До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
5
міс.
1
7
дн.
2
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Виховний захід: "Свічка пам' яті не згасне"

Опис документу:
СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ «СВІЧКА ПАМ ‘ЯТІ» Мета. Поглибити знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу.На початку дзвони. На екрані відео кліп «Свіча» Оксани Білозір Учні, вдягнені у вишиванки, виходять з обох боків, шикуються в «журавлиний ключ». Юнак запалює свічку.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ «СВІЧКА ПАМ ‘ЯТІ»

Мета. Поглибити знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу.

На початку дзвони. На екрані відео кліп «Свіча» Оксани Білозір

Учні, вдягнені у вишиванки, виходять з обох боків, шикуються в «журавлиний ключ». Юнак запалює свічку.

1.Вірш С.Олійникова «Стіни плачу»

Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну душу зігріє в цю мить
Щоб душа ця загублена спокій знайшла
І у вічність до Бога вона відійшла.
( запалюються свічки)

Ведуча: Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні --- поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 24 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих.

У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України — однієї з найродючіших країн світу. Що ж криється за страшним змістом слова «голодомор»?

(«Реквієм» А.Моцарта звучить з наростаючою гучністю).

2.Дмитро Головко.

 У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину,

А на ранок — помер чоловік.

І невтомну трудягу старого

Без хреста повезли у той бік,

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння —

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

 Історична довідка

З кінця 20-х років почалося суцільне знищення українського села. Було запроваджено масовий терор проти заможного селянства — куркулів, як їх називали. Сотні тисяч українських селян виселено з рідного краю на далеку північ, у Сибір. Селянство відповідало на більшовицький терор протестом. Цілі сільські райони були охоплені повстаннями. Значним було селянське повстання на Поділлі в березні 1930 року. Під час повстання лунали заклики: «Геть владу грабіжників!», «Хай живе самостійна Україна!»..

Щоб остаточо зламати опір українських хліборобів, більшовицькі вожді в Москві вирішили організувати в Україні штучний голод. Найстрашніше лихо спіткало селян взимку й навесні 1933 року. У багатьох місцях спостерігалася масова смертність. Люди вмирали на вулицях, під тином, в неопалених хатах. Щоб якось вижити, їли котів, собак, птахів, а навесні — траву, листя, збирали на полях напівзогнилу торішню картоплю. Непоодинокими були випадки людоїдства. Лавина голодомору наростала аж до початку літа 1933 року. Щоб народи світу не довідалися про страшний голодомор в Україні, комуністичні вожді дали вказівку війську, міліції, щоб ті не випускали людей з голодуючих сільських районів. Сталін стверджував, що голоду в Україні немає. Історики називають різні цифри жертв організованого більшовиками голоду. Але всі вони страшні. Від голоду вимерло в нашому краї до 10 мільйонів людей. Це була найбільша катастрофа за більшовицької окупації. Традиційне українське село зі своїми звичаями було майже зруйновано.

Найжахливіше в голодоморі 1932—1933рр. — те, що його можна було уникнути. Так, Сталін знав і сам заявив: «Ніхто не може заперечувати того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931». Проте держава систематично конфісковувала більшу його частину для власного вжитку, ігноруючи заклики та попередження українських комуністів. Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 році на 44%. Це рішення і та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.

Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, але дороги були блоковані, проте деякі пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись урятувати від голодної смерті дітей, залишали їх в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи тварин, вбивали навіть один одного, викопували мертвих і також їх їли.

Звучить «Реквієм» Моцарта

3.Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.

 Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

 Помічаю: не замки – твердині, не храми –

 Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

 Піднялись, озиваються в десятиліттях

 З далини, аж немов з кам’яної гори

 Надійшли. Придивляюсь:

«Вкраїна, двадцяте століття»

 І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три»

 Адлер Коралів.

Вірш І.Яворського

4. Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна —

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор – лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп…

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…

Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

5.Вірш А.Листопад «Вічний монолог»

 Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає…

В четвер мені пішов 10-й рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік

До вишеньки

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу

Тримайте хтось.

Хоча б за коси верб.

Куди ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки,

Чи хоч з печі диму?

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

А житечко моє таке густе.

А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

 

6.Бозю!

 Що там у тебе в руці?!

 Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

 Щоб не втонути в Голодній Ріці.

 Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка,

 Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачив ще білого, Бозю.

 Я – пташенятко, прибите в дорозі.

 Хоч би одненьку пір’їночку дай.

 Тато і мама – холодні мерці.

 Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю,

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці?…

7. А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах —

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло,

І кропивою поросло.

Відеосюжет документального фільму «Великий голод»

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму. Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців.

Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

8.Пісня «Свіча» з відеопрезентацією.

Запалимо свічки, хвилиною мовчання

Пом’янемо всіх жертв отих страшних часів,

Коли кремлівський кат удався до знущання

Щоб знищити народ із українських сіл.

Подумай і згадай, заплющ на хвильку очі,

Побач слабких дітей, що ловлять ховрахів,

Бо немічні батьки не піднялися з ночі,

І нікому спекти оладки без муки.

Відчуй їх біль і страх… І холод у будинках,

Як їх крихкі тіла зігрітись не могли,

Який то був їм скарб – знайти якусь морквинку,

Що дивом збереглась, залишившись в землі.

О, мій святий народ, понівечений катом,

Зазнавши руйнувань всіх воєн, що були,

Ти витримав Сибір, і табори, і страти,

І цей Голодомор…і ти іще живий?

Ми зараз живемо хоч бідно, хоч у скруті,

Рятуючи свій дім від нових зазіхань,

Та не Дай Боже нам часи безбожні, люті,

Коли окрім їди – нема других бажань.

Свобода – вищий дар, за неї платять кров’ю,

І чи ми власний борг сплатили до кінця?

Згадай сьогодні всіх, хто заплатив здоров’ям

Або в жертовник той поклав свої серця.

Запалимо свічки, помолимось в скорботі,

За тих невинних жертв Голодомору днів,

Шануймо рідний край і хліб , що кров’ю – потом

Вирощує народ, щоб кожен ситно жив

У північних районах Луганської області було чимало сіл, мешканців яких за час Голодомору зменшилося більше ніж наполовину. Так, у селі Новобіла Новопсковського району до 1932 р. жило 7000 людей, а наприкінці 1933 р. їх стало 3000. На 80 % вимерли села Зелеківка, Соснівка, Мусіївка, Бараниківка Біловодського району, Наугольнівка, Дубинівка Сватівського району, Курячівка та Стативчине Білокуракинського району та ін. Повністю вимерли села Баюри, Скородна і сусідні з ними села Марківського району, Марахівка Сватівського, Лаврівка, Миколаївка, Грицаївка, Пластунівка Білокуракинського району, кілька сіл поблизу Новочервоного Троїцького району. Біля Старобільська до Голодомору було десять хуторів, а після нього залишилось два. Над сільськими радами повністю вимерлих від голоду сіл вивішували чорні прапори.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини. Оголошую хвилину скорботи.

Стук метронома

Лунає музика «Реквієм» А.Моцарта. (Впродовж композиції звучить то тихіше, то гучніше).

Хай ця хвилина дл всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.
Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла
(учні запалюють свічки).

 

  • 29.01.2019
  • Виховна робота
  • 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас
  • Конспект
  • 216
  • 0
  • 8
  • Стежити

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
490 грн