресупозицГі) запитання і контексту його промовляння є важливим чинником успішного спілкування людей.

Види запитань

Існують різноманітні види запитань. Так, наприклад, усі запитання поділяють на:

відкриті;

закриті.

Відкриті запитання — це запитання, які передбачають можливість необмеженої кількості відповідей.

Закриті запитання — це запитання, на які можна дати обмежену кількість відповідей.

♦ Наприклад, запитання «Яким є Ваше ставлення до діяльності Верховної Ради?» є відкритим, оскільки кожна людина може висловити свою власну думку з цього приводу.

♦ Те саме запитання можна сформулювати в закритій формі, якщо додати до нього перелік можливих відповідей. Наприклад, «Яким є Ваше ставлення до діяльності Верховної Ради?» (позитивне, негативне, не можу відповісти).

Запитання також можна поділити на:

логічно коректні;

логічно некоректні.

Логічно коректними називають такі запитання, на які можна дати правильні відповіді, за допомогою яких зникає пізнавальна невизначеність запитання. На логічно некоректні запитання такі відповіді дати неможливо.

Зазначимо декілька випадків логічної некоректності запитань.

1. Семантична некоректність запитання.

а) запитання буде семантично некоректним, якщо його формулювання містить терміни, значення яких невідомі співрозмовнику.

♦ Наприклад, запитання: «Які існують види а&єктивно-іменних словосполучень з обов'язкозо-дистрибутивним зв'язком компонентів у сучасній англійській мові?» буде зрозумілим лише певній аудиторії. Для більшості людей вони будуть позбавленими смислу;

б) запитання буде семантично некоректним, якщо не всі терміни, що зустрічаються в ньому, є чітко визначеними і з контексту не зрозуміло, що саме ці терміни означають. Такі запитання називають недостатньо визначеними запитаннями.

♦ Наприклад, запитання «Ви «за» чи «проти» введення приватної власності?» може викликати великі труднощі, оскільки невідомо, що саме має на увазі той, хто запитує, вживаючи певні терміни.

Необхідно з'ясувати, принаймні, найбільш очевидне: «Що таке приватна власність?», «Яким саме чином вона буде запроваджуватись?», «Що є предметом приватної власності: земля, надра, заводи?..» тощо, а потім вже давати відповідь.

2. Синтаксична некоректність запитання Запитання буде синтаксично некоректним тоді, коли його складники не узгоджуються між собою (хоча вони можуть бути чітко визначеними).

♦♦♦ Прикладами таких запитань можуть бути запитання, в яких відсутня узгодженість часу («Чи будете Ви перебувати в Україні останні п'ять років?»). Такі запитання складають різновиди запитань, позбавлених смислу.

3. Запитання буде некоректним, якщо його передумовою є хибне висловлювання. На таке запитання взагалі неможливо дати відповідь.

♦ Ще з часів античності звертали увагу на запитання на зразок: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Якщо хтось відповідає «так», то виходить, що він дійсно колись бив свого батька, хоч зараз уже не б'є. Якщо ж хтось відповідає «ні», то виходить, що

він не лише бив, а й продовжує бити свого батька. Складність ситуації зумовлюється саме хибністю передумови запитання, а саме: *Ти бив свого батька».

Запитання зазначеного гатунку іноді називають провокаційними. Яким же чином треба на них відповідати? Насамперед потрібно з'ясувати передумову (пресупозицію) таких запитань і сповістити співрозмовникові про її хибність.

4. Запитання буде некоректним, якщо в ньому стверджуються характеристики предмета, які суперечать одна одній.

♦♦♦ Наприклад, «Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який не зміг би підняти сам?» У цьому запитанні стверджують, з одного боку, що Бог — це всесильна істота, той, хто може зробити все, а з іншого боку, що Бог — це істота, яка не може підняти камінь.

Таким запитанням притаманна внутрішня суперечність. Можливість правильної відповіді на них виключена. Саме тому їх називають абсурдними.

5. Запитання буде некоректним, якщо на нього неможливо дати відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначеність запитання (причина — елементарна відсутність останньої). Запитання такого типу називають тавтологічними.

Розрізняють такі види тавтологічних запитань:

♦ логічно тавтологічні запитання;

♦ фактично тавтологічні запитання.

Запитання є логічно тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, виражена за допомогою логічної форми самого запитання.

♦> Наприклад: «Чи є ця людина такою, якою вона насправді є?» На такі запитання практично неможливо дати хибну відповідь, яка не була б при цьому логічно суперечною.

Запитання є фактично тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, наявна в термінах, що входять до складу цього запитання.

♦ Наприклад: «В якому місті був підписаний Брестський мирний договір?» або «Між якими країнами відбувалась російсько-турецька війна?»

Види відповідей

Відповіді поділяються на:

♦ правильні;

♦ неправильні.

Правильна відповідь — це відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність, наявну в запитанні.

Той, хто запитує, отримує інформацію, що задовольняє його.

Правильні відповіді можуть бути:

♦ сильними;

♦ слабкими.

Сильна відповідь — це відповідь, яка надає повну інформацію щодо певного запитання.

Слабка відповідь — це відповідь, яка лише частково усуває незнання: інформація, що надається такою відповіддю, є неповною.

Серед двох слабких відповідей одна може виявитися сильнішою.

♦ Наприклад, на запитання: «Чиє ім'я присвоєне Київському національному університету?» можна дати як сильну відповідь:

«Ім'я Тараса Шевченка», так і слабкі відповіді: «Ім'я українського поета», «Ім'я видатного українського громадського діяча» тощо.

Слабкі відповіді є правильними, однак не в усіх випадках вони будуть задовольняти того, хто запитує. Наприклад, викладач під час іспитів вимагає від студентів найсильнішої відповіді (саме від цього і буде залежати екзаменаційна оцінка).

Неправильна відповідь — це відповідь, яка не надає нової інформації стосовно проблеми, якою цікавиться той, хто запитує.

Такі відповіді аж ніяк не зменшують пізнавальну невизначеність запитання і, отже, не усувають незнання тієї людини, яка його ставить.

Неправильні відповіді можуть бути:

♦ тавтологічними;

♦ нерелевантними.

Зазначимо, що «неправильна відповідь» і «хибна відповідь» — це різні поняття. Неправильна відповідь може бути істинною.

♦ Наприклад, тавтологічні відповіді можуть бути істинними лише завдяки своїй власній логічній формі (так звані логічно тавтологічні відповіді). Згадаймо Богомола із «Золотого ключика», який на запитання Мальвіни: «Що трапилось з Буратіно?» відповів: «Пацієнт або живий, або мертвий». Така відповідь буде неправильною, бо вона не містить нової інформації,-але все ж таки є істинною, бо спирається на закон виключеного третього.

Фактично тавтологічні відповіді також можуть бути істинними, оскільки вони виражають інформацію, яка вже міститься в самому запитанні.

♦♦♦ Наприклад, запитання: «Що являє собою логіка як наука?» і відповідь: «Логіка — це наука».

Нерелевантні відповіді — це відповіді, які зовсім не стосуються поставлених запитань. Природно, що нерелевантні відповіді також можуть бути істинними.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
2
міс.
1
5
дн.
2
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!