Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Арттерапія для внутрішньо переміщених дітей за методикою «Моя тварина-захисник»
»
Взяти участь Всі події

Виховний захід «Там, біля тополі калина росте…»

Виховна робота

Для кого: 9 Клас

22.01.2022

201

2

0

Опис документу:

Мета:

виховувати любов до рідного краю, пошану до народних традицій бережливе ставлення до природи рідного краю, спадщини предків,

ознайомити учнів із національними та народними символами;

формувати національну свідомість майбутніх будівників суверенної української держави;

ознайомити учнів із рослинами-символами України, розширити уявлення про природу, красу і багатство рослинного світу;

розвивати пізнавальні інтереси, кругозір;

розширювати знання учнів про калину і вербу, тополю і дуб, інші дерева як рослини – символи нашої України.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Народознавчий калейдоскоп

«Там, біля тополі калина росте…»

Мета:

виховувати любов до рідного краю, пошану до народних традицій бережливе ставлення до природи рідного краю, спадщини предків,

ознайомити учнів із національними та народними символами;

формувати національну свідомість майбутніх будівників суверенної української держави;

ознайомити учнів із рослинами-символами України, розширити уявлення про природу, красу і багатство рослинного світу;

розвивати пізнавальні інтереси, кругозір;

розширювати знання учнів про калину і вербу, тополю і дуб, інші дерева як рослини – символи нашої України.


Одного разу за примхою випадку дерево виросло в покинутій халупі без вікон і вирушило на пошуки світла. Людині потрібне повітря, рибі - вода, а дереву - світло. Корінням воно йде в землю, а гілками до зірок, воно - шлях, що з'єднує нас із небом…

  Антуан де Сент-Екзюпері

«Цитадель»

Пісня «Споришева стежина» , танок

 Учитель :    Дерево є одним із найбільш універсальних символів духовної культури людства. Воно символізувало центральну вісь світу, що сполучає Небо і Землю; людину та її шлях до духовних висот; цикли життя, смерті й відродження. У давнину його пов'язували з богами і містичними силами природи. У міфах багатьох народів світу часто присутні два центральних дерева: Древо життя і Древо пізнання Добра і Зла.

Шанування дерев бере свій початок із сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як Богам. Ось як в апокрифах описувалося Дерево Життя:


“А посреди Раю Древо Животное, єже єсть божество, і приближається верх того древа до Небес. Древо то златовидно в огненной красоті; воно покривасть вітвям весь Рай, імієть же листя от всіх дерев і плоди тоже. Ісходить от него сладкое благоухание (пахощі), а от корня его текуть млеком і медом 12 істочников” (О. Афанасьев).

У слов'янській міфології відомий образ дерева, що являє собою центр світобудови. Таке дерево за повір'ями, було шляхом, який з'єднує з усіма трьома світами, підземним, земним та горішнім-небесним.

Дерево взагалі займало в житті язичників-слов'ян особливе місце. Зберігся переказ про те, що давним-давно, коли не було ще ні неба, ні землі, тільки синє море хлюпало всюди, стояли посеред нього два дуби, на гілках яких сиділи два голуби. Одного разу голуби злетіли, потім пірнули на дно моря і принесли звідти пісок і камінчики. З цього матеріалу і були побудовані небо з землею і всі небесні світила.

З того давнього часу прийшов міф про дерево життя. Слов'яни вважали, що воно служило віссю, центром усього світу і як би втілювало в собі весь всесвіт.

Учень: Коріння Древа життя, або Світового дерева глибоко проникають у підземний світ. Його стовбур, немов міст, простягається від Землі до Неба. Його гілки піднімаються до найвищих небесних сфер, досягають загадкового світу витоків усього сущого, де живуть боги й зірки.

Не випадково виникла загадка: «Стоїть дуб, на дубі 12 гілок, на кожному сучку по чотири гнізда, а в кожному гнізді по семеро пташенят».

