ВІЙСЬКОВА СПРАВА ДОБИ КОЗАЦТВА
"Козацькому роду нема переводу" – це прислів’я знає кожен з нас, а сучасні реалії засвідчують, що всі ми – нащадки відважних і волелюбних запорозьких козаків.
В історії національного та духовного відродження України велику роль відіграло козацтво. Завдяки йому український народ мав можливість повернутись до військових традицій Русі, та зберегти культурно-національні надбання попередніх поколінь.
Термін “козак” уперше гадується в Початковій монгольській хроніці 1240 р., куди перейшов із тюркських мов у значенні – “схильний до завоювання”.
З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Перші козацькі ватаги складалися з різного походження, різних станів і навіть різних народів. Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, вони були готові на найсміливіші та найризикованіші походи, але з тим самим, вони здобули собі славу.
Немає сумніву, що це бойове мистецтво передавалося в спадок від батька до сина, а його витоки криються у глибині століть. З покоління в покоління передавали на Січі здобуті в боях знання і досвід, який донині вважається справжнім війсковим мистецтвом.
Одним з важливих елементів доби козацтва є його озброєння. Зброя виникла ще в давнину як засіб полювання, нападу та оборони. Потім людина почала застосовувати зброю, захищаючись від нападів ворогів.
Гарнізон Січі здатен був за досить швидкий час зібрати організоване військо та дати відсіч ворогові. Звичайно, що прагнення козаків освоїти різні види зброї проявлялися, насамперед, в тому, що існувала досить велика загроза нападу кочовиків.
Зазвичай козак − універсальний солдат, мав володіти усіма прийомами ведення бою та різними видами зброї. Козаки майже завжди використовували такий вид оборонних порядків, як табори (укріплення з возів). Власне в середині таких споруд і перебували гармати. Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною, але були й великі калібри. Це пов’язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати.
Успіх в бою досягався або за допомогою раптової атаки або щільного рушнично – артилерійського вогню. За такого підходу до перемоги піхота становила ударну силу козацького війська. Також, одним із способів козацької стрільби було те, що стрілець ставав на коліна і відкривав вогонь.
Неперевершеної майстерності запорожці досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування військ, наступу, оборони. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозилась зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней. На окремих возах перевозилися гармати. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів.
Козацька кавалерія за своїм типом належала до легкої з відповідними завданнями – розвідка, переслідування, рейди, флангові атаки, заманювання до засідок. Козацька атака проводилась лавою, тобто не вирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Атака часто супроводжувалася гучним криком з метою налякати ворога і підбадьорити себе.
Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони віддавали перевагу легким гарматам, які дозволяли вільне маневрування під час бою. Гармата була незамінною за навального козацького наступу. Для штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема гуляй-городи - спеціальні пристрої з дерев'яних щитів на колесах або полозах з отворами для рушниць і гармат.
На озброєнні у козаків були фальконети та гармати. Фальконети - це малокаліберні гармати, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника. Гармати були трофейними, захоплені в турецьких та татарських містах.
Козаки вміло застосовували різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений навколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука.
Широко відомі морські походи козаків, що відбувалися, як правило, в липні. На весельних судах, що звалися "чайками" (байдаками) і вміщували по 50-80 козаків зі зброєю, кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.
Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього авторитету та популярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему "військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність.
