Авторський вірш, написаний за мотивами українських народних вірувань про русалок. У творі відтворено містичну атмосферу русального тижня, коли, за легендами, після Трійці русалки виходять із води та блукають полями, лісами й берегами річок. Поезія поєднує елементи української демонології, фольклору та авторського бачення давніх народних переказів.
Потоком річка манить
Й диханням чистих вод,
На березі піщанім
Русалчин хоровод.
Дівки довговолосі
У білому вбранні,
Одразу після Трійці,
Вийшли із води.
І схожі на звичайних
Прекрасних молодиць,
Якби не шкіра пала,
Немов, латаття лист.
У жито колосисте
Ідуть когось шукать,
Чи в лісі десь, на гірці,
Знайти й залоскотать.
На гілках покачатись,
Мов гойдалці з дерев,
Ростуть, що попід яром,
Де цвинтар старий є.
Шукають якусь Душу,
Неправедну , авжеж…,
Щоб до смерті замучить
Й до себе взяти теж.
Полюють вони чітко
На статних юнаків ,
На мужиків зальотних,
На бабських брехунів.
Заманюють красою
Чарівних своїх перст
Й облич ,немов крейдових,
Все манять в очерет…
І той ,хто роздивлятись
Насмілиться красунь,
Якщо їм в очі гляне-
Ляже у труну…
Дівки довговолосі,
У білому вбранні,
Одразу після Трійці,
Вийшли із води…
-А.Куницька-