Таке було міфічне зображення року: дванадцять місяців, кожен із них містить чотири тижні, а у тижні сім днів.

Учень: Світове дерево, Вічне Дерево Життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст , якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про древо життя у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів.

Учень: Коріння Світового Дерева - то ноги світу, що в Землі: чим більше заглиблені, тим більше сили. Стовбур - то тіло світу, і в стовбурі - могутність світова. Крона - то голова світу, що духовною силою зобов'язана Небу, а душевною - через тілесну (стовбур) прив'язана -то прагнення до краси і творчості, а кожен плід - то талант, що відбувся.

Учень: Одночасно із творенням в уяві первісних людей образу Світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень:

День — ніч. Літо — зима .

Життя — смерть . Чоловік — жінка .

На вершечку дерева днює сонце, саме його «рух» зумовив «поділ» простору довкола нього на четверо у горизонтальній площині, виражаючи уявлення про:

час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима);

простір (схід, південь, захід, північ).

Учень: За вертикаллю дерево ділиться на три частини, до кожної «приписані» певні істоти:

нижню - коріння (підземний світ) — змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду;

середню - стовбур (земний світ) — великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки, це також і світ людей;

верхню - крону (небесний світ) — птахи і бджоли, небесні світила.

Учитель :  І сьогоднішня наша зустріч присвячена величним символам, які дійшли до нас із прадавніх часів, від наших предків – деревам.

У кожного народу є свої святині, свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів, птахів, тварин. У китайців, скажімо, сакура, у росіян - берізка і горобина, а у нас - верба і калина, тополя, черемшина, горобина, дуб… Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

Сьогодні ми вирушимо з вами у калинові гаї, дубові ліси, відчуємо пахощі черемшини, крокуватимемо тополиними алеями, посидимо над річкою чи ставком під вербами і побачимо, що ці дерева-символи незримо присутні в українському фольклорі, звичаях, обрядах, повір’ях українського народу; що вони супроводжують усе життя людини - від колиски і до останніх днів.

Пісня « Три поради »

Учитель: Наше народознавче свято готували інтелектуальні групи дітей: Група Калина”, група“Верба, група “Дуб”, група “Тополя”.

Вони на чолі зі своїми спікерами провели велику пошукову роботу і презентують її сьогодні на святі.

Група Калина”.

Учень : Найбільше шанували в Україні калину. Не було такої хати, коло якої б вона не росла. Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі кетяги розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто.

Учень : Кущ заввишки до 3 метрів. Росте калина по тінистих лісах, в гаях, на лісових галявинах, по берегах річок високими кущами. Садять калину біля хат. На нашій планеті росте понад 200 видів калини. В Україні найпоширеніші 2 види. Це калина звичайна й цілолиста. Зацвітає білими суцвіттями, а ягоди достигають лише пізньої осені , мають яскраво-червоні плоди з кісточкою, гіркі й терпкуваті на смак. Це харчова, лікарська і медоносна рослина.

У народі здавна цінували калину за її цілющі властивості. Із ягід варили кисіль, джеми, варення. Тому і садили розлогі кущі біля кожної оселі, а особливо біля криниць, щоб вона булла солодка і смачна. Наруга над калиною вкривала людину ганьбою.

Не ламай ніколи, друже, цвіту із калини, бо вона – шматочок серця неньки України”.

Учень: Калина – символ жіночої краси, цноти, любові, весілля, символ зрілості дівчини. Тому червону калину часто використовують у весільних обрядах, де вона свідчить ще й про дівочу чистоту.

Учень : Її назва - від слова «калити», тобто «загартовувати». А в цьому процесі воєдино зливаються дві могутніх стихії - вогонь та вода, і сходяться вони в найміцнішій речовині - металі. Саме завдяки цьому стоїть калина завжди червоною - і в сирі тумани, і в холодні зливи, і в нещадні суховії, й в люті морози.

Пісня «Цвіте калина біля джерела…»

Учень : у народі існує багато легенд про калину, ось одна з них.

Легенда

Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Килина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Килину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.

День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Килина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здалеку : «Килино, Килино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом- калиною над водою зросла…

Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею. Минуло відтоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

Не ламай калину –

Образиш дівчину.

Не рубай вербу –

Накличеш біду.

Група “Верба”.

Учень: Верба, опоетизована народом, не випадково заслужила таку шану. Важко уявити собі нашу землю без верби. В Україні росте її більш тридцяти видів. Своїм корінням верба скріплює стрімкі береги та греблі. Дерева красуються обабіч шляхів, ними обсаджують левади і городи. Під тихими кучерявими вербами молодь проводила вільний час.

Говорять: „Де вода, там і верба. А тому надзвичайно живуча: вона може вирости, як кажуть, із звичайного вербового кілка, вбитого в сиру землю. Разом із тим, верба беззахисна і вразлива, якщо опиниться не в своєму середовищі - холодному і сухому.

Учень: Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. Люди давно помітили: де ростуть верби, там чисті джерела, бо верба – природний фільтр усіляких домішок. У лісі воду для пиття брали також під вербою. Де копали колодязі, на дно клали вербову дощечку.

Учень: Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Ще стародавні римляни носили сандалії, сплетені з вербової кори.

З вербової деревини здавна робили музичні інструменти.

Учень: Верба - універсальний символ Прадерева життя. Уособлення працездатності й родючої сили. Вона - образ весни, Батьківщини, України і, разом із цим, жіночого смутку та вдівства.

Древні слов'яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця - Ярему. Верба - символ родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару, коли вкладали шлюб.

Учень : Під час буревіїв проти вітру пускали вербову гілку. Так вона, мовляв, зупинить бурю. Ось такі магічні властивості вона має.

У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні

Учень : Але на вербі лежить прокляття, бо з неї були виготовлені цвяхи, якими скріплений хрест, що на ньому розіп'яли Ісуса Христа. Тому й назвали її плакучою.

Плакуча верба - символ журби , нещасливого кохання.

Учитель: а які прислів’я й приказки про калину й вербу знають наші гості?

Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною – коли росте.

Не ламай калини, бо накличеш морози.

У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками.

Залишалася калина, неначе красна дівчина.

Який кущ, така й калина, яка мати, такай дитина.

Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.

Без верби і калини нема України.

Прийде тиждень вербовий, бери віз у дорогу дубовий.

Верба, як трава лугова: ти її покоси, а вона знов буде рости.

Де верба, там вода.

Де срібліє вербиця ї, там здорова водиця.

Дарма, вербо, що груш нема, аби зеленіла.

Учень: А чи знаєте ви, що коли Тараса Шевченка відправили з Орської фортеці на заслання, по дорозі в місті Гур'єві знайшов він гілочку верби. І, мабуть, так зажурило серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу батьківщину, що не зміг покинути її, узяв з собою. Прибувши на місце заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському городі. Прийнялась гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору і стала могутнім деревом. Уже друге сторіччя стоїть «шевченківська верба» у Форті Шевченка.

А коли відзначалася 110-та річниця з дня смерті Кобзаря, звідси, з півострова Мангишлак, привезли в Україну маленьку гілочку «поетової вербиченьки». Її урочисто висадили в місті Львові, у Стрийському парку. Тепер це вже доросле дерево. І росте близька родичка верби, якою милувався Тарас Григорович, як живий пам'ятник безсмертному українському поетові.

Пісня « Вербонько»

Група “Дуб”.

Учитель: У багатьох українських обрядах, піснях оспівано дуб. Він здавна користується в народі глибокою шаною . Дуб - символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. У ньому немає нічого тендітного, а що красиве - те й величне! І викликає подив, захоплення та повагу.

Учень: Дуб - живе втілення сильного здоров'я і могутньої сили, а тому не вміє хворіти і не вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться - його можна тільки зламати!

Учень: Живее дуб дуже довго. Це величезне дерево, до 40 метрів заввишки, з товстим стовбуром і звивистими кремезними гілками, які утворюють широкий намет,- листя справляє дійсно враження потужності й сили. Це найбільш довговічна рослина: іноді дуб живе до двох тисяч років, а столітні дуби зустрічаються дуже часто. Лише на 25-му році життя з’являються на ньому зелені квіточки, а за ними – й жолуді. У силу входить, як проживе 100 років.

Учень: Найстарішим деревом у Європі вважається двохтисячолітній дуб, який росте в місті Стельмуше в Литві.

Учень: Дуб-патріарх - найстаріший дуб в Україні, адже має понад 1300 років. Це дерево - унікальне поєднання природного скарбу та історичної спадщини, входить в 10 найбільш старих дерев Європи.

Росте дуб в урочищі «Юзефинська дача» між селами Глинне і Березове Рокитнівського району Рівненської області. Дуб-патріарх має обхват 8,4 метра - його ледве охоплюють, узявшись за руки, п'ятеро осіб. Неодноразово дуб дивувався блискавками.

Саме після однієї з блискавок, яка вразила дуб-велетень 28 червня 1997 року, і зрізала товсту гілку, розкраявши кору дерева аж до землі, вчені-дендрологи визначили вік шанованого дерева.

Учень: На острові Хортиця росте дуб, якому вже 800 років. Славна його історія. Паросток проклюнувся ще за часів Київської Русі і перетворився на могутнє дерево. Тут лунав козацький регіт, коли запорожці писали листа турецькому султанові.

Тут збирав військо Богдан Хмельницький. Дуб був свідком руйнування Січі, бачив арешт останнього кошового – Петра Калнишевського.

Учень: Під Чигирином росте ще один довгожитель – дуб Максима Залізняка. Йому вже 1000 років. Його називають Запорізьким дубом. Окружність цього дуба - 6 метрів 32 сантиметри, коріння ж його розрослося в сторони на 100 метрів.

Учень : На Полтавщині, в селі Марянське є дуб, якому 600 років.

Під ним любив відпочивати Шевченко. Тут він написав поеми «Невільник» та «Єретик».

Учень: А в селі Сковородинівка на Харківщині є дуб Сковороди. 28 років мандрував селами український філософ, та завжди повертався до свого побратима. Чарівний голос сопілки скликав сюди селян на бесіду з улюбленим вчителем. Сковорода в останні дні життя знайшов сили викопати під дубом могилу для себе. Тут його і поховали.

Учень: ДУБ - символ могутності та довговічності, цілісності й здоров'я. Він - дерево життя, символізує наймогутніших богів: Зевса, Юпітера, Перуна.

Пісня « Дуб»

Дуб, оспіваний у народних думах та піснях, є символом молодого козака. У весільних побажаннях дуб виступає символом подружнього життя: ”Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки”, ”Дарую дуби, що в діброві, щоб були дужі і здорові”. Це - символ незламної сили, могутності довголіття. У народі кажуть: “Дужий, як дуб”.

Як знак вічності, лягає в основу будівель, мостів, інших споруд, де є дерев'яні елементи. Дуб вважався деревом, яке передавало свою силу людині. Тому подекуди існував звичай тертися об нього спиною або носити дубову гілку за поясом,щоб спина була кріпкою й не боліла.

Дубові гілки вішали навіть коровам межи роги , щоб ті не ламалися . напередодні Купальської ночі гілками дуба прикрашали вікна й двері будинків, аби захиститися від нечистої сили.

Прислів’я й приказки про дуб.

Тоді просо засівається, як глухий дуб розвивається.

Унадився, як свиня в жолуді.

Дурний і під дубом змокне.

Не зрубиш дуба не віддувши губи.

Група « Тополя»

Учень: Тополя… Скільки про неї пісень складено! Тополя здавна вважалася в Україні символом дівочої краси та вірності. Колись ці дерева висаджували на узбіччях доріг. Мандрівний чоловік, побачивши тополю, неодмінно згадував дружину, донечку і прискорював ходу, бо тепла згадка примножувала сили.

Учень: Міфічний образ-тотем давніх українців, символ дерева життя; оберіг українців; символ рідної землі, свободи, України; дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності .

Тополя може символізувати воду й вогонь, місяць і сонце, адже листя має різні відтінки зеленого: знизу світло-зелений (вода, місяць), зверху темно-зелений (вогонь, сонце).

Учень: Вона струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з'являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми.

Учень: Листя на тополі тремтить, як і на осиці, але з іншої причини: легенда каже, що під тополею лихий колисав на своїх колінах Іуду-немовля, майбутнього Христового зрадника - отож листя тремтіло від присутності нечистого і непрошеного гостя й від цього ж гілля тополине потягнулося вгору, до неба, втікаючи від «чортової колискової».

Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

Був звичай садити тополю, коли народжувалася дівчинка. Щоб дівчинка росла стрункою, треба було навесні, коли з’являться перші листочки, ранесенько приходити до тополі й обнімати її якомога вище.

Дівчинці тополя здоров’я додавала. Тепер медицина підказує, що то не магія, а реальність: у травні тополині бруньки, розпускаючись, виділяють корисні фітонциди з ефірними оліями, що позитивно діє на психіку.
На Івана Купала був звичай «водити тополю». Високу на зріст вродливу дівчину вбирали у вінок з тополиного листя й водили по селу, співаючи:

Стояла тополя край чистого поля,
Стій,тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.

Учень: В Україні найпоширеніша тополя пірамідальна. Тополі містять та виділяють речовини, які очищують повітря від пилу та бактерій. Під тополею легко дихати. Якщо людина хоче пити, треба посмоктати гілочку тополі, і спрага мине. Тополя – це прекрасний фільтр. За літо вона затримує 30 кг пилу та сажі. Бруньки використовували як барвник для фарбування тканини.

Пісня « Тополя» .

Прислів’я й приказки про тополю

Щебече, як соловейко на тополі, а кусає, як гадюка у полі.

Високий, як тополя, а дурний , як квасоля.

На вербі – груші, на осиці – кислиці, на тополі – бараболя.

Учитель: Про вербу, тополю, калину, дуб, інші дерева поети склали безліч віршів, оспівані вони в українському фольклорі. Члени кожної групи опрацювали твори українських письменників і презентують ті, які їм найбільш припали до душі .

Група Калина

Группа пропонує вашій увазі вірш Лесі Українки « Калина».

Учень: Дуже одинокою почуває себе людина в життєвій метушні без кохання. Адже любов - це завжди сподівання на краще… Смертельно хвора дівчина віддано, щиро кохає молодого чоловіка, Сергія Мерджинського, який теж хворий на сухоти . Вони разом проводять час , але Сергій вдчуває до Лесі тільки щиру дружбу. Чоловік віддав своє серце іншій. Коханий помирає на руках дівчини, але останні його слова призначені не їй...

“Калина”. Вірш, який ви зараз почуєте, був написаний у тяжку хвилину, після похорону Сергія Мерджинського. Біль поетеси вилився у зворушливі рядки.


Читець. Козак умирає, дівчинонька плаче:
«Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!»
– Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина.
«Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти – німа деревина?»
– Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси,
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой, так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…
Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
Як вже стала калиною мила-жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі:
«Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві».
Шуміла калина листом зелененьким:
«Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає.
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку».

Группа «Дуб» пропонує вашій увазі вірш Марії Пригари

« Прадід »

Могутній дуб, прадавній дуб

Стоїть побіля яру.

Розкинув свій листатий чуб,

Чолом торкає хмару.

Одвіку згорблене гілля,

Кора немов сталева.

У лісі дідові здаля

Вклоняються дерева.

А він про себе шепотить,

І шум біжить у вітті:

«Оце минуло п'ять століть,

Як я живу на світі!

Іще татари в давні дні

Пускали в мене стріли,

Хотіли знищити на пні,

Та тільки ж не зуміли.

А вже народ на січу мчав,

І, вирвавшись в долину,

Козак мурзу рубав з плеча:

«А згинеш, вражий сину!»

І в цю війну я знав бої...

Гули джмелями кулі.

Розвідники в моїм гіллі

Ховались, мов зозулі.

І, сівши верхи на суку,

Замурзаний хлопчисько

Слав партизанам вість таку:

«Пильнуйте! Ворог близько!»

Як грім ударить з-поза хмар,

Мені ще й досі сниться:

Б'ють бомби. Вихриться пожар.

З плачем кружляють птиці.

Усе минуло.

Я живу.

Навколо бір та луки.

Шумлять крізь сутінь лісову

Мої гіллясті внуки.

Далеко рід мій стеле путь.

З лісів приходять вісті.

Вже і праправнуки встають

Бринять у першім листі.

Коли поглянеш з висоти —

Дубкам немає ліку.

Полям — цвісти. Борам — рости.

Щоб так було довіку!

Група «Верба» презентує монолог Мавки з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».

Учень: Тут поетеса використала волинські легенди про вербу. Коли Лукаш запитує Мавку: «А хто ж твій рід?», та відповідає:

Мавка:

Мені здається часом, що верба,

ота стара, сухенька, то - матуся.

Вона мене на зиму прийняла

і порохном м'якеньким устелила

для мене ложе.

Верба рипіла все: "Засни, засни..."

І снилися мені все білі сни:

на сріблі сяли ясні самоцвіти,

стелилися незнані трави, квіти…


Учитель: А в кінці твору чарівна Мавка сама стає вербою. І коли ви дивитиметеся на вербу, згадайте, що в ній живе душа доброї, ніжної, поетичної Мавки.

(Виходить Мавка.)

Мавка. О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!

Учитель. Група “Тополя” презентує вірш Володимира Івашка «Солдати», у якому полеглі у роках Другої світової війни солдати порівнюються з тополями.

Учень : Мені привиділось, немов в блакиті

Солдати не вернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

Бійців нагадують мені –

Отих, полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на війні.

Не тільки зграйно журавлями

В небесній синяві летять –

Вони в гаях, поміж полями,

В степах тополями стоять.

Торкнутись силяться зеніту…

Немов з легенди, мов живі,

Тополі наші всього світу –

Усього людства вартові.

Учитель: І сьогодні дерева-символи є оберегами рідних обійсть, осель, а найголовніше - наших оборонців - воїнів, які кожного дня , кожної години захищають незалежність і суверенність рідної держави, несуть мир не тільки українському народові, а й усьому світові .

Польський гурт «Еней» на підтримку українських вояків, на їх честь, на їх славну пам’ять; аби підтримати український народ у страшні часи боротьби за незалежність, єдність своєї країни, створив пісню, яка несе в собі символи, дорогі кожному українцеві - символи його батьків, дідів, прадідів - символи, які втілили в собі дерева…

Пісня « Біля тополі калина росте…»

Учитель. Дорогі діти, гості! Ми з вами згадали лише найбільш відомі дерева-символи українського народу. Це наше багатство, гордість, адже саме із народознавства утворюється культура народу. I чим більше пульсуватимуть незамулені джерела народної пам’яті, тим повноводнішим буде річище духовних витоків.

Будьте ж ви всі щасливими, як журавка, що п'є воду із кришталевого озерця в калиновому гаю.


Нехай всміхається вам доля журавлина,

Нехай завжди дарує вам червоні ягоди калина.

Нехай щаслива буде ця доба,

Хай допоможе вам усім верба.

Нехай чарують душу мимоволі

Високі, лагідні й стрункі тополі.

I y житті хай кожному з нас люб

Навіки буде мудрий красень-дуб!

Пісня « Тут моя земля ...», танок.






















19


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили